«Формування системи економічної безпеки аграрного підприємства
жүктеу/скачать 260,09 Kb.
|
Звіт агро
Продовження таблиці 1.1
За допомогою даних визначень представлених в таблиці 1.1 на нашу думку, не у повній мірі розкривають сутність поняття економічної безпеки, хоча у науковців широкий спектр поглядів на термін «економічна безпека підприємства», та різними підходами тлумачать дане поняття. Тому ми пропонуємо розглядати економічну безпеку як сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників підприємства. Пропоную розглянути складові економічної безпеки аграрних підприємств та звернути увагу на взаємозв’язки між ними (рис. 1.1).
Економічна безпека аграрного підприємства Рис. 1.1. Складові економічної безпеки аграрного підприємства та взаємозв’язки між ними Як свідчать дані рис. 1.1, економічна безпека аграрного підприємства має внутрішні та зовнішні складові, що взаємопов’язані між собою. До внутрішніх чинників належать: обсяг фінансових ресурсів, наявність кваліфікованого персоналу, матеріально-технічне забезпечення, налагодження технологічного процесу, якість та структура природних ресурсів, інформаційно- аналітичне забезпечення, робота з винахідництва та раціоналізаторства, організація системи управління та контролю, соціальний захист працівників, інвестиційний клімат на підприємстві, рівень екологізації сільськогосподарського виробництва та інтегрованість підприємства у виробничі та ринкові відносини. До зовнішніх чинників належать зв’язки з контрагентами, господарське та податкове законодавство, кон’юнктура ринку, невизначеність зовнішнього середовища, державна підтримка сільськогосподарських підприємств та природно-кліматичні умови, державна підтримка сільськогосподарських підприємств, налагодження технологічного процесу, інвестиційна привабливість підприємства, економічна безпека сільськогосподарських підприємств, невизначеність зовнішнього середовища, господарське та податкове законодавство. Зовнішні чинники обумовлені впливом зовнішнього середовища, а їх дія може стати як загрозою, так і можливістю. Посилення впливу зовнішнього середовища на функціонування підприємств агросфери проявляється у ризиках та невизначеності відносин з партнерами, частих змінах правил та нормативів податкового й митного законодавства; нестабільності фінансово-кредитних відносин та банківських установ; заборонах та обмеженнях на традиційних аграрних ринках, недосконалості державно-приватного партнерства у сфері агробізнесу. Економічний простір у країні характеризується наявністю корупційної складової, порушеннями податкової та економічної дисципліни, тіньових відносин в усіх сферах господарювання, використанням недосконалості чинного законодавства недобросовісними учасниками ринку. За таких обставин процеси досягнення конкурентоспроможності й сталого економічного розвитку підприємств агросфери залежать від забезпечення їх економічної безпеки, ефективності корпоративного управління та маркетингових стратегій реалізації готової продукції і послуг. Особливу увагу необхідно звернути на чинники, які ускладнюють забезпечення економічної безпеки вітчизняних підприємств агросфери або загрожують їй. Йдеться про інформаційну, кадрову, фінансово-економічну складові єдиної економічної безпеки. Сільськогосподарські товаровиробники мають обмежену спроможність обмежувати коваріатні ризики, як посухи, які впливають майже на всі сільськогосподарські підприємства в регіонах одночасно. Теоретично ці обмеження не існували, якби капітал і страхові ринки були ідеальними і могли об’єднувати ризики ширше, але реальність для багатьох сільськогосподарських підприємств, в тому, що відповідні ринки капіталу та страхування погано розвинені, і вони слабо пов’язані між регіонами. В результаті на економічні рішення сільськогосподарських підприємств сильно впливає відсутність кредиту та недосконалі страхові послуги. Розглянемо можливості прийняття рішень сільськогосподарськими підприємствами під впливом ризику зовнішнього та внутрішнього середовища. Отже, у підприємницькому сільському господарстві підприємства стикаються з численними природними, ринковими та інституційними ризиками в генеруванні засобів для ефективного свого розвитку. Ризик врожайності, ризик цін на врожай, ризик захворювання та травматизму є важливими ризиками, які переважають у сільськогосподарському виробництві. Для сільськогосподарських підприємств розроблені різні механізми подолання ризику. Ці механізми пропонують короткочасний захист за довгострокових витрат (наприклад, диверсифікація та спеціалізація). Як результат, сільськогосподарські підприємства приймають фінансово-виробничі рішення під впливом ризику. Тому їх ставлення до ризику, як правило, відображає пояснення багатьох спостережуваних економічних рішень. Знання, ставлення керівників сільськогосподарських підприємств до впливу ризику має важливі наслідки для впровадження нових сільськогосподарських технологій та успіху програми розвитку сільськогосподарського підприємства. При вимірюванні ставлення до ризику виділяють два підходи: економетричний; експериментальний. Економетричний підхід заснований на фактичних даних про поведінку сільськогосподарських товаровиробників, який зазвичай передбачає, що сільськогосподарські підприємства максимізують очікувану корисність доходу. З огляду на технологію сільськогосподарського виробництва, ризик, пов’язаний з виробництвом та кон’юнктурою ринку, спостережуваний рівень використання вкладених коштів може виявити основний ступінь відхилення фінансово- господарської діяльності сільськогосподарських підприємств від ризику [15]. Експериментальний підхід заснований на анкетуванні, щодо гіпотетично ризикованих альтернатив з реальними платежами або без них. Так, респондентів просять вибирати між напрямками діяльності, які відрізняються доходами та ймовірністю збитків. Далі експериментальний підхід класифікується на очікувану корисність та несподівану корисність. Реальні доходи та прибутки можуть призвести до стимулюючих ефектів і можуть не виявити справжні переваги сільськогосподарських підприємств щодо ризику [23]. Емпіричні дослідження того, як різниться ризик для окремих сільськогосподарських підприємств, можуть бути корисними для прогнозування впровадження технологій та інновацій, участь у поза господарських роботах та підборі сільськогосподарських культур, оскільки поведінка щодо ризику та відхилення від ризику відіграє важливу роль у цих рішеннях. Економічне середовище характеризується високим ступенем ризику та невизначеності, спричинених нестабільністю опадів, погано функціонуючих або відсутніх ринків, шкідників тощо. Ризик та невизначеність впливають на рішення щодо виробництва та споживання сільськогосподарських підприємств. За умов, коли страхові та кредитні ринки є неповними або не існують, та заощадження заощаджень підприємств занадто мало, щоб впоратися з ризиком, єдині механізми, які залишаються - це збільшувати витрати та / або використовувати консервативні методи виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Також необхідно зазначити, що сільськогосподарські підприємства використовують диверсифікацію доходу для управління та зменшення ризику. Інколи, більш важливою стратегією є намагання сільськогосподарських підприємств диверсифікувати економічну діяльність раніше, ніж трапляються потрясіння або переправляти рішення після потрясіння. Ризик не тільки впливає на дохід від врожаю, він має опосередкований вплив на доходи від несільськогосподарської діяльності [7]. Кожен зі вказаних на рис. 1.2 факторів породжує певні загрози підприємству та має певні інтереси відносно підприємства. Зовнішні фактори Рис. 1.2. Фактори впливу на систему діагностики економічної безпеки сільськогосподарського підприємства Наступною слід розглянути таку важливу складову системи – як потреба (потреби) системи. Дуже часто при описі системи поняття потреби системи підмінюється поняттям очікуваного результату функціонування системи. В залежності від підходу до розуміння самого поняття економічної безпеки підприємства, результатом функціонування системи діагностики економічної безпеки може бути ступінь захищеності підприємства, міра його економічної свободи тощо. Також потребою системи діагностики економічної безпеки підприємства є прагнення до рівноваги. За іншою думкою [48], мета є антиподом проблеми, а проблема – розривом або не минулістю його появи між існуючим та бажаним станом; при цьому ціль визначають як представлення про модель майбутнього результату, який є здатним вирішити початкову проблему за наявності реальних можливостей. За таким підходом система може мати декілька цілей та для її діяльності не є важливим, яка з них буде обрана – критерієм досяжності цілі є можливість вирішити проблему при існуючих ресурсах. Результатом реалізації мотиваційних механізмів є якісний розвиток сільськогосподарського підприємства, що означає економічне зростання, збільшення обсягів доходів та прибутків, і, відповідно, соціально-економічний розвиток. Організаційні механізми проявляються з боку сільськогосподарського підприємства у регулюванні внутрішнього бізнес-середовища із застосуванням ефективних заходів, у прийнятті самостійних рішень з організації фінансово- господарської діяльності, диверсифікації бізнесу, формуванні системи управління організацією, зміні напрямів діяльності[49]. Отже, необхідний механізм діагностики економічної безпеки сільськогосподарського підприємства, що ґрунтується на трьох блоках механізмів: за сферою дії (фінансові, соціальні, інноваційні, економічні), за терміном дії (стратегічні, тактичні, оперативні), за вектором дії (мотиваційні, організаційні) (рис. 1.3). Рис. 1.3 Комплекс механізмів реалізації діагностики економічної безпеки сільськогосподарського підприємства Отже, аналізуючи усе вищесказане під економічною безпекою аграрного підприємства, на наш погляд, слід розуміти систему досягнутих та очікуваних результатів діяльності підприємства, яка зумовлена узгодженням його бізнесових цілей і бізнес процесів та передбачає раціональне використання виробничо-економічних ресурсів. Відповідно, під забезпеченням економічної безпеки аграрних підприємств розуміється послідовний, безперервний, системний процес, перебіг якого передбачає: діагностику зовнішнього та внутрішнього середовища підприємницької діяльності; планування, прогнозування, організацію та реалізацію заходів щодо підтримки стабільного функціонування підприємства відповідно до його стратегічних і поточних цілей. Це досягається, в першу чергу, шляхом найбільш раціонального розподілу та використання ресурсів, оптимізації бізнес-процесів, впровадженням інновацій у всі напрями діяльності; використанням маркетингових стратегій ринкової поведінки та системного управління. жүктеу/скачать 260,09 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||