Міністерство освіти і науки України Київський національній університет імені Тараса Шевченка

1. 
   Юрій Іванович Волощук - доктор технічних наук, професор (Харків, Харківський національний університет радіоелектроніки)
   
2. 
   Юрій Миколайович Іващенко - кандидат фізико-математичних наук, директор (Андрушівка, Андрушівська астрономічна обсерваторія)
   
3. 
   Віталій Григорович Кручиненко - доктор фізико-математичних наук, професор (Бердянськ, Бердянський державний педагогічний університет)
   
4. 
   Віра Петрівна Таращук – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник. (Крим, Научний, Науково-дослідний інститут «Кримська астрофізична обсерваторія» Київського національного університету імені Тараса Шевченка)
   
5. 
   Микола Степанович Черних – доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник (Крим, Научний, Науково-дослідний інститут «Кримська астрофізична обсерваторія» Київського національного університету імені Тараса Шевченка) - (посмертно)
   
6. 
   Клим Iванович Чурюмов – член-кореспондент Національної академії наук України, доктор фізико-математичних наук, професор, головний науковий співробітник (Київ, Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка)
   
7. 
   Леонід Маркович Шульман - доктор фізико-математичних наук, головний науковий співробітник (Київ, Головна астрономічна обсерваторія НАН України) - (посмертно)
   

Автори даного циклу робіт – вчені, відомі в Україні та за її межами. З них 5 є випускниками Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1. Відкрито і досліджено нову короткоперіодичну комету 67P/ Чурюмова-Герасименко. Показано, що внаслідок еволюції орбіти під дією гравітаційних сил тіл Сонячної системи в минулому комета оберталася навколо Сонця майже по коловій орбіті (е0.1) з перигелійною відстанню q4 а.о. Під впливом збурень від Юпітера, особливо під час тісних зближень з цією планетою у 1840 р. до 0.34 а.о. і у 1959 р. до 0.05 а.о., орбіта комети трансформувалася у типову для комет сімейства Юпітера і вона одержала змогу наближатися до Землі. Завдяки цьому вона і була відкрита у 1969 р. К.Чурюмовим і С.Герасименко. Комета 17 листопада 1982 р. зблизилася із Землею до 0.4 а.о. і була досяжна візуальним спостереженням, що дало можливість отримати детальну криву блиску комети і винайти унікальну особливість кривої блиску комети Чурюмова-Герасименко – аномально велике запізнення максимуму її блиска – майже на 100 діб після проходження перигелію.

2. Відкрито і досліджено нову короткоперіодичну комету Смирнової-Черниха. Показано, що на інтервалі 1800-2000 рр. комета наблизилась до Сатурну у 1820 р. до 0.61 а.о. і чотири рази наближалась до Юпітера, причому найбільш тісне наближення відбулося у 1955 р. до 0.25 а.о. Гравітаційні збурення від Сатурна та Юпітера під час зближень з ними комети привело до суттєвих змін ексцентриситета е від 0.34 до 0.15, перигелійної відстані q від 6.1 а.о. до 3.5 а.о., афелійної відстані Q від 12.2 а.о. до 4.8 а.о. і періода Р від 27.6 років до 8.5 років.

3. Було відкрито і досліджено нову короткоперіодичну комету 101Р/Черниха. Встановлено зміну орбітальних елементів комети внаслідок гравітаційної еволюції орбіти комети на інтервалі 1600-2000 рр. Протягом ХХ ст. комета мала два зближення з Сатурном і два зближення з Юпітером. Найтісніше зближення з Юпітером (до 0.35 а.о.) сталося 1980 р. Це змінило її період з 16.5 років (1900 р.) до 13.9 років (2000 р.). За другої її появи 1991 р. астрономи спостерігали рідкісне для комет явище – розділення первинного ядра на два вторинні фрагменти A і B.

4. Було відкрито і досліджено нову довгоперіодичну комету Чурюмова-Солодовнікова (1986 IX). Встановлено, що первісна орбіта комети, коли комета віддалилася на геліоцентричну відстань r = 50.132 а.о. _{трансформувалась в гіперболічну орбіту, елементи якої показують, що комета прибула у внутрішню частину Сонячної системи з найближчого регіону хмари Епіка-Оорта, розташованого на геліоцентричній відстані близько 3000 астрономічних одиниць.}

5. Було виявлено стрибкоподібні зміни яскравості комети 1Р/Галлея на однакових (симетричних) геліоцентричних відстанях до і після перигелію. Цю особливість кривої блиску комети Галлея було пояснено зміною питомої теплоти сублімації батьківських речовин, що випаровуються з поверхні кометного ядра на певних геліоцентричних відстаннях. Виявлена особливість відкриває принципову можливість визначення питомих теплот сублімації батьківських речовин кометних ядер на основі вивчення кривих візуального інтегрального блиску комет.

6. В спектрі комети Скорітченка-Джорджа (C/1989 Y1) вперше були винайдені лінії (1-0), (1-1), (0‑0), (1‑2) и (0-1) від’ємного (негативного) іона C₂^- , які належать електронному переходу B²S⁺_u - X²S⁺_g . Оцінки темпу утворення іонів C₂^- дають величину 310²⁶ с^-1 для цієї комети. Присутність достатньо великої кількості від’ємних іонів C₂^- вимагає вимагає існування додаткового джерела енергії, зв’язаного з наявністю хімічно нестабільних включень у кометній кризі. Подібні джерела пропонувалися Л.М.Шульманом (кластерна модель ядра) і Е.М.Дробишевським (механізм об’ємного електролізу).

7. В спектрах комет 9P/Tempel 1 і Machholz (C/2004 Q2) виявлено люмінесцентний кометний континуум пов’язаний із люмінесценцією органічних молекул, що містяться в кометних частинках пилу. Для комети 9P/Tempel 1 рівень люмінесцентного кометного континууму складає 30% від рівня загального кометного континууму з максимумом поблизу л ≈ 5250 Е і для комети Machholz (C/2004 Q2) рівень кометного люмінесцентного континууму складає 46% від рівня загального кометного континууму з максимумом поблизу λ ≈ 6300 Е. Порівняння спектрів двох комет показує, що «нова» комета C/2002 Q2 в Оортівському розумінні має вищий рівень люмінесцентного континууму і тому більшу кількість органічний люмінофорів (CHON-частинок), ніж у «старій» виснаженій короткоперіодичній кометі 9P/Tempel 1.

8. Встановлено, що збудження світіння атомів натрію в кометі Шумейкерів-Леві 9 при зіткненням її уламків з атмосферою Юпітера викликалось сонячною радіацією, а інтенсивність випромінювання визначалась кількістю атомів, яка вивільнялась із пилу і поверхні численних уламків ядра комети. При виченні подій у кометі Шумейкерів-Леві 9 також було встановлено, що допплерівський зсув збуджуючого сонячного випромiнювання не збiльшує вiдношення інтенсивностей лiнiй D натрію (приймається до уваги ефект Свінгса через змiну гелiоцентричної швидкостi комети). В зв'язку з тим , що теоретичнi оцiнки вiдношення інтенсивностей D₂/D₁ робились у наближеннi оптично тонкого шару, це вiдношення визначалось з урахуванням багаторазового розсiювання для рiзних величин оптичної товщi шару i для рiзних фазових кутiв комети. При цьому виявилося, що при фазовому кутi 90^О і вище вiдношення інтенсивностей D₂/D₁ може перевищувати величину 2 i навіть досягати значення 2.5. При фазовому кутi 0^О вiдношення D₂/D₁ перевищує значення 2 дуже незначно, а при кутi 180^О характер залежностi аналогiчний до ходу кривої для фазового кута 90^О з максимальним значенням D₂/D₁ бiльше 2.5.

9. Показано, що свiтiння натрiю в кометах можна пояснити резонансним розсiюванням сонячного випромiнювання на вiдстанi вiд 0.05 а.о. до 5 а.о. Це вказує на те, що проблема свiтiння Na у кометах зводиться не тільки до процесу його збудження, а і до механiзмiв доставки натрiю в незбужденому станi на великi вiдстанi вiд ядра, звiльнення натрiю з пилу i подальшому його поширеннi в головi i хвостi (на відстанні бiльше 10⁷ км).

10. На підставі співставлення київських і ватиканських фотоелектричних записів відносної яскравості супутника Юпітеру Іо під час падіння на Юпітер вторинного фрагменту Q2 комети Шумейкерів-Леві 9 встановлено реальність зареєстрованого на астрономічній обсерваторії Київського університету 1 секундного спалаху яскравості Іо в момент вибуху фрагменту Q2 в атмосфері планети-гіганта. Слідує відмітити, крім співпадіння за часом між київськими і ватиканськими спостереженнями, також і співпадіння зареєстрованої амплітуди спалаху 0.11^m та її тривалості 1 сек.

11. Розроблено оригінальну модель нейтральної кометної атмосфери, яка дозволяє аналізувати фотометричні профілі кометних спектральних емісій вздовж щілини спектрографа і визначити низку фізичних параметрів кометних газів: швидкість витікання молекул з ядра, час їх життя в полі сонячної радіації, характерні пробіги батьківських та дочкових молекул, швидкість газовиділення окремих молекул з ядра комети та інше.

12. Для інтерпретації розподілу яскравості в плазмових хвостах комет розроблено оригінальну дифузійну модель, яка базується на використанні функції Гріна для миттєвого джерела. Модель будується на таких припущеннях: а) витікання речовини із ядра стаціонарне і почалося безкінечно давно; б) центр кожного миттєво випущеного пакету часток рухається рівно-прискорено уздовж осі; в) кометний іон одержує випадкові імпульси з боку неоднорідностей самоузгоджених полів, які проносяться крізь хвіст комети. У цьому випадку рух іона являє собою суперпозицію дифузіі та зносу у хвіст. За допомогою дифузійної моделі було досліджено параметри магнітних полів в плазмових хвостах комет 1Р/Галлея, 67Р/Чурюмова-Герасименко, C/1982 M1 (Остина) та C1970 N1 (Абе).

13. Запропоновано ідеалізовану модель активної області на ядрі комети у вигляді конічного отвору у пиловому поверхневому шарі та досліджується температурний хід на крижаному дні цього отвору на поверхні кометного ядра в залежності від його геометричних параметрів. Модель підтверджена спостереженнями реальних ядер комет з борту космічних апаратів.

14. На основі оригінальних спостережень пилових оболонок в атмосфері комети Гейла-Боппа у березні-квітні 1997 р. проведено аналіз міждобового зміщення окремих оболонок, одержано усереднені характеристики періодичності формування оболонок та визначено період обертання ядра комети Гейла-Боппа навколо осі (Т = 11.41±0.05^h).

15. Показано, що хвильові структури в кометних плазмових хвостах можуть збуджуватись у результаті особливого режиму нестійкості Кельвіна-Гельмгольца, який реалізується поблизу порогу її збудження та приводить до виділення із загального спектра найбільш зростаючої моди (при умові, що швидкість сонячного вітру більше альвеновської швидкості в кометній плазмі). Модель дозволяє оцінити фундаментальне співвідношення між довжиною хвилі та радіусом хвильової структури (приблизно 10-20), що підтверджується спостереженнями;

16. Виконано чисельне моделювання розвитку дисипативного та недисипативного режимів електромагнітної філаментаційної нестійкості в кометній плазмі. Показано, що у випадку дисипативного режиму можуть утворюватися променеві структури у хвостах комет товщиною до 3000 км, що добре узгоджується зі спостереженнями;

17. Запропоновано тривимірну модель променевої структури плазмового хвоста комети як результат розвитку філаментаційної нестійкості за наявності добре розвиненої іонно-звукової турбуленції у кометній плазмі при її обтіканні сонячним вітром. Показано, що товщина променів циліндричної форми досягає при цьому 10³ - 10⁴ км, кількість променів у хвості досягає 30;

22. Створено базу метеорних потоків та асоціацій (МПА): усього метеорних потоків і асоціацій (МПА) , внесених до бази ХНУРЕ , з кількістю метеороідов в МПА N не менше 5 складає 5160 МПА. З них кількість відомих МПА , отриманих іншими дослідниками – 1120. Кількість МПА , батьківськими тілами яких є NEA - 1154 з 5160 . Це підтверджує факт коректного відбору МПА , внесених до бази ХНУРЕ. Кількість МПА , батьківськими тілами яких є NEС , в базі ХНУРЕ - 39. Ця база, яка в 2-3 рази перевищує сумарну кількість МПА у всіх опублікованих у світі каталогах, була отримана за допомогою спеціального розробленого в Харкові алгоритму кластер-аналізу А1, призначеного для обробки вибірки орбіт індивідуальних метеорів великого об'єму. Особливістю цього алгоритму є те, що він не вимагає будь яких апріорних даних відносно МПА, окрім кількості метеорів в кластері, який можна розглядати вже як МПА і порогового значення функції відстані. Алгоритм А1 аналізує структурні характеристики відповідної вибірки в 5-ти вимірному просторі елементів орбіт метеорів, виявляє невипадкові неоднорідності в ній і на базі цього будує таксономію вибірки, тобто розбиває її на дві підвибірки: одна включає тільки ті метеори, які відносяться до МПА, і друга – до спорадичних метеорів

24. В останні 10 років великий внесок в Україні у відкриття та дослідження нових малих планет у Сонячній системі зроблено у Андрушівській обсерваторії : реалізовано метод широкомасштабних пошукових спостережень з приладами зарядового зв’язку (ПЗЗ) для вивчення сімейства астероїдів, що становлять потенційну загрозу для Землі; відкрито та досліджено 352 нових невідомих астероїдів головного поясу, (нумерованих 128, орбіти ще 224 уточнюються): серед відкритих астероїдів об’єктів головного поясу – 115; троянців Юпітера -1; астероїдів, що наближаються до Землі (АЗС) – 2 та одна згасла комета сімейства Юпітера (2008 KB12). Вивчено фігури та параметри обертання астероїдів шляхом високоточних фотометричних спостережень; розроблено програмне забезпечення для автоматичної обробки пошукових спостережень в реальному часі; автоматизовано спостережні комплекси на базі сучасних ІТ-технологій; створено комплекс для спектрально-фотометричних досліджень комет та астероїдів. Значна частина з відкритих в Андрушівці малих планет удостоєна Міжнародним астрономічним союзом назв в честь українських діячів науки і культури, а також міст і сел України.