Методичні рекомендації для студентів при підготовці та проведенні практичного заняття
жүктеу/скачать 0,62 Mb. Pdf көрінісі
|
Мікроба 7
Мікроба 8
| Незавершений фагоцитоз
- збереження вірулентних бактерій всередині вторинної фагосоми, здатних до тривалої персистенції, колонізації, розмноження. Причини незавершеного фагоцитозу: 1) перешкода злиття фагосоми і лізосоми за рахунок антифагинів – речовин, виділених мікроорганізмом (гонококи) 2) стійкість до дії лізосомальних ферментів за рахунок клітинної стінки - туберкульоз, ЛПС Гр «-» мікроорганізмів , капсула та ін.; 3) здатність залишати фагосому до її злиття з лизосомою та йти в цитоплазму клітини (хламідії, рикетсії, віруси). Гуморальні фактори неспецифічного захисту: 1) система інтерферону; 2) система комплементу; 3) антиоксидантна система; 4) окремі фактори неспецифічного захисту. Система інтерферону. Інтерферон - це гликопротеїди з варіабельною М 12-160000, стійкі до низьких температур, нагрівання, ультрафіолетових променів, кислот, лугів; не втрачають реактивності в діапазоні рН 2,0-10,0, не володіють токсичністю. Виділяють 3 основні типи інтерферонів: 1) альфа-інтерферон – лімфоцитарний інтерферон, який отримують в культурі лейкоцитів крові донора in vitro, має противірусну і протипухлинну дію; 2) бета- інтерферон (фібробластний), який отримують в напівперещеплюваних культурах фібробластів людини, має виражену протипухлинну активність, яка переважає над противірусною; 3) гама-інтерферон (імунний) отримують в перещеплюваних культурах лімфобластоїдних клітин під дією митогенів бактеріального і рослинного походження. Головна дія – імуномодулююча. Основні властивості системи інтерферону: 1) універсальність та активність дії проти будь-яких вірусів; 2) виражається тканинна специфічність – активний лише в гомологічних системах; 3) наявність ефекту післядії – тривалий час зберігає здатність перешкоджати розмноженню вірусу в клітинах, навіть після відмивання; 4) відсутність токсичної дії – робота інтерферону не порушує життєдіяльності клітини; 5) висока ефективність дії – невелика кількість інтерферону має виражену противірусну активність. Механізм дії системи інтерферону: 1) розвиток антивірусного стану - блокада проникнення вірусу в клітину; 2) після проникнення вірусу в клітину вірусна РНК індукує утворення РНК протеїнкінази - ферменту аутофосфорилювання. Потім фосфоризує фактор елонгації-2, що порушує збірку білкової молекули. Двониткова вірусна РНК індукує синтез 2'5'-олігоаденілатсинтетази, що призводить до активування латентних ендонуклеаз і, як наслідок, руйнування вірусної матричної РНК. Інтерферон індукує: утворення 2'5'-олігоаденілатпротеїнкінази, синтетази; синтез аденілового тринуклеатиду; фосфорилювання та інактивація фактору елонгації-2; активує ендонуклеази; інгібує синтез білків та деградацію вірусної матричної РНК. Висновок: інтерферон діє на: 1) рівні транскрипції - перешкоджає формуванню на тлі генної РНК інформаційної або матричної РНК, отже, відбувається її деградація і створюється перешкода трансляції; 2) рівні трансляції - синтезу білка в рибосомах, порушує процес формування вірусних білків, що робить неможливим утворення вірусних частинок і, як наслідок, розвиток інфекційного процесу. жүктеу/скачать 0,62 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|