Українські народні казки

122
Українськi народнi казки
— Ти хочеш мир межи двома народами, а я додам до того: най тодi
не буде i кордону — з’єднаємо обидвi держави. А ти вiзьмеш мою доньку
за жiнку. Чи добре буде так?
— Гей, чи добре! Тут же посвадьбуємо!
Знайшлися на мiсцi й гудаки-цигани. То було весiлля! Цiлий мiсяць
люди веселилися. Привезли й Iванкового нянька та братiв.
Iванко каже няньковi й старому царевi:
— Но, тепер я вже вам розповiм, що менi приснилося.
— Не треба, не треба! — загойкали i батько, i цар.
— Нi, розповiм! Менi снилося, нiби я буду такий великий чоловiк, що
ви передi мною навколiшках будете милостi просити, а цариця буде мо¨ı
ноги мити й рушником втирати. I се сталося. Якби я тодi вiдкрив свою
таємницю, ви б мене з гнiву вбили.
Засмiявся цар:
— Правду маєш, Iванку!
I з радостi продовжили гостину ще на один мiсяць. А може, й тепер
гостяться, тiльки казку час уже кiнчати.
kazka.in.ua

123
Дурень та чарiвна сопiлка
Б
уло в чоловiка три сини: два розумних, а третiй, Iван, дурний. Батько
¨ıх подiлив хазяйством та й умер.
Пiшли всi брати щастя шукати. Тiльки розумнi своє хазяйство поки-
дали дома, а в Iвана з хазяйства була одна ступа, так вiн i ту з собою
взяв.
Iдуть вони та й iдуть, i вже стало смеркать. Дiйшли до лiсу та й кажуть:
— Давайте вилiземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбiйники не
напали.
Один i каже:
— А цього дурного бiса де дiнемо з ступою? Iван на те:
— Думайте за себе, а я сам вилiзу на дуба та й заночую.
Полiзли розумнi аж на самий вершок дуба i сидять, а Iван i собi лiзе,
а за собою i ступу тягне на дуба. Вилiз, сидить i ступу держить.
От iдуть розбiйники з сво¨ıх промислiв та й стали ночувать пiд тим
дубом. Назбирали дров собi, зачали варить у великому казанi кулiш на
вечерю. Наварили, посiдали кругом казана, побрали ложки та тiльки що
стали ¨ıсти та все студять, бо дуже гарячий був, а Iван як пустить ступу
та прямо в казан. Кип’ячений кулiш геть-чисто позаляпував ¨ıм очi. Вони
з ляку як посхвачувалися та й ну тiкать у лiс, забули й товар, котрий
награбили в крамарiв.
Iван тодi злiз з дуба та й каже братам:
— Лiзьте додолу.
Брати позлазили, забрали увесь товар, конi i по¨ıхали додому, а Iван
узяв собi тiльки сопiлку. Узяв вiн ту сопiлку i ну грать. А була та сопiлка
не проста, а чарiвна: як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Iван, так
i пiшло все танцювать: i вовки, i зайцi, i лисицi й ведмедi. А Iван все гра та
смiється. Уже тi звiрi сердешнi танцювали, танцювали i поморились. Уже
за дерева хватались та держались, щоб не танцювать, та нi, не вдержаться.
Уморився Iван, лiг вiдпочивать. Трохи оддихнувши, встав i пiшов у
город. Люди саме несли на базар продавать хто паляницi, хто крашанки
в коробцi, а хто квас у вiдрах. Iван як заграв у дудочку, так i пiшли всi
танцювать. Один чоловiк нiс коробку яєць та побив ¨ıх чисто, танцюючи,
i сам як чортяка убрався в яєчню. Тi, що спали, посхвачувались та давай i
kazka.in.ua

124
Українськi народнi казки
собi танцювать: хто голий по хатi, хто без штанiв, хто без сорочки, а хто
без спiдницi. Пiшов увесь город перевертом: i собаки, i свинi, i кури, все
чисто, що було живе, пустилося танцювати.
Уморився Iван, граючи, i пiшов у слободу найматися в робiтники.
Прийшов, а зустрiчає його пiп.
— Наймись до мене, добрий чоловiче, в робiтники.
— Добре,— каже Iван.
— А що ти вiзьмеш у год?
— Та я не дорого вiзьму: п’ять карбованцiв.
— Як так, то й так,— каже пiп.
Найняв вiн робiтника та на другий день i послав волiв пасти. Погнав
Iван волiв на сiнокос, а сам вилiз на стiг i сидить, а воли пасуться. От зга-
дав вiн про свою дудочку i заграв. Як заграв, а воли зараз i пiшли танцю-
вать. Танцюють i танцюють, уже воли чисто поперепадались. Пригонить
Iван волiв увечерi додому, а вони голоднi, ревуть та з загати смичуть гнилу
солому i ¨ıдять. Сам Iван повечеряв та лiг спать. На другий день погнав
оп’ять волiв пасти. Пас, пас, а потiм знов заграв, i все пiшло танцювать.
Дограв до вечора i погнав волiв додому голодних i замучених танцями.
Дивиться пiп на худобу та й каже:
— Де вiн ¨ıх у чорта пасеш, що вони такi худi та голоднi?
От вiн вирiшив самому пiти i подивитися, де той Iван ¨ıх пасе. На
третiй день погнав робiтник волiв пасти, а пiп i собi слiдом за ним.
Пiшов та й сiв у тернику. Сидить i вигляда, що Iван буде робить. А той
знов вилiз на стiг та й давай грати. Як пiшло все танцювати — воли i
всяка тварюка, а далi i пiп у тернику. Терник був густий, i пiп як почав
по ньому плигать, як почав, та й порвав на собi штани, рясу, сорочку, а
косу та бороду чисто вискуб терном.
Бачить пiп, що лихо, та давай кричать, щоб робiтник перестав грати. А
той грає собi i не чує. А далi зирк у терен, коли пiп плига як оглашенний,
вiн тодi й годi грать. Пiп вискочив та й дав тягу додому.
Добiг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пiзнали, дивля-
ться, що в нього тiльки клаптi висять в одежi, а все тiло видно, i давай на
нього тюкать. Вiн тодi звернув з вулицi, перелiз через тин та як гайнув по
городах бур’янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбiйник, та давай
його цькувать собаками. Прибiг пiп додому увесь в реп’яхах. Попадя не
впiзнала та з переляку i каже робiтникам:
— Бiжiть вигонiть з двору скаженого чоловiка.
Тi побiгли з дрючками, аж вiн до них забалакав. Тодi робiтники узнали
попа, привели його в хату i давай вiн попадi розказувать про Iвана. Попадя
слухає та тiльки дивується.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: