на увазі, що при більшості із перерахованих
захворювань органів
дихання, грудної клітки і дихальних м’язів до порушень вентиляції може
приєднуватися серцева недостатність з розвитком легеневого серця.
Задишка при недостатності лівого шлуночка
Пусковим механізмом цього процесу є порушення систолічної і/або
діастолічної функції міокарду, що може бути зумовлене безпосереднім
ураженням кардіоміоцитів внаслідок ішемії, дистрофії або запального
процесу, так і патологічне навантаження на міокард, яке спостерігають
при вадах аортального клапана та мітральній недостатності. Як
особливий варіант лівошлуночкової недостатності можна розглядати
гемодинамічні наслідки мітрального стенозу. У цьому випадку причиною
порушення гемодинаміки є механічна перешкода
відтоку крові з лівого
передсердя у інтактний лівий шлуночок. Незважаючи на описані
відмінності патогенезу, усі згадані розлади ведуть до підвищеного
кровонаповнення легень та порушення їхніх еластичних властивостей, що
дозволяє об’єднати їх у одну групу.
Спільними для задишки серцевого ґенезу є наступні ознаки:
зв’язок з факторами, котрі підвищують навантаження на міокард
або знижують скоротливість міокарда (фізичне навантаження,
гіпертензивний криз, ішемія, гарячка і т.д.);
ортопное;
наявність інших симптомів недостатності кровообігу.
Задишку не можна пов’язати із
захворюванням серця, якщо немає
ортопное, розміри порожнин серця нормальні, а толерантність до
фізичних навантажень збережена.
Частіше за все серцеву задишку доводиться диференціювати від
задишки при бронхолегеневих захворюваннях,
які ускладнюють роботу
дихальних м’язів або за рахунок зменшення еластичності легеневої
тканини (рестриктивні ураження) або внаслідок підвищення опору потоку
повітря у бронхах (обструктивні захворювання). Клінічна картина
серцевої та легеневої задишки нерідко подібна головно через те, що такі
кардинальні ознаки лівошлуночкової недостатності, як зв’язок задишки з
фізичними навантаженнями та ортопное, характерні і
для пацієнтів із
захворюваннями
органів
дихання.
Традиційно
рекомендують
орієнтуватися на те, що при серцевій задишці хворі відмічають в
основному ускладнення вдиху (інспіраторна задишка), а при порушеннях
бронхіальної прохідності – видиху (експіраторна задишка). Однак,
експіраторний характер задишки притаманний лише обструктивним
процесам і може не бути виражений при рестриктивних процесах, а при
виразній задишці пацієнт нерідко
неспроможний чітко сказати, що йому
важче зробити – вдих або видих.
Найбільш надійні диференціально-діагностичні ознаки ґрунтуються
на розпізнаванні основного захворювання та на об’єктивних ознаках, що
супроводжують
задишку
–
насамперед,
характері
ціанозу
та
аускультативній картині в легенях. Зокрема, при легеневій патології руки
хворого теплі на дотик, а при серцевій, через уповільнення швидкості
кровообігу – холодні.
Достарыңызбен бөлісу: