збільшення загальної роботи дихальної мускулатури, а підвищений опір,
який доводиться долати дихальним м’язам під час вдиху або видиху. При
підвищенні опору роботі дихальних м’язів ступінь вкорочення м’язових
волокон зменшується, а напруження м’язів залишається високим.
Інформація про невідповідність напруження дихальних м’язів ступеню
їхнього вкорочення надходить з пропріорецепторів м’язів у центральну
нервову систему, що суб’єктивно сприймається як відчуття задишки.
Робота дихальних м’язів у нормі витрачається під час вдиху для
розтягування еластичної легеневої тканини, а видих є пасивним
процесом. Відтак збільшення опору роботі дихальних м’язів можливе при
зміні еластичних властивостей легеневої тканини (наприклад, при
емфіземі або рестриктивних патологічних процесах: легеневому
повнокров’ї, інфільтрації), при збільшенні опору дихальних шляхів під
час видиху внаслідок звуження дихальних шляхів (обструктивні
патологічні процеси) та при змінах властивостей грудної стінки (при
ожирінні, плевральному випоті).
Достарыңызбен бөлісу: