Тягар духовного лідерства” ( сценарій виховного заходу до 200-ліття від Дня народження Т. Г. Шевченка )

Коли міняли честь неначе крам,

А правду – совість кидали за грати, –

В серцях людей Ви спорудили Храм,

Якому там повік-віків стояти.

Коли брехня сідала на престол,

Мовчало все від заходу до сходу, –

Ви осінили праведним хрестом

Безсмертне Слово рідного народу.

Коли здалось: у полі край Дніпра

замовкне голос пісні. Спозарання, –

Високість дум з - під вашого пера

Лягла бальзамом на болючі рани.

Коли міняли честь, неначе крам...

«Кобзареві» (А. Карп’юк, м. Костопіль)

IІІ Ведучий: Є дні, що минають і непомітно зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
IV Ведучий: Що феномен Шевченка дарований українцям самим Всевишнім Творцем видно неозброєним (лише не упередженим!) оком. Вистарчить лише згадати про обставини, в яких він народився та жив, і порівняти із висотою, на яку піднісся його дух. Адже ні генетичні задатки, ні піклування оточення (тобто те, що ми звемо об'єктивними факторами) не причинилися до розвитку його небувалих талантів. Тут мусив втрутитися лише перст Божий!
I Ведучий: Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. 

Читець. (Шевченко) 

На вас я кинув свого слова тінь - 

На вас і сотню ваших поколінь!

Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,

Сказав, що людства ви не ржа – а сіль.

Я мовив вам, що вічна боротьба

Це – ваші доля, завдання й судьба.

Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,

Дав вашим воїнам відвагу й міць.

В душі вщепив ненависть і любов,

Розбурхав в жилах кров.

Зітріть із душ до братовбивства гін,

За це ж вам Божий суд і мій проклін!

Вам спис і меч і ніж мій

Ви викуйте новітню зброю з них!

Сил не щадіть! Вперед все йдіть!

З моїм йдіть Словом у крутіж століть!

IІ Ведучий: З безмежного болю і з неосяжної любові народжені його слова. "Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком -і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком - і вказав нові світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим", - писав український геній Іван Франко.
IІІ Ведучий: Тож відзначаючи роковини народження і смерті цієї надзвичайної людини, ще раз і ще раз дякуємо Всевишньому, що дарував українському народові такого Пророка.
(Пісня "Не на шовкових пелюшках…")
IV Ведучий: Напевне, кожному українському священикові доводиться, читаючи притчі про пастиря й овець, роз’яснювати нашим землякам, що на Близькому Сході вівчар ішов не позаду худоби, підганяючи тих, хто відстав, а попереду, торуючи дорогу. Саме звідти, з пастуших буднів Палестини, до Євангелія входить образ духовного лідера: «А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу» (Ів. 10:4-5).

I Ведучий: Зрозуміла річ, ця притча стосується насамперед самого Христа, який іде поперед урятованого людства на Голгофу, а через страждання і смерть — до воскресіння й вічного життя. І коли ми називаємо пастирями духовних провідників, уподібнюючи до вівчарської праці їхні стосунки з паствою — церковною спільнотою, то це передбачає наслідування Христового взірця, мужність простування попереду пастви.
IІ Ведучий: Але хіба тільки священнослужителям належить місія духовного лідерства? Не були священиками ані Володимир Великий, ні Костянтин Острозький, ні Галшка Гулевичівна. Але їхній ініціативі, їхньому лідерству в духовному житті нації ми завдячуємо виняткової ваги змінами в українській християнській культурі.
IІІ Ведучий: Пригадаймо, що саме слово «лідер» дослівно означає «той, хто веде перед». Лідерство передбачає мужню ініціативність, уміння триматися попереду очолюваної громади, а при цьому повсякчас пам’ятати про довірену спільноту, не зраджувати її, не тікати від неї. Справжній лідер не боїться нових доріг і першим долає перешкоди.
IV Ведучий: Нинішній ювілей Тараса Шевченка мав би спонукати всіх українців до роздуму над витоками феномена безперечного духовного лідерства поета, винятковий авторитет якого не змогли похитнути ані марксистсько-ленінські фальсифікатори його творчості, ні цинічні ділки від постмодерної масової культури.
I Ведучий: Чому вихід першої маленької поетичної збірки Шевченка став етапною подією у формуванні самосвідомості модерної нації? Чому легенда «Великого Кобзаря» спонукала сотні тисяч українців до боротьби за свої права? Чому знаком протидії винародовленню стали пам’ятник Шевченка на майдані та його портрет на стіні? Безумовно, цьому сприяли і незвичайна біографія Шевченка, і його винятковий літературний талант.
ІІ Ведучий: Із найбільш упокореного і знедоленого кріпацького середовища, в неймовірно важких обставинах сирітського життя Шевченко став поетом, геній якого не має рівних у світі. Це розуміли не лише українці, але й представники національних еліт інших народів.
IІІ Ведучий: Так Мар'ян Якубець, професор Вроцлавського університету, сучасний польський науковець, писав: "Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх великих поетів світу. З цього погляду український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна... Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі". Та ключем до загадки національного лідерства Шевченка є його слова з вірша, написаного дорогою із заслання в Нижньому Новгороді:
Читець.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

"Доля"

ІV Ведучий: Ці слова писалися без розрахунку на публікацію в мить важкої душевної кризи: звільнення із заслання виявилося оманою, Шевченка затримали дорогою до Петербурга й невідомо було, чи не виявиться він назавжди позбавленим права жити в обох столицях та в Україні. До того ж більшість знайомих остерігалася відвідувати опального поета, і він опинився в ізоляції. Серед болючих роздумів над власним життям з’являється глибоко особистий триптих «Доля», «Муза» й «Слава». Ось у цю пору Шевченко й виділяє у своєму досвіді те, що йому здається найістотнішим: «Ми просто йшли».
I Ведучий: Але Шевченко був не лише людиною, він був Пророком з Божого покликання. Іноді він сам замислювався над тим, що робить і чому робить. Іноді він дорікає собі, що закінчивши Академію мистецтв і маючи добрі здібності й гарні малярські доробки, все ж більше уваги віддавав віршам, а не малярству.
ІІ Ведучий: У своєму щоденнику він писав: "В тіні моєї коштовно-розкішної майстерні, як у пекучому дикому степу наддніпрянськім, передомною пролітали тіні наших бідних мучеників-гетьманів. Передо мною розстилався степ, усіяний курганами. Передомною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна у всій незайманій меланхолійній красі своїй... І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чаруючої принадності. Покликання – і нічого більше"...
(Пісня "Вітер в гаї нагинає")
ІІІ Ведучий: Отже, покликання було сильнішим за самого Шевченка, покликання – до слова. Це покликання не творилось людьми, оточуючі люди (професори Академії, друзі, зокрема, Іван Сошенко) всіляко спонукали його до малювання. Але перемагало вище покликання – Слово, – бо "на початку було слово", як слово Всевишнього Творця, так і післаних Ним пророків.

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б'ється-ожива, Як їх почує!..

Знать, од Бога І голос той і ті слова

Ідуть між люди!..

– засвідчує сам Шевченко.
IV Ведучий: Мабуть, ніхто не зумів би точніше визначити цю домінанту. А те, що цінував у собі й сам Шевченко, якраз і стало визначальним у його сприйнятті національною свідомістю. Не випадково образ Шевченка асоціюється найчастіше лише з одним прижиттєвим портретом: з вусами, в кожусі, де поет подібний до літнього втомленого життям селянина з Наддніпрянщини. В цьому образі досить наївно, але виразно втілилось уявлення про стійкість Шевченка в захисті своєї національної ідентичності.
I Ведучий: І сьогодні обов'язком кожного патріота України є прислухатися до Шевченкового слова, до його духовних заповітів, які ніколи не втрачають своєї актуальності. "Праведная душе! Прийми мою мову, Немудру та щиру. Прийми, привітай! – просив поет... Вслухаймося, вдумаймося, що промовляє до нас Великий Кобзар.
ІІ Ведучий: У далекому 1845 році Шевченко звернувся до всіх земляків своїх... Пророчо звертається і до нас. Мовби знаючи, чого найбільше буде бракувати українцям XXI століття, епіграфом до свого Послання ставить слова із Святого Письма: "Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той не правдомовець". (7 Послання Йоана, Гл.4, ст.20). Пам'ятаймо ці слова, наповнюймо наші серця правдомовством і любов'ю!
IІІ Ведучий: Наша історія, як, мабуть, й історія інших поневолених народів, рясніла прикладами пристосовництва, запобігання перед панівними культурами. На цьому сумному тлі Шевченко постає як свідчення творчого потенціалу українця, сильнішого за асиміляційні спонуки імперського режиму, вільного від комплексів меншовартості, втілених у відомому персонажі з поеми «Сон (У всякого своя доля)» — землячкові з циновими ґудзиками. Українця, здатного заявити серед овіяних безнадією закаспійських степів: «Караюсь, мучуся... але не каюсь!» («О думи мої, о славо злая»).
IV Ведучий: Його твори, підкріплені унікальним життєвим досвідом, і формують у національній свідомості простий шлях у майбутнє. А він, великий гуманіст і безкомпромісний правдомовець, крізь віки волає до свого народу, намагається розтопити наші серця, очистити наші душі. Тож наберімося мужності дослухатися до його слів:
Читець. (Катерина Піунова)

По закону апостола

Ви любите брата?

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті!

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

Та й лупите по закону:

Дочці на кожушок,

Байстрюкові на придане,

Жінці на патинки.

Собі ж на те, що не знають

Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп'явся,

Христе, сине Божий?

За нас добрих, чи за слово Істини...

Чи, може, Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

"Кавказ "

I Ведучий: Мабуть, і сам Шевченко замислювався над тим, звідки і як він здобув волю до боротьби й почуття власної гідності, що не давало йому миритися з рабським становищем співвітчизників. Серед цих роздумів складався образ Яреми Галайди, — злидаря, в якого посеред орендаревих знущань «виросли крила» («Гайдамаки») завдяки волі до свободи й щирому коханню. Чи не відбився в цьому спомин про власну юність, в якій поєдналися перше кохання й пережите в революційному Вільні піднесення під час Листопадового повстання 1830—1831 рр., коли українець почув звернене до нього гасло «За нашу і вашу свободу»?
(Пісня: "Ой літа орел…")
IІ Ведучий: Коли Шевченко прибув до Вільна 1829 р., він був не просто сільським юнаком, приреченим на рабську покору господареві. Його дитинство було наснажене спогадами очевидців про трагічну героїку гайдамацького зриву, поезією «Псалтиря», Григорія Сковороди й колядок, житійними історіями з «Четьїх Міней». Він формувався в атмосфері народної релігійності, ріс у ритмі церковного життя, і світ здорової християнської традиції завжди протистояв у його уяві холодній атмосфері просвіченої монархії.
IІІ Ведучий: Це захищало Шевченка від спокуси запобігливого підлаштовування під масові смаки, що вимагали:

Коли хочеш грошей,

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу,

Султан, паркет, шпори.

"Гайдамаки"
Спокуси, яка, варіюючи перелік модних тем, завжди тягне слабкодуха в легковажний світ популярної культури.

ІV Ведучий: Щиро молячись за Україну, прагнучи щастя для всіх людей, поет усім серцем вболіває над людською недосконалістю, немилосердно таврує вади суспільства:
Читець.

Не так тії вороги,

Як добрії люди –

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять,

І попросять тебе в хату,

І будуть вітати,

І питать тебе про тебе,

Щоб потім сміятись,

Щоб тебе добити...

Без ворогів можна в світі

Як-небудь прожити.

А ці добрі люди

Найдуть тебе всюди,

І на тім світі, добряги,

Тебе не забудуть.

І Ведучий: Наскрізний мотив Шевченка можна не помічати або й ігнорувати. Скажімо, замінивши великі літери на малі в двох ключових словах із програмового вірша:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде Син, і буде Мати,

І будуть люде на землі.

"І Архімед, і Галілей"


ІІ Ведучий: Замінимо «Син» на «син» та «Мати» на «мати» — й одразу есхатологічна картина майбутнього вічного Царства поступиться безбарвній утопії із сентиментальним присмаком. Тоді загублять свій сенс апостольська місія предтеч, які несуть крихту хліба — євхаристійного дару! — «царям убогим», апокаліптичний образ «нової землі» (Одкр. 21:1) і демонологічні характеристики ворога, навмисне архаїчно іменованого «врагом» і «супостатом», тобто антагоністом Бога — сатаною.


ІІІ Ведучий: Але ж Шевченко бачить попереду не міраж, а нову землю, про яку писав не лише Іван Богослов, а й ще задовго до нього улюблений поетів пророк Ісая: «Бо як небо нове та нова та земля, що створю, стануть перед обличчям Моїм, говорить Господь, так стоятимуть ваші нащадки та ваше ім’я!» (Ісая 66:22). Певність у цій перспективі надає йому мужності й стійкості у випробуваннях. Його радикалізм спирається на непохитні євангельські цінності, залишені Христом за дороговкази на шляху до нової землі.


ІV Ведучий: У контексті цього шляху розкривається й етичний зміст драматичної історії жінки-покритки, розпочатої «Катериною» й завершеної (або ще не завершеної?) «Марією». Ця історія відкрита в майбутнє: в таємничий простір оновленої землі, де не буде місця гріхові, а відтак і спричиненим ним стражданням.
(Пісня: "Така її доля")
І Ведучий: Звернімо увагу на епіграф до поеми «Марія» (а в Шевченкових поемах епіграфи завжди надзвичайно істотні): «Радуйся, Ты бо обновила зачатыя студно» — «Радуйся, бо Ти відродила нас, у грісі зачатих» (Акафіст до Пресвятої Богородиці, ікос 10). Хіба автор виправдовує Катерину чи Ганну за народження позашлюбної дитини? Ні, звичайно ж, ні, які б ми не шукали казуїстичні методи доведення протилежного. Але Шевченко на прикладі цілком реальних життєвих ситуацій крок за кроком проводить читача шляхом подолання влади гріха, шляхом відкуплення.
ІІ Ведучий: Катерина гине, не витримавши впалого на неї тягаря. Ганна витримує, обернувши своє життя на важку покуту. А вже Алкидова мати й по загибелі сина перебирає на себе його апостольську місію:

І помолилась в перший раз

За нас розп’ятому. І спас

Тебе розп’ятий Син Марії.

І ти слова Його живії

В живую душу прийняла.

І на торжища, і в чертоги

Живого істинного Бога

Ти слово правди понесла.

"Неофіти"

ІІІ Ведучий: Героїня ж поеми «Марія» впритул наближається до християнського ідеалу матері. Наївно ототожнювати її з архетипним образом Богородиці, так ніжно оспіваної в передмові до поеми. Шевченкова Марія — лише літературний, приземлений аналог Пречистої Діви, позбавлений визначальної риси свого архетипу — непорочної чистоти. Але в цьому персонажі поет демонструє, як сила віри земної жінки перемагає тягар помилок і біль втрат, а вірність новому слову правди робить її здатною гуртувати й надихати вбогії душі переляканих синових учнів.
ІV Ведучий: У передмові-молитві Шевченко просить Вседіву:

Воззри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих Невольників.

Подай їм силу Твойого мученика Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю.

"Марія"
І Ведучий: Він суворо об’єктивний у ставленні до сучасників, до земляків. Шевченко помічає і їхню рабську вдачу, і суспільну апатію, і брак волі до боротьби, і недалекоглядність. Тягар життєвих помилок, падінь і зрад лежить на кожному з них, як і на символічних постатях покриток. Ідеалізовані козакофілами гетьмани мало чим відрізняються від повій: «раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття» («І мертвим, і живим...»). А запобігливе прислужництво або неусвідомлена допомога деспотичним правителям закриває перед спочилими шлях до раю (це поема «Великий льох»).


ІІ Ведучий: Але Шевченко не відкидає таких співвітчизників, не відвертається від них із самовпевненою гордовитістю. Він шукає перспективи визволення зі стану національного приниження в духовному очищенні, в гідному засвоєнні досвіду Голгофи. У світлі страждань і смерті Христа власні випробування поета й історична драма його народу набувають цілком нового сенсу.


ІІІ Ведучий: Прочитуючи євангельські знаки відкупительного страждання, Шевченко усвідомлює їх як дороговкази у власній життєвій перспективі, вписаній у майбутнє українського народу. Це дозволяє йому з пророчою впевненістю застерігати від кровопролиття й насильства та шукати історичну альтернативу в жертовній любові та національній солідарності:

Читець. (Шевченко)

Згадайте, братія моя...

Бодай те лихо не верталось,

Як ви гарнесенько і я

Із-за решотки визирали.

І, певне, думали, коли

На раду тиху, на розмову,

Коли ми зійдемося знову

На сій зубоженій землі?

Ніколи, братія, ніколи

З Дніпра укупі не п’ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю,

Повіруєм ще трохи в волю,

А потім жити почнемо

Меж людьми як люде.

А поки те буде,

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

"В казематі"

ІV Ведучий: Для Шевченка йти просто — це йти за Христом, не звертаючи з дороги, не тікаючи від власної відповідальності. Йти попереду, не плекаючи ілюзій щодо винятковості своєї місії. Озираючись, поет бачить безвідрадне видовище: «Німії, подлії раби, підніжки царськії, лакеї», «рід суєтний, проклятий» («Юродивий»). Але він же помічає в козакові, який зважився прилюдно дати ляпас негідникові-губернатору, знак надії на прихід власного Вашінґтона («Юродивий»), здатного очолити рух до свободи.
Читець.

А ми дивились та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби!

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п’яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї,

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу! Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись.

"Юродивий"

І Ведучий: У приспаному, але не знищеному почутті гідності, він шукає «ясну зорю», здатну вести наділений Божим образом людський рід до немовлятка, якого так бояться три демонічні Ворони з «Великого льоху». А поряд із цією зорею, безперечним аналогом Вифлеємської зорі, на смітниках деспотичного царського режиму, над розваленою Богдановою церквою в Суботові («Великий льох») виростає світляний стовп:

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла... («Юродивий»)

ІІ Ведучий: Самі злочини безбожних гнобителів України зрощують серед мороку тиранії світляний стовп, — такий самий, як той, що виводив Мойсеїв народ із єгипетського рабства (Вих. 13:21-22), — за дороговказ до свободи. Це Бог через Свого Сина веде до свободи «із тьми, із смрада, і з неволі» («Юродивий») народ, що має дорогою долати в собі комплекс раба, здобувати силу любові, через яку лише й зможе увійти в оновлену землю, осяяну вічною присутністю Сина.

(Пісня "О, світла Правдо")


ІІІ Ведучий: Власну ж суспільну й творчу місію Шевченко вбачає в тому, аби йти, не збочуючи, за цим дороговказом, і надихати на витривалість у доланні визвольного шляху тих, хто зважиться наслідувати поета. Іти, несучи важкий тягар духовного лідерства.

Читець. (Україна)

Забриніла душа многозвучними барвами слова, Мов бандури струна залилася у трелях дзвінких, Загриміла велично Тарасова, батькова мова І сплела у вінок волелюбних думок колоски. Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу, У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь, Розбудила зі сну заколисану волю народу, Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль. По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання, Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях, Твої горді пісні розривають кайдани мовчання, Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях. Геніальний творець. У безсмертних рядках Заповіту Ти навіки живий полиновими травами мрій, Твоє слово повік буде в пам'яті нації жити Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій. (Пам'яті Т. Г. Шевченка)

ІV Ведучий: Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах. Бо ж ради усіх нас, і мертвих, і живих, і ненароджених земляків його в Україні і не в Україні, він благав у Господа:

Читець. (Шевченко)

Ридаю,

Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

І Ведучий: Гордий дух нашого подвижника та великомученика, нашого всесвітньо відомого Тараса Шевченка додає нам сили, величі та снаги, впевненості і надії на кращу долю.

          Кров пролита не пропаде,-

          Зродить нива.
          Буде, буде Україна ще щаслива.

(Лунає "Заповіт")

Список використаної літератури
* Антонович Д. В. Шевченко-маляр. — К.: Україна, 2004.

* Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. — К.: Рад. письменник, 1991.

* Довідник з історії України (А-Я) : посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. - К., 2001.

* Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. — 2-е вид. — К.: Обереги, 2004.

* Ісіченко І. (Архієпископ) Тягар духовного лідерства. Часопис «Нація і держава» № 24-25 (499-500) за 13-20 червня 2013р.

* Коваленко Г. Шевченкознавчі розвідки Івана Світличного : Літ.- крит. думка 50-60-х років ХХ ст. // Слово і час. - 1997. - № 3.

* Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. / Упоряд., В. Л. Смілянська. — К.: «Дніпро», 1991.

* Лубківський Р. Із Шевченком — віч-на-віч : розповідь на тему “Шевченко в моєму житті” - від дитинства до лауреата Шевч. Премії // Дзвін. - 2008. - № 7-8.

* Національний музей Тараса Шевченка: [Альбом] / Упоряд.: Т. Андрущенко,

С. Гальченко. — К.: Мистецтво, 2002.

* Огієнко І. Тарас Шевченко / Упоряд. М.С. Тимошик. — К.: "Наша наука і наша культура".

* Поліщук Я. Поет духовної свободи: (Тарас Шевченко в оцінці Василя Барки) // Дивослово. - 2006. - № 5.

* Рильський М. Т. Поетика Шевченка. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961.

* Святе Письмо, повний переклад, Рим 1990.

* Словник мови Т. Г. Шевченка: У 2 т. / Відп. ред. В. С. Ващенко. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964.

* Смілянська В. Л. Стиль поезії Шевченка. — К.: Наук. думка, 1981.

* Тарас Шевченко. Живопис. Графіка: Альбом. — К.: Мистецтво, 1986.

* Ушкалов Л.В.Тарас Шевченко: життя і творчість. – Х., 2009.

* Шевченківський словник: У 2 т. / Відп. ред. Є. П. Кирилюк: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1976-1977.

* Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 10 т. — К.: Видавництво Академії Наук УРСР, 1939-1964.

* Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М.Г.Жулинський (голова) та ін. — К.: Наукова думка, 2001.

* Шевченко Т. Г. Твори: В 5 т. — К.: Дніпро, 1984-1985.

* Шевченко Т.Г. Кобзарь. – Прага, 1876.