Українські народні казки

8
Українськi народнi казки
— Пiзнавай,— каже Ох,— де твiй син! Пiзнаєш — твiй, а не пiзнаєш
— мiй.
От всi голуби ¨ıдять пшеницю, а один сидить пiд грушею, сам собi
надувся та оскубається. Чоловiк i каже:
— Ось мiй син!
— Ну, вгадав! Коли так, то бери.
Взяв, перекинув того голуба — став з його такий гарний парубок, що
кращого й на свiтi немає. Батько зрадiв дуже, обнiмає його, цiлує... Радi
обидва!
— Ходiм же, сину, додому.
От i пiшли.
Йдуть дорогою та й розмовляють: батько розпитує, як там у Оха було;
син розказує; то знову батько розказує, як вiн бiдує, а син слухає. А далi
батько й каже:
— Що ж ми тепер, сину, робитимем? Я бiдний i ти бiдний... Служив
ти три роки, та нiчого не заробив!
— Не журiться, тату, все гаразд буде. Глядiть,— каже,— тут полюва-
тимуть за лисицями паничi, то я перекинусь хортом та пiймаю лисицю,
то паничi мене купуватимуть у вас, то ви мене продайте за триста рублiв,
тiльки продавайте без ретязя, от у нас i грошi будуть, розживемось!
Йдуть та йдуть, аж там на узлiссi собаки ганяють лисицю, так ганяють,
так ганяють, лисиця не втече, хорт не дожене. Син зараз перекидається
хортом, догнав ту лисицю, пiймав. Паничi вискочили з лiсу.
— Се твiй хорт?
— Мiй!
— Добрий хорт! Продай його нам.
— Купiть.
— Що тобi за його?
— Триста рублiв без ретезя.
— Нащо нам твiй ретязь — ми йому позолочений зробим. На сто!
— Нi.
— Ну, бери всi грошi, давай хорта.— Одлiчили грошi, взяли хорта —
давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Вiн як погнав
лисицю, то погнав аж у лiс, та перекинувся парубком i знову прийшов до
батька.
Йдуть та йдуть, батько й каже:
— Що нам, сину, цих грошей,— тiльки що хазяйством завестись...
— Не журiться, тату, буде ще. Тут,— каже,— паничi ¨ıхатимуть по пе-
репелицi з соколом: то я перекинусь соколом, то вони мене купуватимуть,
то ви мене продайте знов за триста рублiв без шапочки.
kazka.in.ua

Ох!
9
От йдуть полем, паничi випустили сокола на перепела; так сокiл жене-
ться, а перепел тiкає: сокiл не дожене, перепел не втече. Син перекинувся
соколом, так зразу i насiв на того перепела. Паничi побачили.
— Це твiй сокiл?
— Мiй.
— Продай його нам.
— Купiть.
— Що тобi за його?
— Як дасте триста рублiв, то берiть собi сокола, тiльки без шапочки.
— Ми йому парчову зробимо...
Поторгувались, продав за триста рублiв. От паничi пустили того сокола
за перепелицю, а вiн як полетiв, та й полетiв, та перекинувся парубком i
знову прийшов до батька.
— Ну, тепер ми розжились трохи,— каже батько.
— Постiйте, тату, ще буде. Як будемо,— каже,— iти через ярмарок,
то я перекинусь конем, а ви мене продавайте: дадуть вам за мене тисячу
рублiв; тiльки продавайте без недоуздка.
От пiдходять до мiстечка там, чи що,— аж ярмарок. Син перекинув-
ся конем — i такий кiнь, як змiй, i приступить страшно! Батько веде
того коня за недоуздок, а вiн так гарцює, копитом землю вибиває! Тут
понаходилось купцiв — торгують.
— Тисячу,— каже,— без недоуздка, то й берiть!
— Та навiщо нам цей недоуздок, ми йому срiбну позолочену уздечку
зробимо! — Дають п’ятсот.
— Нi!
А це пiдходить циган слiпий на одне око:
— Що тобi, чоловiче, за коня?
— Тисячу без недоуздка.
— Ге! Дорого, батю: вiзьми п’ятсот з недоуздком!
— Нi, не рука,— каже батько.
— Ну шiстсот... бери!
Як узяв той циган торгуваться, як узяв — так чоловiк i шага не спускає.
— Ну, бери, батю, тiльки з недоуздком.
— Е, нi, цигане, недоуздок мiй!
— Чоловiче добрий! Де ти видав, щоб коня продавали без уздечки? I
передать нiяк...
— Як хочеш, а недоуздок мiй! — каже чоловiк.
— Ну, батю, я тобi п’ять рублiв накину,— тiльки з недоуздком.
Чоловiк подумав: недоуздок яких там три гривни вартий, а циган дає
п’ять карбованцiв. Взяв i оддав. Запили могорич; чоловiк пiшов, взявши

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: