Тема 2.2 Семантико-синтаксична будова простого речення. Синтаксична група підмета та присудка. Координація підмета і присудка

Тема 2.2 Семантико-синтаксична будова простого речення. Синтаксична група підмета та присудка. Координація підмета і присудка

1. Формально-синтаксична типологія простого речення.

4. Головні члени речення. Підмет і присудок, їх типи. Координація
на рівні головних членів речення.

5. Загальна характеристика другорядних членів речення.

5. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування: Навч. пос.

7. Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: Навч. пос. / За ред. Т.В. Симоненко. – К., 2010. – С. 168­–171

Більшість мовознавців як основну ознаку речення виділяє предикативність.

Предикативність – комплексна синтаксична категорія, що виражає співвіднесеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю.

Реалізується вона в категоріях модальності й синтаксичного часу, які нерозривно пов’язані, тобто комплексність предикативності виявляється в єдності цих двох синтаксичних категорій. Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості речення, що репрезентують повідомлюване як реально здійснюване в теперішньому, минулому чи майбутньому часі або як ірреальне, тобто можливе, бажане тощо. Такі граматичні значення об'єднуються спільним значенням стосунку повідомлюваного до дійсності. Це спільне значення називають модальністю.

Значення модальності нерозривно пов’язане зі значенням часу. Ці категорії мають спеціальні мовні засоби для свого вираження: форми способу
і часу, спеціальні частки тощо. Якщо реченням з реальною модальністю властива часова визначеність, чітко встановлений часовий план (теперішній, минулий, майбутній час), то реченням з ірреальною модальністю властива часова невизначеність, однак часовий план таких речень уточнюється
в контексті. Таким чином, синтаксичний час може відповідати і не відповідати морфологічному; поняття синтаксичного часу ширше. Оскільки в українській мові широко використовуються не лише дієслівні, а й бездієслівні речення, то дієслово не є єдиним виразником синтаксичного часу і способу, пор.: Син щасливий – Син був щасливий і Син буде щасливий (реальний час); Син був би щасливий – Хай би син був щасливий! – Хай син буде щасливий!
Формально-синтаксична типологія простого речення

З огляду на наявність головних членів речення та особливості вираження предикативного зв’язку речення поділяються на двоскладні і односкладні.

Прості формально ускладнені речення – речення, у яких наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також вставні і вставлені компоненти, звертання.

Наявність відокремлених другорядних членів речення чи однорідних головних або однорідних другорядних членів, а також вставних і вставлених компонентів, що не є членами речення, засвідчує формально-синтаксичну ускладненість простого речення, напр.: Передчуттям любові і добра і в ці рази я тішусь та радію! (М. Вінграновський); Ми, пілігрими вічності, мандрівники, стомилися і дуже хочем пить (Л. Костенко).

Отже, типи простого речення виділяють за наявністю головних членів (двоскладні – односкладні), другорядних членів (непоширені – поширені), необхідних членів (повні – неповні), супровідних членів (неускладнені – ускладнені).

Речення, які називають неповними, широко вживаються у сучасній українській мові, особливо в розмовному та художньому стилях.

Координація – це своєрідний зв’язок між головними членами речення, що виявляється в тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості форм підмета

Підмет – це головний член речення, що пов’язаний координацією

Підмет може бути виражений будь-якою частиною мови, а і може словосполученням. За своєю структурою (будовою) підмет буває простий і складений. Простий підмет виражається одним словом, а складений – словосполученням.

Присудок – це головний член речення, пов’язаний координацією з підметом, що виражає ознаку предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка – дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.

За структурою розрізняють такі типи присудка: дієслівний простий, дієслівний простий ускладнений, дієслівний складений присудок (стати, почати, перестати, кінчати, могти, сміти, хотіти, зволити, мусити, мати, пробувати, братися, збиратися, намірятися, заходжуватися, уміти, зуміти; зорбовязаний, повинен, змушений, здатний, готовий, рад, ладен, схильний, треба, потрібно, необхідно, варто, сором, можна, жаль тощо); іменний складений (становити, стати, робитися, здаватися, залишатися, вважатися, називатися, уявлятися, являти собою, вважати за тощо), іменний ускладнений (Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну; Надія не могла лишатися байдужою), прислівниковий складений (Холодно й лячно людині, коли вона самотня; І так мені чомусь робилося тоскно, так жалко, що світ споганіє), прислівниковий ускладнений (Бійці повинні бути напоготові), бінарний, або складний (Якось надвечір прийшли вони до куреня обмундировані, вимиті, пострижені). Підставою для поділу присудка на дієслівний простий і складені є спосіб передачі (вираження) предметного і граматичного значення. У простому дієслівному присудку предметне і граматичне значення виражені одним словом, а в складеному дієслово-зв’язка і допоміжне дієслово є носіями граматичного значення, а та частина присудка, що стоїть після них, – носієм предметного значення. Простий дієслівний присудок однослівний, а і складений – двослівний. Простий дієслівний присудок виражається дієсловом у формі дійсного, умовного або наказового способу.

Складений присудок може бути дієслівним, іменним, прислівниковим. Складений дієслівний присудок утворюється з двох дієслів: дієслова й особовій формі з послабленим лексичним значенням (зв’язки) та інфінітива. Складений іменний присудок утворюється зі зв’язки та іменної частини. Дієслово-зв’язка бути у формі теперішнього часу (є, єсть) називається нульовою, а присудок вважається складеним з нульовою зв’язкою.

Присудок може бути виражений також двома або кількома повнозначними частинами мови. Такий присудок називається складним (бінарним).

1. Координація присудка й простого підмета. З простим підметом присудок координується за граматичними ознаками (тобто координується в числі, а в минулому часі та умовному способі й у роді). Коли при підметі є кілька означень, що вказують на різні предмети, а підмет стоїть в однині, то в цьому разі присудок має форму множини (тобто координується за змістом): Українська, білоруська мова були найбільш занедбаними серед слов’янських мов. Коли ж підмет виражений збірним іменником або мислиться як щось єдине, тоді присудок стоїть в однині: Українське й польське студентство зустрілося на форумі.

При підметі, вираженому іменником спільного роду, форма присудка залежить від статі особи: Зануда втретє розповідав той самий анекдот. Зануда не могла піти додому, не зрозумівши, що їй сказали дві години тому.

З підметами – іменниками чоловічого роду на позначення професій, посад жінок – присудок координується за граматичними ознаками, а не за змістом: Касир перерахував гроші (Речення Касир перерахувала гроші розм./ Щоб уникнути двозначності, при таких іменниках треба вживати ім’я та прізвище, що виконує функцію підмета, й тоді присудок координується за змістом: Касир Галина Гринишина перерахувала гроші.

Якщо при загальному іменникові є географічна чи умовна назва, то присудок координується з підметом – загальною назвою: Газета «Поступ» надрукувала виступ депутата. Місто Львів ніби помолодшало.

З підметами, вираженими словами людина, особа, постать тощо, а також із підметами – збірними іменниками чи іменниками сукупності – присудок координується за граматичними ознаками: Особа чоловіка встановлена. Волосся переливалося сріблом.

При підметах, виражених невідмінюваними іменниками або абревіатурами, присудок має таку форму, якої вимагає рід і число іменника.

Підмети, виражені займенниками хто, що, координують із собою присудок у формі третьої особи однини теперішнього часу, а в минулому часі та в умовному способі хто вимагає форми чоловічого роду, а що – середнього: Усі зраділи, а хто й не зрадів, то не показав цього. Що це там таке показалося з-за рогу? Так само координується присудок із займенниками інших розрядів (неозначеними, заперечними), до складу яких уходить хто, що: Дехто вирішив не приходити на збори. Ніщо мене не привабило.

Проте є випадки т.зв. зворотної координації (зворотного узгодження) в реченнях з іменними присудками, за якої на форму дієслова-зв’язки в складі присудка впливає не форма підмета, а форма іменної частини присудка: Хто були ці люди? Якщо функції підмета виконують вказівні займенники середнього роду то, це, то координація присудка також зворотна: Це була видатна постать у нашій культурі.

При підметі – кількісному числівнику – присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часі – форму середнього роду: Семеро дійшло до фінішу. Сім дійшло до фінішу. Кілька дійшло до фінішу. Проте тут можлива й форма множини присудка. Однина наголошує на кількості, множина – на матеріальному складі.

Субстантивовані прикметники та дієприкметники у функції підмета координують присудок так само, як і іменники. Якщо субстантивується незмінне слово, то присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часі – форму середнього роду: Це «Ура!» линуло звідусіль.

У реченні з простим підметом на форму присудка не впливає відокремлений додаток чи інше відокремлення: Ніхто, крім них, цього не знав.

2. Координація присудка й складеного підмета. Підмет на кшталт «брат із сестрою» координує присудок у формі й однини, і множини. Однина присудка вказує на одного активного суб’єкта дії (власне, тільки він і є граматичним підметом, а іншим іменником чи займенником виражено додаток). Множина присудка вказує на рівноправність двох суб’єктів дії, на їх паритетну участь у виконанні дії: Брат із сестрою пішов у театр. Брат із сестрою пішли в театр. Коли до складу таких підметів, як перший компонент уходить особовий займенник я, ти, він, тоді присудок має стояти в однині: Я зі Степаном пішла в театр. Ти з Оксаною пішов у театр.

З підметом, що складається із числівника та іменника, присудок координується в однині й у множині (Це не стосується тільки тих числівників, які закінчуються на один: П’ятдесят один чоловік працював у полі. П’ятдесят одна особа працювала в полі). Однина присудка наголошує на кількості предметів, а множина – на дії.

Форму однини має присудок, коли числівник у складі підмета вказує на приблизну кількість (уживається зі словами на кшталт більше, менше, близько, понад тощо): Близько тридцяти студентів склало іспит на «відмінно».

Числова частина підмета може бути виражена іменником із числовим значенням (ряд, низка, частина, більшість, меншість, юрба тощо), тоді присудок також має форму однини: Більшість студентів склала іспит на «відмінно». Множину тут маємо тоді, коли:

1) друга частина підмета є багатоелементною (Більшість студентів, аспірантів, викладачів прийшли на мітинг);

2) присудок віддалений від підмета (Більшість студентів, які прийшли на мітинг, проголосували за текст ухвали);

3) присудки однорідні (Більшість шахтарів не підтримали профспілкових лідерів і не розпочали страйку).

Складений підмет може бути виражений словосполученням. Якщо в ньому нема слова у формі Н.в., з яким координується присудок, то присудок стоїть у третій особі однини, а в минулому часі – в середньому роді: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» йде (йшло) на сцені вже другий сезон. Якщо в словосполученні є два іменники в Н.в., то треба додавати слово з родовим значенням, з яким і координувати присудок: Роман «Війна і мир» екранізований декілька разів. При підметах – словосполученнях один одного, один за одним тощо – присудок може мати форму й однини, і множини: Один одного вчить. Один одного вчать.

3. Координація присудка й однорідних підметів. За наявності узагальнювального слова присудок координується з ним. При однорідних підметах (без сполучників), виражених формою однини, присудок стоїть у множині або в однині (за прямого порядку слів – у множині). Множина присудка обов’язкова за прямого порядку слів при підметах – назвах осіб: Іван, Петро пішли додому. З підметами – назвами не осіб – присудок координується за змістом або з найближчим підметом: Сатира, гумор виявлються (-ється) в тексті. Ті самі правила регулюють і випадки, у яких підмети поєднані єднальними сполучниками. Якщо перед однорідними підметами є означення, виражене займенником кожний, то присудок має форму однини: Кожний студент, аспірант має пам’ятати про це.

Якщо використано розділові сполучники, то присудок має форму однини: Іван чи Петро пішов додому раніше. Якщо підмети при цьому виражені іменниками різних родів або чисел, то присудок має форму множини: Іван чи Галя пішли додому раніше.

За використання протиставних сполучників присудок координується в числі й роді з найближчим підметом (Прийшов Іван, а згодом усі його брати); якщо при підметі є заперечна частка не, то присудок координують з реальним суб’єктом, дія якого стверджується: Нарис, а не стаття став предметом аналізу.

4. Узгодження означення та прикладки з означуваним словом. Здебільшого означення узгоджується в роді, числі й відмінку з означуваним словом. Іменники особа, персона, назви професій узгоджуються за граматичним принципом: Наталія Сергіївна – наш директор. Степова – молодий професор. Інколи означення стосуються прізвища, тому й узгоджуються з ним: Горезвісна доцент Н. Андрєєва не може «поступатися принципами».

При однорідних членах означення, яке стосується двох іменників, може стояти в однині й у множині. Однину використовуємо тоді, коли за змістом ясно, що означення пояснює два іменники. Якщо ці іменники належать до різних родів, то означення узгоджується з найближчим іменником: Наша література й мистецтво.

При одному іменникові може стояти кілька означень. Якщо вони перелічують різновиди предметів, то іменник може мати форму й однини, і множини. Однина іменника:

– вказує на зв’язок означуваних предметів, зокрема термінологічний, на їх семантичну близькість (доконаний і недоконаний вид); й уживається, коли означення поєднані протиставними чи розділовими сполучниками (дубовий або буковий листок; дубовий, а не буковий листок);

– уживається здебільшого при означеннях, виражених займенниками або порядковими числівниками (третій і четвертий курс; твій і мій друг; той і цей комп’ютер). Множина іменника підкреслює наявність декількох предмтів, істот, зокрема й за вживання порядкових числівників: Гарний і розумний хлопці. Перший і другий призи. При постпозитивних означеннях іменник стоїть у множині: роди чоловічий і жіночий; комп’ютери перший і другий; зошити той і цей.

Прикладка з означуваним словом узгоджується у відмінку, коли це:

– чоловічі чи відмінювані жіночі прізвища (студентові Петренку, студентці Петришиній);

– назви населених пунктів (крім складених назв та вживаних нечасто іншомовних назв маловідомих населених пунктів) (до міста Львова, але до міста Кривий Ріг, до міста Аахен).

Не узгоджуються у відмінку:

– назви станцій (до станції Львів);

– назви гір, островів, мисів, озер та ін. (до гори Говерла, на острові Куба);

– умовні назви (газет, книг, готелів, суден, підприємств тощо) (до готелю «Космос», на шахті «Гігант», газеті «Поступ»);

– астрономічні назви (на планеті Земля);

– офіційні назви держав чоловічого роду (офіційні назви держав жіночого роду здебільшого узгоджуються) (до Республіки Парагвай, до Ісламської Республіки Пакистан, до Князівства Ліхтенштейн, але до Республіки Франції, до Республіки Польщі, до Республіки Куби).
Питання для самоконтролю

1. Що таке речення?

2. Якими трьома основними ознаками речення відрізняється від слова й словосполучення?

3. Що таке член речення і чим він відрізняється від повнозначного слова? Яких правил слід дотримуватися, визначаючи члени речення?

4. Що таке предикативний центр, як він виражається і яка його роль у реченні?

5. Як будується речення навколо предикативного центра?

6. Як відбувається координація підмета з присудком?

7. Як може позначатися пауза між групою підмета і групою присудка?

Згідно поданої заяви. Відповідно з інструкцією. Не дивлячись на зміну

Чорноморський курорт Затока – самий луччий студентський віддих.

Чорноморський курорт ЗАТОКА – інтенсивно зростаючий туристичний та оздоровчий центр України. Курорт знаходиться в п’ятидесяти кілометрах
от міста Одеси. Мальовнича місцевість, яка знаходиться між Чорним морем, Дністровським лиманом та соленими озерами завжди була елітним містом відпочинку: простір, ярке сонце та тепле море, мікроклімат лиману, який впитав до себе всі аромати південого степу. Сприятливе географічне положення, віддаленість від промислових центрів та повна відсутність промислових підприємств дозволило курорту стати одним із самих екологічних міст на Чорноморському побережжю. Положисте дно на всій довжині піщяних пляжей створюють прекрасні умови для купання.

Колоритні ринки, на яких можливо купити все, що небхідно туристу,

Двохповерхові будиночки для студентів мають кімнати на 2-4 чоловіка (зручність загальна) так і окремі котеджі для елітного відпочинку (душ та туалет на блок із двох кімнат) і все по доступним цінам. Триразове харчування задовольнить смаки і гурманів.

Минулим літом з нами в Затоці віддихало більш чим 3000 студентів.
В цьому році більш чим 1500 студентів віддихало з нами в Закарпатті, на базі Відпочинку «Ялинка». Станьте членом студенського клуба відпочинку «Південна ліга КВК».

СУПЕРПРОПОЗИЦІЯ: кожний, хто буде з нами в Затоці літом, має можливість купити путівку на зимній відпочинок на базі «Ялинка» всього за дві тисячі гривен!