Українські народні казки

Як заєць ошукав ведмедя
149
його боятись? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий!» —
«Вельможний пане, але вiн жне в кам’яному замку». — «Е, що там менi
його замок! Веди мене до нього, вже я його досягну, хоч би вiн сховався
на самий вершок найвищого дерева».
Попровадив заєць ведмедя до криницi та й каже: «Велика твоя сила!
Бач, твiй ворог як тiльки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпонув i
сховався до свого замку». — «Де вiн? Де вiн?» — кричав ведмiдь, огля-
даючись навкруги i не бачачи нiкого. «Ходи сюди i заглянь ось тут!» —
мовив заєць i пiдвiв ведмедя до криницi.
Став ведмiдь над цямриною, глянув униз — аж там справдi ведмiдь.
«Бачиш свого ворога,— мовив заєць, — як заглядає iз свого укрiплення?»
— «Я не я буду, коли його звiдти но достану!» — мовив ведмiдь i як не
рикне з цiлого ведмежого горла у криницю! А з криницi як не вiдiб’ється
його голос вдвоє сильнiше, мов з величезно¨ı труби! «Та так? — скрикнув
ведмiдь. — Ти менi ще грозиш? Чекай же, я тобi покажу!»
Та за цим словом ведмiдь бабах до криницi та й там потонув. А заєць
скочив щодуху до звiрiв i розповiв ¨ıм, яким-то способом вiн змудрував
ведмедя i вибавив ¨ıх усiх вiд тяжкого нещастя.
Не треба вам казати, яка радiсть запанувала в цiлому лiсi.
kazka.in.ua

150
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

151
Лисичка-сестричка i вовк-панiбрат
Б
ули собi дiд та баба. От раз у недiлю баба спекла пирiжкiв з маком,
повибирала ¨ıх, поскладала в миску та й поставила на вiконцi, щоб прохо-
лоли. А лисичка бiгла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пирiжки
пахнуть. Пiдкралась до вiкна тихенько, вхопила пирiжок моторненько та
й подалась. Вибiгла на поле, сiла, ви¨ıла мачок iз пирiжка, а туди напхала
смiттячка, стулила його та й бiжить.
От бiжить, аж хлопцi товар женуть до води.
— Здоровi були, хлопцi!
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Промiняйте менi бичка-третячка за маковий пирiжок!
— Де ж таки бичка за пирiжок!
— Та вiн такий солодкий, що аж-аж-аж!..
Таки найшла одного, промiняла.
— Глядiть же,— каже,— хлопцi, не ¨ıжте пирiжка, аж поки я зайду в
лiс!
Та й побiгла i бичка гоном погнала. Тi пiдождали, поки вона сховалась
у лiсi, тодi до пирiжка, — аж там смiттячко...
А лисичка тим часом пригнала бичка у лiс, прив’язала його до дуба, а
сама пiшла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:
— Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сiла та й ¨ıде. Аж
бiжить вовк-панiбрат.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братику!
— А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
— От, де ж там? Бичка заробила, саночки зробила та й ¨ıду!
— Ну, то пiдвези ж i мене!
— Куди я тебе вiзьму? Ти менi й саночки поламаєш!
— Нi, не поламаю, я тiльки одну лапку покладу.
— Та клади вже, нiде тебе дiти.
От вовк i поклав лапку. Вiд’¨ıхали трохи, вовк i каже:
— Покладу я, лисичко-сестричко, i другу лапку.
— Е, вовчику-братику, ти менi санки поламаєш!
kazka.in.ua

152
Українськi народнi казки
— Нi, не поламаю.
— Ну, клади.
Вовк i поклав. Їдуть, ¨ıдуть, коли це — трiсь!
— Ой лишенько,— каже лисичка,— санки трiщать!
— Та нi, лисичко-сестричко, то в мене кiсточка хруснула.
Ну, дарма. . . Їдуть... А вовчик знову:
— Покладу я, лисичко-сестричко, i третю лапку.
— Та де ти ¨ı¨ı кластимеш! Ти менi зовсiм санки поламаєш!
— Та нi, чого б вони ламалися?
— Та вже клади!
Тiльки поклав, а саночки знову — трiсь-трiсь!
— Ей, вовчику, саночки трiщать! Злазь, бо поламаєш!
— Та де там вони трiщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш?
То я орiшок розкусив.
— Дай же й менi!
— Так останнiй.
Про¨ıхали ще трохи. . .
— Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
— Та куди ти сядеш? Тут нiде тобi й сiдати!
— Та я зiбгаюсь так, що помiщусь.
— Та ти менi санки зовсiм поламаєш! Чим же я тодi дровець привезу?
— От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко,
бо притомивсь. Я помаленьку.
— Та вже сiдай, нема де тебе дiти.
От вiн убравсь зовсiм у саночки, та тiльки сiв, а санки — трiсь-трiсь-
трiсь! Так i розсипались.
Давай тодi його лисичка лаяти:
— А щоб тобi добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти менi
наробив?..
Лаяла його, лаяла, а тодi:
— Iди ж тепер та рубай дерево на санчата.
— Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмiю i не знаю,
якого треба дерева.
— А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево
рубати, то й нi! Кажи: рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце,
криве й праве!
Пiшов вовк. От увiйшов вiн у лiс та й почав:
— Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що
й на полицю в плуг не вибереш, не те що на полозок. Давай вона його
знову лаяти:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: