Українські народні казки

Чорт-змiй i запроданi дiти
143
— Чи ж можу я тобi бути ворогом, коли нас тiльки двоє на чужинi?
Повiрив брат, знову сiв на коня, забрав свою сторожу i по¨ıхав. При-
¨ıжджає туди, до кабана i до того млина, що казала. Прив’язав коня i йде
в млин. А там дванадцять каменiв i дванадцять дверей. I такi тi дверi, що
самi одчиняються i самi зачиняються.
Взяв вiн з-пiд першого каменя борошна, пiшов у другi дверi, а дверi
й зачинили його звiрiв. Ото як пройшов вiн усi дверi, вийшов надвiр, аж
бачить: звiрiв нема. Вiн свистiв-свистiв, чує, що вони десь виють, але не
вибiгають. Заплакав вiн, сiв на свого коня i по¨ıхав додому. При¨ıжджає, а
сестра його гуляє з змiєм. Тiльки що брат входить у хату, а змiй i каже:
— Ну, журився я за м’ясом, а м’ясо само йде. Велять братовi рубати
дрова та наставлять окрiп, щоб його зварить та з’¨ıсти. От вiн рубає дрова,
а сорока прилiта та й каже:
— Загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже тво¨ı звiрi прогризлись крiзь
двоє дверей.
От вiн поналивав у казани води й розтоплює. А дров нарубав гнилих,
вони пiдсохнуть трохи i займуться. А вiн вiзьме, прихлюпне водою, щоб
не так горiли та й вийде надвiр. Сорока й каже:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже тво¨ı звiрi прогризлись
крiзь четверо дверей.
От як ввiйде вiн до хати, то змiй i каже:
— Ей, не годен ти й окропу нагрiти! — Та сам вiзьме кочергу, поштов-
ха, вони й займуться. А брат вiзьме та й прихлюпне водою, i дрова знов
помалу горять. Вийшов вiн знов надвiр, нiби за дровами, а сорока й каже
йому:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже тво¨ı звiрi крiзь десятеро
дверей прогризлись.
А брат набере якнайгнилiших дров та й вкине в пiч, щоб не так горiли.
От уже й казани начинають закипати. Знов вийшов вiн надвiр, нiбито по
дрова. А сорока й каже:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже тво¨ı звiрi прогризли усi
дверi i спочивають.
От уже закипiли тi окропи, вiн i каже до змiя:
— Зятю мiй милий, зятю мiй любий, дозволь менi перед смертю на
дерево вилiзти та з бiлим свiтом попрощатися.
— Ну, лiзь,— каже змiй.
От полiз брат на явiр, i нi одно¨ı гiлки не пропускає, все на кожну
ступає, щоб тiльки загаятись хоч трохи. Вилiз аж на самий верх. Прилiтає
сорока:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо от-от прибiжать тво¨ı звiрi.
А змiй вибiга з хати та й кричить:
kazka.in.ua

144
Українськi народнi казки
— Доки ти сидiтимеш там, злазь, бо вже в мене терпцю немає!
Став злазити брат назад, та все на кожну гiлку ступає, щоб загаяти
час. От став вiн уже на останню гiлку та й хоче додолу скочить, коли це
звiрi його — неначе що загуло — прибiгли й стали круг нього. А вiн тодi
скiк на землю та й гукає радiсний на змiя:
— А йди лиш, любий зятю, може, я вже й готовий!
Змiй вийшов, а вiн до звiрiв:
— Вовчук! Медведчук! Протиус! Недвига! Берiть його!..
Звiрi як кинулись — i розiрвали в шматки.
Зараз вiн взяв труп склав, спалив, а лисичка хвостом змела, винесла в
поле та й розвiяла. А як змiя розривали, то сестра вхопила зуб його та й
сховала. От брат i каже:
— Коли ти, сестро, така, то зоставайся собi тут, а я по¨ıду в iнший
край.
Взяв зробив два цебра, повiсив на яворi i сказав ¨ıй:
— Оце, сестро, як будеш ти плакати по менi, то оцей буде повен слiз.
А як будеш плакати по змiєвi, то оцей буде повен кровi.
Сiв собi на коня, забрав сво¨ıх вiрних друзiв та й по¨ıхав. При¨ıжджає
вiн в один город та й узнає, що в тому городi є криниця i в нiй сидить
змiй з дванадцятьма головами. Як iдуть люди по воду, то й ведуть одну
дiвчину. Змiй з’¨ıсть ¨ı¨ı, а вони наберуть собi води, бо iнакше не можна.
Того дня настала черга царевi вести свою дочку. От хлопець-молодець i
каже:
— Я можу побiдити отого змiя.
— Як побiдиш його,— кажуть люди,— то цар обiцяв вiддати свою
дочку ще й половину царства.
Ну, ведуть ту царiвну, а за нею й хлопця-молодця ведуть, а за ним
iдуть його звiрi i кiнь. Привели ту царiвну, таку убрану. Тут змiй тiльки
що виткнувся, щоб з’¨ıсти ¨ı¨ı, а хлопець-молодець i каже:
— Меч-самосiч, рубай його! Вовчук, Медведчук, Протиус, Недвига, бе-
рiть його!
Тут той меч-самосiч сiче, а звiрi рвуть. I розiрвали його зовсiм. Взяли
труп, склали, спалили, а лисичка хвостиком змела попiл i розвiяла. Дяку-
ють люди йому, що вода стала свободна. А царiвна дала йому перстень.
От iдуть вони до царського палацу, а дорога далека була, вiн притомив-
ся, лiг на травi, царiвна ськає йому в головi. А лакей прийшов, одв’язав
той меч-самосiч од торокiв та й каже:
— Меч-самосiч, сiчи його!
Той меч i посiк його на маленькi шматочки. А звiрi поснули й не чули.
Лакей тодi до царiвни:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: