Українські народні казки

Дерево до неба
17
Iван послухав стару льоху й пiшов до царя. Той сидiв зажурений в
саду, дарма його смiшив придворний блазень.
— Чого, Iване, ти прийшов?
— Пресвiтлий царю! Бачу, тут багато лазунiв. Дозвольте й менi лiзти.
Обiцяю, що приведу вам принцезну-доньку.
Засмiявся цар, хоч невесело в нього на душi:
— Тобi, Iване, на дерево лiзти? Лiпше приголосися цьому дурневi за
помiчника. Дурна твоя бесiда!
Розсердився хлопець:
— Пресвiтлий царю, дозвольте менi лiзти! Тодi цар питає свого блазня:
— Но, що ти скажеш на Йванову бесiду?
— Дайте менi Iвана помiчником, бо вiн ще дурнiший, анiж я. Гiрше
розсердився легiнь.
— Пресвiтлий царю,— каже грiзним голосом,— не слухайте дурного,
бо з дурно¨ı дiрки дурний вiтер вiє. Накажiть зарiзати безрогого буйвола та
iз його шкiри пошити три кожухи. Й дозвольте менi лiзти. Якщо вернуся
без принцезни, робiть з моєю головою, що захочете.
Дивиться цар на хлопця i думає: «Тут уже не фiгля»,— i говорить.
— Добрi є. Буде, як ти хочеш. Заб’ємо буйвола. Але пам’ятай, що без
моє¨ı доньки щоб ти не вернувся! Як не приведеш ¨ı¨ı, упади iз дерева i
лiпше зломи собi голову. Бо коли сам не зломиш, то кат тобi ¨ı¨ı вiдрубає.
Вернувся Iван до сво¨ıх свиней. А цар дав наказ зарiзати буйвола й
пошити з його шкiри хлопцевi кожухи. Як було готово, покликав Iвана:
— Зробили по-твоєму. Вiзьми кожухи й можеш лiзти. Або царство,
або смерть!..
Iвановi бiльше не треба казати. Одягнув один кожух, а iншi два при-
в’язав на плечi. Узяв сокиру i пiшов пiд дерево. Людей — страх! Усi
чекають...
Iван оглянув дерево i затяв сокиру. Став на сокиру, потiм вийняв i
затяв над головою: так пiднiмався все вище i вище. Скоро зник з очей.
Цiлий день лiз, а понад вечiр вже кожуха на грудях порвав. А лiзти
ще високо. Одяг на себе другий кожух — знову лiзе, лiзе... Та через день
подерся i той.
— Но, кожуше,— каже третьому, коли на себе одягнув,— хоч доти
держи, доки я до першо¨ı гiлляки долiзу.
I долiз до гiлки, котра рiвно вбiк росла.
Хлопець сiв на гiлку i говорить сам собi: «Iване, вернися!» А другим
голосом: «Iване, не вертайся, лiзь смiливо далi!»
I доти долiз, що подерся i третiй кожух: груди — у кровi...
Не зважав на це Iван. Добрався вже до першого листя, зажмурив очi
й каже:
kazka.in.ua

18
Українськi народнi казки
— Но, свiте, здоров був! Або виграю, або програю!
I з зажмуреними очима скочив на перший лист. Лиш простерся...
Розплющує очi, а тут такий свiт, як i долi, звiдки вiн прийшов: трава
росте, поля, лiси, гори...
Йде, йде. Блудить. Нараз бачить: на горi палац обертається на качачiй
нозi.
Вдарив Iван сокирою в цю ногу, й палац зупинився. Навколо дверi й
брами нараз повiдчинялися, i хлопець — шмиг! — у царський двiр. В ту
ж мить усi дверi зачинилися, i палац знову крутиться.
Iде Iван, розглядається, а нiде нiкого. Коли зайшов у палац, бiжить до
нього дiвчина. Дивиться, а то царська дочка! Вона до нього:
— Ой Iванку, як ти сюди потрапив?
— Не питай нiчого, збирайся до нянька, бо той вмирає за тобою.
Вона як це почула, то аж зблiдла:
— Iване, не кажи такого, бо коли тебе почує змiй, мiй чоловiк,— зразу
кiнець буде i менi, й тобi!..
Не встигла договорити, а змiй уже тут: сiм голiв, i з кожно¨ı гортанки
палахкотить полум’я, на сiм метрiв усе палить. Злякався Iван.
— Що се за творiння? — питає змiй.— Вiдразу йому кiнець. Дiвчина
осмiлилася i заговорила:
— Се ж мiй вiрний слуга! Не може без мене i прийшов сюди, аби й
тут менi служити!
Змiй притих, та хмураво ще поглядає на Iвана.
— Добре, не вб’ю тебе. Але задар хлiба не будеш ¨ıсти. Йди за мною.
Дам тобi роботу.
Йде Iван за змiєм. У кiнцi двору хлiв. Змiй вiдiмкнув дверi, а там
на помостi лежить кiнь, бiдний-пребiдний: мухи бринять над ним, шкiра
облiзла. Не може встати, лише крекче.
— Видиш цього коня? Будеш його доглядати, годувати i по¨ıти. Давай
йому доста всього, але того не дай, що буде просити.
— Та як то все давати, а що просить — не дати?
— Я тобi сказав, а ти виконуй! I йде геть. Потiм вернувся:
— Iване, мiркуй! Якщо спробуєш мене обдурити, твоє життя кiнчить-
ся...
Почав Iван носити коневi ¨ıсти: доброго сiна, конюшини, вiвса, ячменю.
А кiнь i в рот не бере. Лежить i голову не пiдводить. Iван пошкодував
його, гладить i приговорює:
— Їж, конику, ¨ıж... Може, поздоровшаєш. Я тебе по-людському буду
обслуговувати.
Кiнь слухає, слухає i людським голосом озвався:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: