kazka.in.ua
6
Українськi народнi казки
— Хто ж ти такий? — пита чоловiк.
— Я,— каже дiдок,— лiсовий цар Ох. Чого ти мене кликав?
— Та цур тобi, я тебе i не думав кликать! — каже чоловiк.
— Нi, кликав, ти сказав: Ох!
— Та то я втомився,— каже чоловiк,— та й сказав: ох!
— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.
— Свiт за очi! — каже чоловiк.— Веду оцю дитину наймать, може, його
чужi люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.
— Найми,— каже Ох,— у мене, я його навчу. Тiльки з такою умовою:
як вибуде рiк та прийдеш за ним, то коли пiзнаєш його — бери, а не
впiзнаєш — ще рiк служитиме у мене!
— Добре,— каже чоловiк.
От ударили по руках, запили могорич гарненько,— чоловiк i пiшов
собi додому, а сина повiв Ох до себе.
От як повiв його Ох, та й повiв аж на той свiт, пiд землею, та привiв
до зелено¨ı хатки, очеретом обтикано¨ı, а в тiй хатцi усе зелене: i стiни,
i лавки зеленi, i Охова жiнка зелена, i дiти, сказано — все, все... А за
наймичок у Оха мавки — такi зеленi, як рута!..
— Ну, сiдай же,— каже Ох,— наймитку, та попо¨ıси трохи!
Мавки подають йому страву — i страва зелена; вiн попо¨ıв.
— Ну,— каже Ох,— пiди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.
Наймиток пiшов. Чи рубав, чи не рубав, та лiг на дрiвця й заснув.
Приходить Ох — аж вiн спить. Вiн його взяв, звелiв наносить дров, по-
ложив на дрова зв’язаного наймита, пiдпалив дрова... Згорiв наймит! Ох
тодi взяв попiлець, по вiтру розвiяв, а одна вуглина i випала з того попелу.
Ох тодi i сприснув живущою водою, наймит знов став живий, тiльки вже
моторнiший трохи. Ох оп’ять звелiв дрова рубать — той знов заснув. Ох
пiдпалив дрова, наймита спалив, попiлець по вiтру розвiяв, углину сприс-
нув живущою водою — наймит знов ожив i став такий гарний, що нема
кращого! От Ох спалив його i втретє, та оп’ять живущою водою сприснув
углину — i з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний
козак, що нi здумать, нi згадать, хiба в казцi сказать.
От вибув той парубок рiк. Як вийшов рiк, батько йде за сином. При-
йшов у той лiс до того пенька обгорiлого, сiв та:
— Ох!
Ох i вилiз з того пенька та й каже:
— Здоров був, чоловiче!
— Здоров, Ох!
— А чого тобi треба, чоловiче? — пита Ох.
— Прийшов,— каже,— за сином.
kazka.in.ua
Ох!
7
— Ну, йди, як пiзнаєш — бери його з собою, а не пiзнаєш — ще рiк
служитиме.
Чоловiк i пiшов за Охом. Приходить до його хати; Ох взяв винiс мiрку
проса, висипав — назбiгалося до бiса пiвнiв!
— Ну, пiзнавай,— каже Ох,— де твiй син?
Чоловiк дивився-дивився — всi пiвнi однаковi: один у один — не пiзнав.
— Ну,— каже Ох,— йди ж собi, коли не пiзнав, ще рiк твiй син
служитиме в мене.
Чоловiк i пiшов додому.
От виходить i другий рiк; чоловiк оп’ять йде до Оха. Прийшов до
пенька:
— Ох! — каже.
Ох до його вилiз.
— Йди,— каже,— пiзнавай! — Увiв його у кошару — аж там самi
барани, один в один. Чоловiк пiзнавав-пiзнавав — не пiзнав.
— Йди собi, коли так, додому, твiй син ще рiк житиме у мене.
Чоловiк i пiшов журячись.
Виходить i третiй рiк. Чоловiк йде до Оха. Йде та йде — аж йому
назустрiч йде дiд, увесь, як молоко, бiлий, i одежа на йому бiла.
— Здоров, чоловiче!
— Доброго здоров’я, дiду!
— Куди тебе бог несе?
— Йду,— каже,— до Оха виручать сина.
— Як саме?
— Так i так,— каже чоловiк. I розказав тому бiлому дiдовi, як вiн Оховi
оддав у найми свого сина i з якою умовою.
— Е! — каже дiд.— Погано, чоловiче, довго вiн тебе водитиме!
— Та я вже,— каже чоловiк,— i сам бачу, що погано, та не знаю, що
його й робить тепер у свiтi... Чи ви, дiдусю, не знаєте, як менi мого сина
вгадать?
— Знаю! — каже дiд.
— Скажiть же й менi, дiдусю-голубчику: я за вас цiлий вiк буду Бога
молить! Бо все-таки який вiн не був, а мiй син, своя кров!
— Слухай же,— каже дiд.— Як прийдеш до Оха, вiн тобi випустить
голубiв, то ти не бери нiякого голуба, тiльки бери того, що не ¨ıстиме, а
сам собi пiд грушею сидiтиме та оскубатиметься: то твiй син!
Подякував чоловiк дiдовi i пiшов. Приходить до пенька.
— Ох! — каже.
Ох i вилiз до його, i повiв його у своє лiсове царство. От висипав Ох
мiрку пшеницi, наскликав голубiв. Назлiталось ¨ıх така сила, що господи,
i все один в один.
Достарыңызбен бөлісу: |