Бібліографічний покажчик Тростянець-2014

Тарас Григорович Шевченко бував на Сумщині кілька разів. Він проїжджав її землями з Петербурга до Києва і навпаки, а іноді робив і спеціальні поїздки, (в 1845 році – на ярмарок у Ромни, у 1859 році – до друзів і знайомих на Лебединщину й Конотопшину). Ці подорожі широко відбилися у його літературній і мистецькій творчості, в повістях і щоденнику. З Сумщиною зв’язано близько десятка творів Шевченка-художника, в яких виявилась більшість рис і властивостей, притаманних йому як живописцеві й графіку. У них також відбилися його глибокий реалізм, демократична й революційна спрямованість, прагнення відтворити правду життя. Малюнкам Шевченка властиві поетична задушевність, майстерність рисунка, велика простота й виразність картин, емоційна сила й гуманізм. Творчість Шевченка-поета й Шевченка-художника ідейно й тематично єдині, взаємопов’язані і доповнюють одна другу.

Хронологічно першим малярським твором Т. Шевченка, зв’язаним з Сумщиною, є портрет ротмістра Йосипа Федоровича Рудзинського, сина кролевецького повітового лікаря Ф. II. Рудзинського. Їдучи з Петербурга на Україну через Есмань і Глухів, Шевченко, ймовірно, зупинявся в Кролевці і в цей час написав портрет Рудзинського, який саме тоді жив там у свого батька.

Цей твір Шевченка, як і більшість його портретів, відзначається глибокою увагою до внутрішнього світу людини, її психології. Зосереджений і вольовий характер учасника багатьох військових походів, у тому числі боротьби проти турків у 1828-29 рр. постає на портреті.

Влітку 1845 року Т. Г. Шевченко приїздив на Іллінський ярмарок у Ромни. Тоді він був у стані високого творчого піднесення, з особливим інтересом спостерігав і вивчав навколишнє життя. Ця подорож по Роменщині великою мірою відбилася згодом у повісті «Наймичка», де відтворено панораму роменських околиць, Ромоданівський шлях та
10

багато інших подробиць топографічного й побутового характеру.

Саме на цей період (1844-47 рр.) припадає створення Шевченком йото видатних політичних і революційних творів («Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та ін.). Під час роменської подорожі, він бачив гостро-негативні постаті представників феодального панства, шо викликали в нього антипатію.

З літа 1845 року зберігалися деякі недатовані малюнки Шевченка, не вказане й місце створення їх. Але та увага, з якою він вивчав тоді дійсність, дозволяє припустити, що такі твори, як «Дерево», «Узлісся» та інші намальовані саме під час поїздки по Роменщині.

Важливе місце в творчості Шевченка-художника належить пейзажній темі. Пейзажний живопис посідає в образотворчому мистецтві поважне місце, він передає неповторність краси рідної землі, вчить бачити й відчувати її своєрідність і багатство. Зрозуміла річ, пейзажний живопис може глибоко передати почуття й погляди художника, відбити світогляд митця, його філософські переконання.

Картини природи в поезії Шевченка зустрічаються досить часто і несуть важливе ідейно-естетичне навантаження. Такими є й пейзажні зарисовки поета, малюнки, ескізи, картини. Водночас – це своєрідний художній літопис його життя, вони показують, де бував Кобзар, що його вразило, що привернуло увагу, які почуття викликало.

Першим пейзажним малюнком Шевченка з Сумщини є «Урочище Стінка» (таку назву має одна місцевість у Роменському районі). В ньому чудово передається почуття широкого простору.

В альбомі малюнків, створених Шевченком у 1858-1859 роках, є два пейзажних твори з написом «У Лихвині», (село Лифине – тепер у Лебединському районі). Т. Г. ІІІевченко був у Лифиному в червні 1859 року. Ще в Москві він зустрівся з поміщиком Д. Хрущовим, ліберальним громадським діячем, прихильником селянської реформи. Хрущов запросив поета до себе в гості на Лебединшину. Шлях їх лежав через Харків і Суми. В Лифині Шевченко пробув кілька днів, написав вірш «Ой по горі ромен цвіте», зустрічався з своїми лебединськими шанувальниками – братами Залеськими й художником Мантейфелем. Разом вони варили кашу на хуторі Нови.

На одному примірнику свого офорта «Приятелі Шевченко зробив такий дарчий напис: «Варенушному архимайстрові А. М. Залеському на
11

пам’ять 6 іюня 1859 на Нови Т. Шевченко». Інший подарований офорт має напис: «Наталии Александровне Хрущовой на память 8 іюня 1859 Т. Шевченко». З таким же написом подарував Шевченко Хрущовій і офорт «Вечір в Альбано поблизу Рима». А у вересні того ж року Шевченко надіслав Н. Хрущовій свій естамп «Мангишлацький сад».

Можливо, ця увага до Н. О. Хрущової пояснюється тим, що вона глибоко цікавилася громадськими й політичними питаннями, художньою літературою, поділяла програму «Колокола» О. Герцена. Згодом вона була взята, під негласний нагляд поліції і вважалася «підозрілою».

Один з малюнків «У Лихвині» відтворює чарівний куточок цієї місцевості. На передньому плані – ставок з греблею, біля якої невеличка хатина й могутні вікові верби. Трохи далі – схил гори з групою дерев. Розсипалися дерева й по низині за греблею.

Мальований пером і тушшю, цей пейзаж свідчить, які великі можливості криє в собі цей матеріал під рукою майстра. Поетичний, лірично-наснажений малюнок дуже виразно передає просту красу звичайного куточка нашої землі.

Інший малюнок «У Лихвині» відтворює частину внутрішнього вигляду: садиби з будинком і кількома дубами. В Лифині створив Шевченко й етюд «Дуб».

У різних джерелах згадується про те, що за час перебування на Лебедиищині Шевченко намалював також портрет Н. Хрущової, портрети селянки й садівника і ряд інших творів, які не дійшли до нашого часу. У коментарях до «Мистецької спадщини Т. Г. Шевченка» (див. том IV, 1963 . стор. 101, 102 і 103) це заперечується на тій підставі, що так багато творів за короткий час перебування в Лебединському районі Шевченко не міг написати. Викликає сумнів і манера письма деяких з них.

Однак переконливим здається твердження дослідників, які вважають, що частина лифинських малюнків загубилася. Так, Є. Середа звертає увагу на те, що на одному з малюнків «У Лихвині» стоїть № 5, а на другому № 9. А те, що було між ними, дійсно до нас не дійшло (див. збірник «Тарас Шевченко – художник», 1, 1963, стор. 108).

У серпні 1859 року Шевченко повертався з Київщини в Петербург. За політичні розмови з селянами й антикріпосницькі виступи йому заборонили далі перебувати на Україні. По дорозі Шевченко вирішив відвідати село Гирівку біля Конотопа, де проживала родина Лазаревських.
12

Поет глибоко шанував братів Лазаревських, дружив з ними, а вони в свою чергу надавали йому всіляку підтримку, ще під час заслання, а потім у Петербурзі.

Звертаючись одного разу до Афанасії Олексіївни – матері своїх друзів, Шевченко писав так: «Благородных сыновей Ваших я привык называть моими родными братьями, позвольте же Вас называть моею родною невиданною и искрейно-любимой матерью».

Перебуваючи з 21 по 25 серпня в Гирівці, Шевченко намалював портрет А. О. Лазаревської. Виконано його італійським олівцем і крейдою на тонованому папері. У зверненому прямо на глядача обличчі Лазаревської, в її широко відкритих очах надзвичайно виразно передано щирість і доброту, лагідність цієї немолодої вже жінки.

У малярській спадщині Т. Г. Шевченка є офорт і кілька малюнків-ескізів «Дві дівчини». Працюючи над ними, Тарас Григорович завдяки Т. Честахівському познайомивсь в Петербурзі з родиною кріпаків Соколенків з Славгорода (нині Краснопільський район). Соколенки належали князю Голіцину. Один з них – Петро був кріпосним художником, малював портрети членів, сім’ї Голіцина, опоряджував його будинки тощо. Познайомившись з Шевченком, П. Соколенко зазнав його впливу, став відвідувати лекції в Академії художеств, писати вірші, створив кілька малюнків, на яких зображений Шевченко («Шевченко дарує «Буквар», «Учні Шевченка переписують його «Буквар» та ін.). Є в нього також етюди, навіяні поезією «Кобзаря».

Добрим знайомим Шевченка протягом майже тридцяти років був Федот Леонтійович Ткаченко з с. Груні Охтирського району. Вони разом працювали в майстерні Ширяєва, звідти Ф. Ткаченко вступив до Академії художеств. Федот Ткаченко також був учнем К. Брюллова, деякий час разом з Шевченком жив на одній квартирі. Ставши вчителем малювання, Ткаченко час від часу листувався з поетом.

Дружні взаємини були в Шевченка також із старшим братом Ткаченка – Григорієм, учнем Академії художеств по класу архітектури. Трудящі Сумщини, як і всієї нашої країни, свято шанують пам’ять Шевченка. Його іменем названо кілька колгоспів, кінотеатрів, клубів. Пам’ятники великому Кобзареві поставлено в Сумах, Ромнах, Лебедині, Недригайлові, Кролевці, Шевченковому (колишній Гирівці) і багатьох інших населених пунктах.
13

Література

Ступак Ю.П. Видатні художники на Сумщині./Ю.П.Ступак- Х.: Прапор, 1969.-С.15-16.

Ступак Ю. Шевченко-художник на Сумщині/ Ю.П.Ступак // Ленінська правда. – 1968. – 10 берез. – С. 3.
Памятники Т.Г.Шевченку на Сумщині

Місто Ромни

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Ромнах — пам'ятник великому українському поету Тарасу Григоровичу Шевченку, встановлений у місті Ромни на Сумщині; один із перших пам'ятників Кобзареві в Україні та світі.

Роменський пам'ятник Тарасу Шевченку розташований у середмісті в сквері на бульварі ім. Т. Шевченка.

Автор пам'ятника — відомий український скульптор і культурний діяч Іван Петрович Кавалерідзе, і встановлений він був 1918 року, що робить його одним з найперших у монументальній Шевченкіані, принаймні достеменно першим в історії повнофігурним пам'ятником Тарасові Шевченку.

Пам'ятник зроблено з бронзи (скульптура Шевченка) та бетону (п'єдестал).

Тарас Григорович зображений сидячим в глибокій задумі. Поет сидить нагорі глиби (яка є імпровізованим п'єдесталом), що наче виростає з-під землі.

На глибі викарбувані рядки з поезії Шевченка «Марку Вовчку. На пам'ять» (1859): ...І оживу, і думу вольную на волю, із домовини воззову.У зовнішньому вигляді та композиції пам'ятника знайшли відображення ідеї близького скульпторові конструктивізму, однак у загальному обрисі монумента немає тих кубістичних ламаних ліній, що Іван Кавалерідзе втілив у полтавському пам'ятнику Кобзареві за вісім років після спорудження роменського пам'ятника.

Пам'ятник було відкрито 27 жовтня 1918 року на честь перебування Тараса Шевченка влітку 1845 року на Іллінському ярмарку в Ромнах. На той час він був єдиним післяреволюційним пам'ятником Тарасу Шевченку в Україні, не враховуючи погруддя роботи Федіра Балавенського в Києві.

Пам'ятник українському генію поезії вирішили встановити роменські залізничники, які попрохали про допомогу у його створенні свого земляка, Івана Кавалерідзе. Архітектор погодився. Разом з цілим колективом однодумців, та при допомозі місцевої «Просвіти», Кавалерідзе невдовзі здійснив свій задум . Слід додати, що Іванові Кавалерідзе допомагали такі люди, як Степан Шкурат (пізніше він став знаменитим артистом, але на той час був звичайним пічником), котрий виконував бетонні роботи, та Григорій Вашкевич — історичний консультант, особистий знайомий Тараса Григоровича. На врочистому відкритті були присутні урядова делегація та особистий представник гетьмана Скоропадського осавул Бловатний, який поклав до монументу вінок від гетьмана. (Відродження, 1918, 30 жовтня)

Через те, що пам'ятник був виготовлений з бетону, з плином часу він почав руйнуватися, тому 27 жовтня 1982 року було встановлено його копію з бронзи. Реконструкцію проводили скульптори В. Клоков та Б. Довгань, а також архітектор Ф. Юр'єв.

Ще однією цікавою особливістю пам'ятника є те, що він установлений на тому місці, де в 1845 році стояв намет Тараса Григоровича Шевченка.

Нині пам'ятник є однією з цінних пам'яток Ромнів і Сумщини.

15