Українські народні казки

Дерево до неба
19
— Виджу, хлопче, ти доброго серця. Ай-бо задар силуєш мене ¨ıсти сiно
та овес. Се не моя ¨ıжа.
— А чим же тебе годувати?
— Я ¨ıм гарячу грань, а п’ю полум’я. Давай менi грань i напувай полу-
м’ям, тодi буду здоровий.
— Але шаркань наказав того не давати, що будеш просити!
— Як ти слухатимеш змiя, то не визволиш принцезну, бо я знаю, що
ти би хотiв ¨ı¨ı урятувати. А тут нема нiкого, хто може змiя знищити, лиш
я. Через це вiн мене отак мучить, аби я загинув.
— Проси, конику, що хочеш! Все дам, аби визволив принцезну!
— Я вiд тебе багато не прошу. Лиш у недiлю, коли шаркань полетить
за гори, спали козел дров, а я грань по¨ıм. I буде все гаразд. Та будемо
дiяти таємно.
Так i сталося. Коли була недiля, змiй розпростав крила й полетiв.
Iвановi тiльки того й треба. Запалив дрова. Ще вони не догорiли, набрав
лопату жару i понiс коневi. Кiнь одним духом проковтнув i вже годен був
пiдвести голову. Понiс Iван другу й третю лопату жару. Як це кiнь з’¨ıв,
уже й на ноги встав.
Тодi Iван зняв з нього ланцюги. Кiнь вибiг на двiр, поковтав усе полу-
м’я й по¨ıв усю грань.
Iван приглядається: коник не простий! Шерсть золота, замiсть чоти-
рьох у нього п’ять нiг, крила зверх лопаток стирчать.
— Но, Йване, виконав ти все, що я тобi казав. Починаймо дiяти, доки
шарканя не є. Йди у пивницю: там є сiдло, шабля i вуздечка. Принеси на
мене. Поспiшай!
Пiшов Iван. Шукає, шукає — бачить змiєвi бочки iз вином. Намацав
у потемку сiдло, шаблю, вуздечку. Взяв i несе. Якраз вийшов з пивницi, а
змiй на дверях!..
— Що ти наробив, хлопче? Ти мене обдурив. Тепер пропадеш! Вихо-
пив iз рук Iвана шаблю й хоче йому вiдрубати голову.
Той просить:
— Вiдпусти мене, нiколи бiльше тебе не обдурю...
— Не вiдпущу, мусиш тут загинути. Ай-бо наперед вип’ємо вина за
тво¨ı грiхи.
Завiв Iвана знову до пивницi, розбив бочку, налляв собi й хлопцевi по
одному вiдровi. Змiй п’є, а Йван просить:
— Вiдпусти мене.
— Не вiдпущу. Тепер вип’ємо за мо¨ı грiхи.— I знову налляв собi вiдро
вина. Далi — друге, третє, четверте... Сiм вiдер вина випив! Сп’янiв i
розум стратив. Танцює, спiває, ходить узад-уперед, крутиться. А тодi впав
i заснув як мертвий.
kazka.in.ua

20
Українськi народнi казки
Iван зрадiв: узяв тихенько шаблю й хоче рубати змiя. Але думає собi:
«Одну голову вiдiтну, а шiсть ще зостанеться. Змiй прокинеться одразу i
знищить мене!»
Вхопив сiдло й вуздечку i побiг до татоша. Розповiв, що сталося в
пивницi.
— Дуже добре ти зробив, що не чiпав шарканя. Ти би його не вбив.
Давай сюди сiдло!
Кiнь фукнув, i з сiдла вся iржа пропала, а появилося дорогоцiнне ка-
мiння.
— Сiдлай мене й тiкаймо! Осiдлав Iван татоша.
— Но, куди йдемо?
— Не питай. Чимскорiше маємо вибратися звiдси! Пiднявся кiнь. Ле-
тiв, летiв, i зрештою, у темному лiсi спустився на землю.
— Но, Iване, тут, у цьому лiсi, є дикий кабан. Уважай, бо дикуна
мусимо забити. В його головi — живий заєць, i того треба вбити, а у зайця
в головi дiамантова шкатулка, i в тiй шкатулцi сiм жукiв. У тих жуках i є
сила шарканя. Якщо ¨ıх вб’ємо, вiн утратить мiць. Дивись, бiжить на нас
дикун...
Глянув Iван: дикун величезний, а iкли, як шаблi. Роззявив пащу й же-
неться на них... Кiнь пiдхопився у повiтря, й, коли п’ятою ногою вдарив
кабана в голову, той лише простягся.
Iван шаблею розколов йому голову, а звiдти нараз вихопився заєць.
Iван на коня. Кiнь наздогнав зайця й ногою вбив його.
Тодi Йван спокiйно злiз iз свого татоша, розтяв зайцевi голову й вий-
няв дiамантову шкатулку. А в шкатулцi жуки дзижчали, як мотор.
Iван розглянувся й побачив плескуватий камiнь. Поклав шкатулку на
той камiнь, а другою брилою так гепнув, що iз жукiв i слiду не стало!
— Но, можемо спокiйно вертатися,— каже йому кiнь. Iван сiв на коня
й прилетiв у палац.
Дивиться — серед двору змiй ледве повзе, на ноги звестися не може.
Коли Iван приступив до нього, той жалiсно сказав:
— Гей, Iване, знищив ти мене, вiдiбрав мою силу.
— Не лише силу, а й життя твоє вiзьму, й царiвну заберу.
— Iване, все бери, що маю: золото, срiбло, дiаманти,— тiльки життя
менi лиши! Я ж тебе не вбив...
— Нi! Тут тобi смерть! — Ухопив шаблю й усi сiм голiв повiдрубував.
Змiєва кров до колiн на дворi текла...
Iван зайшов у палац i каже принцезнi:
— Можемо збиратися додому. Вiльна путь!
Дiвчина не вiрить. Глянула через вiкно, а надворi повно кровi.
— Йой, Iванку, понеси мене до мого нянька!

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: