Хвороба
Вільсона-Коновалова
(ХВК,
гепатолентикулярна
дегенерація,
гепатоцеребральна дистрофія, хвороба Вестфаля-Вільсона-Коновалова)
- спадкове
прогресуюче захворювання з автосомно-рецесивним типом успадкування, у патогенезі
виникнення та прогресування якого лежить порушення метаболізму міді. Часто призводить до
ранньої інвалідизації і загибелі хворих у молодому віці.
Частота виникнення - 1 випадок на 30 тис.
Етіопатогенез. ХВК пов’язана з мутацією гена, розташованого на 13-й хромосомі
(ділянка 13q14-q21), який кодує транслоказу ATP7B Cu (мідьтранспортувальну АТФазу Р-
типу). Порушення активності ATP7B, сприяє накопиченню міді в гепатоцитах та активації
перекисного окиснення ліпідів і білків, що призводить до виникнення запального процесу в
печінці з фіброзуванням її тканини. Надлишок незв’язаної з церулоплазміном міді потрапляє
у системний кровотік та осідає у різних тканинах і органах, насамперед у головному мозку,
нирках, рогівці. У головному мозку найбільшого ураження зазнають базальні ганглії,
сочевицеподібне ядро, бліді кулі, шкаралупа, таламус, зубчасте ядро мозочка і чорна
субстанція, у нирках ушкоджуються проксимальні канальці нефрону. Відкладання міді в
рогівці виявляється у формуванні кільця Кайзера — Флейшера.
Клініка. Перші прояви ХВК можуть виникати у різному віці, однак найчастіше дебют
захворювання припадає на дитячий та молодий вік, домінують неврологічні та
гастроентерологічні симптоми. Провідними є екстрапірамідні розлади - м'язова ригідність і
гіперкінези. Найчастіше при виконанні різного роду довільних рухів спостерігається тремор,
який охоплює верхні і нижні кінцівки, іноді поширюється на очні яблука, м'яке піднебіння,
надгортанник, голосові зв'язки, діафрагму. У спокої, як правило, відсутній. У верхніх
кінцівках нагадує змах крил птаха. Розвивається загальна скутість, брадикінезія, дистонія,
хорея, тіки, порушення ковтання і мови. Поступово знижується інтелект, пам'ять, увага,
виникає депресія, апатія, рідко психози та галюцинації. По краях рогівки відкладається
зеленувато-бурий пігмент, що містить мідь - кільце Кайзера- Флейшнера. В одних хворих має
місце патологія печінки - жовтяниця, асцит, спленомегалія, диспептичні розлади, стеатоз,
гепатит, цироз, у інших - ознаки печінкової недостатності носять стертий характер
(безсимтомна гепатомегалія). Внаслідок порушення пігментного обміну шкіра тулуба та
обличчя набуває іноді сіро-коричневий відтінок. Розвивається гемолітична анемія,
тромбоцитопенія та ниркова недостатність.
Виділяють наступні форми:
Абдомінальна форма - устрічається у дітей 3-5 років і має злоякісний перебіг. Смерть
настає через кілька місяців через важке порушення печінкових функцій.
Ригідна форма - частіше розвивається у дітей у віці від 7 до 12-15 років. Переважає
рігідність мускулатури, контрактура, знерухомлених. Тремтіння відносно слабке.
Характерні: "лялькова хода", пропульсія, застигання в незвичайній позі при виконанні
активного руху. Хвороба швидко прогресує і закінчується смертю від печінкової
недостатності і соматичних розладів.
Тремтливо-ригідна форма. Основна форма захворювання. Починається в юнацькому
віці. Підвищення м'язового тонусу по пластичному типу поєднується з гіперкінезом
типу тремтіння, які більш виражено в руках, а рігідність - в ногах. Всі симптоми
наростають повільно. Нерідкі ремісії.
Тремтлива форма - початок у віці 20-35 років. Переважання тремору або інших
гіперкінезів, відсутність чітких клінічних ознак ураження печінки. Перебіг відносно
доброякісний.
Екстрапірамідно -кіркова форма - раннє зниження інтелекту, патологічні рефлекси,
анізорефлексія, пірамідні моно- і геміпарези, афазія, епінапади загального або
джексонівского типу (характерне ураження кори).
Діагностика. Клінічна картина, сімейний анамнез, кільце Кайзера-Флейшера на рогівці,
збільшення екскреції міді з сечею (більше 50 мкг на добу), підвищення міді в
цереброспінальній рідини, зниження рівня церулоплазміну в крові (нижче 1мкмоль/л),
генетичні дослідження, МРТ головного мозку (неспецифічні зміни в ділянці базальних
гангліїв, мозочку, стовбурі, білій речовині півкуль).
Лікування. Дієта з низьким вімстом міді, виключення горіхів, печінки, бобових,
шоколаду, грибів, морепродуктів. Патогенетичне лікування засноване на застосуванні
тіолових препаратів, унітіолу або D-пеніциламіну (купреніл), які збільшують виведення міді з
організму. Останній менш токсичний і можливо його тривале застосування. Купреніл
призначають по 250-500 мг у день з поступовим збільшенням дози до 2 000 мг, підтримуюча
доза 500- 1000 мг на добу. До підтримуючої терапії також належать препарати цинку
(цинктерал). При поганій переносимості купренілу призначають унітіол курсами по 2-3 міс.
Прогноз. За умови систематичного лікування особливо при тремтливій і тремтливо-
ригідній формі стає більш доброякісним.
|