Тарас Григорович Шевченко Невідомі сторінки…

Тарас Григорович Шевченко

• Невідомі сторінки…

• Новополтавська ЗОШ І-ІІІ ступенів
• Виконавець: вчитель української мови та літератури Захарова Віра Федорівна

В листі з заслання 22 жовтня 1847 р. до А. Лизогуба Шевченко згадав малюнок київського саду: «Шкода, що я не покинув тоді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея».

• В листі з заслання 22 жовтня 1847 р. до А. Лизогуба Шевченко згадав малюнок київського саду: «Шкода, що я не покинув тоді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея».
• Про малювання Золотих воріт згадано у О. Чужбинського. Малюнки печер і лаврських старців не збереглися. Після арешту Шевченка портфель з його малюнками залишився у м. Сажина. Про це поет писав у заслання до А. Лизогуба 11 грудня 1847 р.: «… Не знаю, де він дів мою портфель з рисунками дрібними, там цілий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й візьміть до себе…»
• Ми так і не знаємо, чи це були ті малюнки, про які згадував О.Чубинський і сам Шевченко в листі до І.Фрундуклея, чи ще якість інші, нам зовсім невідомі.

• І. Лизогуб. Портрет роботи Т.Шевченка. 1846.

• Сад у Києві. Графюра середини ХІХ ст.

Кінець травня 1843 р. Шевченко прожив у Качанівці. Можливо, тоді ж він виїжджав і в інші сусідні села: Сокиринці (маєток Г.Галагана, з яким поет був знайомий), Григорівку ( маєток Петра Скоропадського, якому на засланні присвячено вірш «П.С.»), де він побачив аналогіні з Качанівкою картини. Можливо він відвідав Дігтярі, Іваницю, Іржавець, Ічню, Батурин, Власівку.

• Кінець травня 1843 р. Шевченко прожив у Качанівці. Можливо, тоді ж він виїжджав і в інші сусідні села: Сокиринці (маєток Г.Галагана, з яким поет був знайомий), Григорівку ( маєток Петра Скоропадського, якому на засланні присвячено вірш «П.С.»), де він побачив аналогіні з Качанівкою картини. Можливо він відвідав Дігтярі, Іваницю, Іржавець, Ічню, Батурин, Власівку.

• Поміщицька садиба в с. Качанівці. Малюнок О.Кунавіна.
• Перша половина ХІХ ст.

З Качанівки Шевченко виїхав до Києва. Він оглянув його історичні пам'ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був рисунок олівцем «У Києві», на якому зображено берег Дніпра й низку людських постатей (УІІ, 160). Пізніше зроблено ще один подібний етюд, але вже без людських постатей (УІІ, № 165). Ці та інші етюди лягли потім в основу офорта «У Києві». Намалював він також «Краєвид Києва» - Володимирську гірку, орієнтовано з того місця, де нині міститься філармонія (УІІ, № 169).

• З Качанівки Шевченко виїхав до Києва. Він оглянув його історичні пам'ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був рисунок олівцем «У Києві», на якому зображено берег Дніпра й низку людських постатей (УІІ, 160). Пізніше зроблено ще один подібний етюд, але вже без людських постатей (УІІ, № 165). Ці та інші етюди лягли потім в основу офорта «У Києві». Намалював він також «Краєвид Києва» - Володимирську гірку, орієнтовано з того місця, де нині міститься філармонія (УІІ, № 169).
• Оглядаючи лавру, Шевченко зробив в альбомі начерк олівцем «Дальні печери Києво-Печерської лаври» (УІІ, №172), а переїхавши на лівий берег Дніпра, намалював олівцем лаврську дзвіницю та інші лаврські будови ( «Київ з-за Дніпра» - УІІ, № 174).

• ЦЕРКВА ВСІХ СВЯТИХ У КИЄВОПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ.
• Сепія (ІУ – ІХ 1846 р.)

На окремому аркуші, вирваному, очевидно, з альбома, виконано цілком закінчений малюнок олівцем «Видубецький монастир» ( УІІ, № 81), що ліг потім в основу однойменного офорта.

• На окремому аркуші, вирваному, очевидно, з альбома, виконано цілком закінчений малюнок олівцем «Видубецький монастир» ( УІІ, № 81), що ліг потім в основу однойменного офорта.
• Немає сумніву, що Шевченко оглянув й інші історичні місця Києва.
• Познайомився він у Києві з професором університету М. Максимовичем, про якого чув в Петербурзі, читаючи видані ним збірки українських народних пісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко міг почути багато цікавих і потрібних йому відомостей у зв'язку з майбутніми подорожами до Межигір'я, на Хортицю, на місце, де була Запорізька Січ, а також у зв'язку із підготовкою офортів на історичні теми в альбомі «Живописная Украина».

• Видубецький монастир. Офорт Т.Шевченка. 1844

На початку червня Шевченко познайомився з П.Кулішем, який тоді учителював у Києві на Подолі. Разом вони виїхали у Межигір'я, оглянули монастир, історія якого була щільно пов'язана з Запорізькою Січчю. На стінах монастиря були портрети Богдана Хмельницького та Семена Палія. В альбомі Шевченка є малюнок олівцем: « Києво-Межигірський монастир» (УІІ, № 292), а також записи українських народних пісень про Палія, Бондаренка, Левченка, деякі з них рукою П.Куліша (УІ, 257-258).

• Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта «Судня рада» (УІІ, №180,184). На третьому ескізі, де є кінець запису народної пісні, рукою П.Куліша зафіксовано точну дату перебування Шевченка в Межигір'ї: «1843, июня 13, в ночи на плыту, на Днепрь против Межигорского монастыря» (УІІ, № 193).

• Шевченко розповів П.Кулішеві історичний народний переказ про обряд прощання запорожців із світом перд тим, як іти на спочинок у Межигірський монастир ( УІ, 259-260). Куліш записав цей переказ і згодом надрукував у своїй збірці «Украинские народные предания» (1847), а пізніше П.Куліш використав у романі «Чорна рада», а Шевченко – в поемі «Чернець».

• Т.Г.Шевченко на плоту біля Межигіря. Картина Г.Магметова. 1956.

Велике серце поета особливо розкривалося у ставленні до дітей. Той же О.Чужбинський згадував: «Большое удовольствие доставляли Шевченко крестьянские дети, которые в деревнях обыкновенно целые дни проводят на улице. Т.Г. не раз садился к ним в кружок и, ободрив пугливое общество, рассказывал им сказки, пел детские песни, которых знал множество, серьезно делал пищалки и вскоре приобретал привязанность всех ребятишек».

• Велике серце поета особливо розкривалося у ставленні до дітей. Той же О.Чужбинський згадував: «Большое удовольствие доставляли Шевченко крестьянские дети, которые в деревнях обыкновенно целые дни проводят на улице. Т.Г. не раз садился к ним в кружок и, ободрив пугливое общество, рассказывал им сказки, пел детские песни, которых знал множество, серьезно делал пищалки и вскоре приобретал привязанность всех ребятишек».

• Т.Шевченко на етюдах біля Золотих воріт у Києві.
• Малюнок В.Касіяна. 1950.

• Уже надвечір О.Чужбинський зайшов за Шевченком і побачив таку картину: « Т.Г. разостлал свой цветной платок, на который посадил трехлетнюю девочку и из лоскутков бумажки делал ей какую-то игрушку. Он рассказал мне свое приключение. Часу в пятом Т.Г. сидел и работал, как за валом внизу послышался детский плач, на который он сперва не обратил внимания. Но плач не умолкал и становился сильнее. Место пустое. Шевченко не выдержал, пошел по гребню вала и взглянул вниз. Во рву сидело дитя и жалобно плакало. Возле ни души, лишь несколько телят паслись в отдалении. Он пробежал шагов двадцать, - никого. Нечего делать, надо было спуститься и взять ребенка. Девочка перепугалась и заплакала еще сильнее. Успокоив ее, насколько было можно, Т.Г. понес свою находку к Золотым воротам. Ему как-то удалось забавить ее, но добиться толку не было никакой возможности, потому что девочка лепетала «мама», «няня» и больше ни слова. Давал ей бублик, но дитя не могло укусить и все повторяло только «мама», «няня». Т.Г. не знал, что делать. Два-три прохожих постояли, посмотрели и не признали девочки, а ему и не хотелось утерять чудного освещения и вместе жаль было оставлять девочку возле себя в жертву страха и, конечно, голода. Я пришел кстати и тотчас же отправился в соседние дома, которых было вблизи весьма немного. Нигде, однако же, не знали девочки. Положение становилось затруднительным. Мы решились идти домой и объявить в полиции. Я взял портфель, Т.Г. ребенка, и таким образом дошли мы до Софийского собора. Молодая женщина в домашнем костюме, с испуганным видом выбежала из переулка и, увидя нас, бросилась к нам навстречу.
• -Мати!- сказал Шевченко и, не говоря ей ни слова, подал ребенка».

21 вересня 1846 р. Шевченко одержав від Археографічної комісії велике і серйозне доручення, серед яких було таке: «Отправьтесь в Почаевскую Лавру и там снимите:

• 21 вересня 1846 р. Шевченко одержав від Археографічної комісії велике і серйозне доручення, серед яких було таке: «Отправьтесь в Почаевскую Лавру и там снимите:
• а) общий наружный вид Лавры;
• б) внутренность храма;
• в) вид на окрестность с террасы.
• Все собранные вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне» ( підпис генерал-губернатора)

• Почаївська лавра зі сходу.
• Малюнок Т.Шевченка. 1846.

• 3 жовтня 1846 р. датовані записи українських народних пісень, почутих від учителя Петра Чуйкевича в м.Кам'янці-Подільському: «Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха», «Зійшла зоря ізвечора, да й не назорилася», «Ой Кармелюче, по світу ходиш».
• З Кам'янця Шевченко виїхав до Почаєва, містечка Кременецького повіту на Волині, де 1771 р. збудовано лавру. Тут він згідно з завданням намалював чотири акварелі: «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра з заходу», «Собор Почаївської лаври» (внутрішній вигляд) і «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври». Хоч акварелі виконано на замовлення, але на всіх малюнках позначився загальнимй принцип Шевченка – художника: він не любив природу, не оживленного постаттю людини. Цей принцип можна простежити маййже в усіх малюнках Шевченка, де зображено історичні пам'ятки. З Почаєва поет поїхав до Кременця, Острога, Дубна.

• Готель Почаївської лаври, де зупинявся Т.Шевченко в 1846 р. Фото. 1957.

Дискуційним лишається питання про перебування Шевченка в с. Вербка біля Ковеля й с. Секунь.

• Дискуційним лишається питання про перебування Шевченка в с. Вербка біля Ковеля й с. Секунь.
• Свого часу М. Шугуров повідомляв, що художник ще намалював церкву в с. Вербка, де поховано А. Курбського, та церкву в с.Секунь. в академічному виданні в розділі «Незнайдені твори» про ці два малюнки не згадуються. Проте й досі в літературі йде мова про перебування Шевченка в цих місцевостях. Восени 1846 р. Т.Шевченко намалював сепію «Синагога». Поет об'їхав майже всю Україну.
• Ці історичні пам'ятки викликали у Шевченка низку соціальних асоціацій.

Тут, на Волині й Поділлі записані ним народні пісні: «Ой сидить козак та на дорозі», «Ой поздоров, боже, царя Микольця», «Чи не це ж тая кумася», « І в баби душа не з лопуцька», «Полюбила москаля», «Козак козаком», « Ой хоч маю, пане-брате», «Не разом Краков збудований», «Ой піду я до церковці», «Ой за пана Браницького орали волами», «Дітки, дітки», «Зажурився бідний сірома», « А в городі в Самарі», «Ой сидить пугач та на могилоньці», «Чи я ж тобі не казала».

• Тут, на Волині й Поділлі записані ним народні пісні: «Ой сидить козак та на дорозі», «Ой поздоров, боже, царя Микольця», «Чи не це ж тая кумася», « І в баби душа не з лопуцька», «Полюбила москаля», «Козак козаком», « Ой хоч маю, пане-брате», «Не разом Краков збудований», «Ой піду я до церковці», «Ой за пана Браницького орали волами», «Дітки, дітки», «Зажурився бідний сірома», « А в городі в Самарі», «Ой сидить пугач та на могилоньці», «Чи я ж тобі не казала».

25 листопада 1846 р. знайомий Шевченка художник Капітон Павлов подав до Куратора Київської шкільної округи прохання увільнити його з посади вчителя малювання в Київському університеті.

• 25 листопада 1846 р. знайомий Шевченка художник Капітон Павлов подав до Куратора Київської шкільної округи прохання увільнити його з посади вчителя малювання в Київському університеті.
• 27 листопада Шевченко подає прохання на ім'я куратора Київської учбової округи О. Траскіна про призначення на цю посаду: «Окончив курс учения в императорской Академии художеств в классе профессора истории Карла Брюллова и посвятив себя преимущественно изучению художественной старины нашего отечества, я бы желал» употребить приобретенные мною в искусстве сведения на образование в оном молодых людей по тем самым началам, какие я усвоил себе под руководством знаменитого моего учителя, а потому осмеливаюсь покорнейше просить В. Превосходительство определить меня на открывшуюся вакансию учителя рисования в университете св. Владимира, где я, кроме преподавания живописи, обязуюсь исполнять безвозмездно все поручения начальства по части литографирования».

• Київський університет. Малюнок М.Сажина. 1846.

• 21 лютого 1847 р. міністр освіти С.Уваров повідомив куратора округи про затвердження Шевченка на посаді вчителя малювання. Про це ж укінці лютого М.Костомаров сповіщав у листі Шевченка, але листа цього поет, виїхавши з Києва, не ожержав. Проте деякі сучасники (І. Клопотовський, А. Солтановський) називали Шевченка своїм професором малювання в Київському університеті. Студенти, знаючи про затвердження художника на цій посаді з поваги до Шевченка називали його професором малювання.

• 4 грудня куратор О. Траскін запитав думку ректора Київського університету про можливість призначення Шевченка. 6 грудня ректор відповів згодою, хоч на цю посаду було чимало претендентів.
• Поет 10 грудня подав на імя генерал-губернатора Д.Бібікову прохання дозволити одночасно працювати вчителем малювання і залишитись на посаді співробітника Археографічної комісії.

• Будинок у Києві, в якому жив Т.Шевченко в 1846 р. Фото.

• В січні 1847 р. побував Шевченко у родині білозерських в їх маєтках Мотронівці й Миколаєві. Тоді намальовано портрет сина Білозерського (до нас не дійшов).
• Шевченко був душею товариства. З натхненням виконував свою улюблену пісню:
• Ой зійди, зійди, зіронька та вечірняя,
• Ой вийди, вийди, дівчинонька моя вірная…
• Співав і інші любі йому пісні: « У Києві на риночку», «Ой горе, горе, який я вдався», «Де ж ти ти, доню, барилася?»
• 28 січня 1847 р. пісні, які співав поет, були записані з його уст до альбома Білозерських.

Деякий час Шевченко жив у с. Бігачі Городнинського повіту у маєтку князя М.І. Кейкуатова, який запросив художника намалювати портрет членів його родини. Є деякі цікаві деталі про перебування поета в сім'ї князя. Познайомились вони ще 1843 р. в Яготині, бував у с. Бігачі Шевченко й 1846 р. Тут у березні-квітні 1847 р. намальовано олійний портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової, яка походила з родини Лукашевичів, і груповий портрет олівцем дітей Кейкуатових: Варвари, Віри та Михайла.

• Деякий час Шевченко жив у с. Бігачі Городнинського повіту у маєтку князя М.І. Кейкуатова, який запросив художника намалювати портрет членів його родини. Є деякі цікаві деталі про перебування поета в сім'ї князя. Познайомились вони ще 1843 р. в Яготині, бував у с. Бігачі Шевченко й 1846 р. Тут у березні-квітні 1847 р. намальовано олійний портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової, яка походила з родини Лукашевичів, і груповий портрет олівцем дітей Кейкуатових: Варвари, Віри та Михайла.

• Портрет княгині Кейкуатової.
• 1847 р.

«Несмотря на такой короткий срок, поэт успел приобрести расположение к себе всего дворового и служащего люда. Одет он был плохо…, скудные пожитки его помещались в маленьком, ветхом чемоданчике; но зато этот удивительный человек обладал другими богатствами – умом и сильною любовью к трудящемуся народу. Каждый вечер, после дневных работ, вокруг поэта собирались все служащие княжеской «экономии». Шевченко что-нибудь читал или рассказывал и при том так интересно, что все слушали с большим вниманием. Приветливый и словоохотливый с простыми тружениками, Т.Г. заметно не любил оставаться долго среди «господ» и избегал княжеских хором, хотя его туда часто приглашали, тем более, что к князю приезжали соседние помещики с желанием посмотреть, как на диковинку, на знаменитого в то время Кобзаря»

• «Несмотря на такой короткий срок, поэт успел приобрести расположение к себе всего дворового и служащего люда. Одет он был плохо…, скудные пожитки его помещались в маленьком, ветхом чемоданчике; но зато этот удивительный человек обладал другими богатствами – умом и сильною любовью к трудящемуся народу. Каждый вечер, после дневных работ, вокруг поэта собирались все служащие княжеской «экономии». Шевченко что-нибудь читал или рассказывал и при том так интересно, что все слушали с большим вниманием. Приветливый и словоохотливый с простыми тружениками, Т.Г. заметно не любил оставаться долго среди «господ» и избегал княжеских хором, хотя его туда часто приглашали, тем более, что к князю приезжали соседние помещики с желанием посмотреть, как на диковинку, на знаменитого в то время Кобзаря»
• 4 квітня 1847 р. поет виїхав до Києва.

• Т.Г. Шевченко серед селян на Україні. Автолітографія В.Касіяна. 1939 р.

Вид басейну Самсона з фонтанами і каскадами в Петергофі. Гравюра за малюнком М.Шапошникова

• Тарас Григорович виявляв непослабний інтерес до питань розвитку науки, до загальних проблем світобудови та природознавства. В перші дні повернення до Петербурга з великим зацікавленням слухав лекції з геології професора Роде. Про ці лекції поет відзивався дуже позитивно: «Лекция мироздания прекрасна». Це була остання лекція Роде. Публічні наукові виступи професора було припинено, а причетним до цього був митрополит перебурзький Григорій, який надіслав спеціальну скаргу до обер-прокурора синоду..

• Вид басейну Самсона з фонтанами і каскадами у Петергофі.
• Гравюра за малюнком М. Шапошникова

• Вид Петербурга.
• Гравюра В.Патерсена 1799 р.

Сучасники відзначають в своїх спогадах пристрасть Шевченка до музики. М. Микешин писав: «Музыку любил он страстно, особенно пение… Глубоко почитал Даргомыжского; Глинку боготворил.» Зустрічався з композитором Мусоргським, талановитим польським піаністом і композитором Антонієм Контським, який заснував у Петербурзі в 1857 році школу фортепіанної гри.

• Сучасники відзначають в своїх спогадах пристрасть Шевченка до музики. М. Микешин писав: «Музыку любил он страстно, особенно пение… Глубоко почитал Даргомыжского; Глинку боготворил.» Зустрічався з композитором Мусоргським, талановитим польським піаністом і композитором Антонієм Контським, який заснував у Петербурзі в 1857 році школу фортепіанної гри.

• М. Глінка

Використана література

• Упорядники: В.Х. Косян, Д.Ф. Красицький, Г.П. Паламарчук, К.В.Чумак. Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. Державне учбово-педагогічне видавництво “Радянська школа”. Київ 1960.
• Є.П.Кирилюк, Є.С. Шабліовський, В.Є. Шубравський. Т.Г. Шевченко. Біографія. “Наукова думка” Київ 1964 р.
• Упорядники: В.Х.Косян, Г.П.Паламарчук, О.І. Поляничко, К.В.Чумак.Тарас Шевченко. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. “Радянська школа” 1991 р.

жүктеу/скачать 6,33 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: