Українські народні казки

Укра¨ıнськi народнi
КАЗКИ
Ки¨ıв
·
2006

c
2006 Тарас Капущак, впорядкування, художнє оформлення
http://www.kazka.in.ua
info@kazka.in.ua
http://www.dolya.org.ua
info@dolya.org.ua

3
Змiст
1 Ох!
5
2 Цап та баран
13
3 Дерево до неба
15
4 Кобиляча голова
23
5 Коза-дереза
29
6 Телесик
33
7 Про сiмох братiв-гайворонiв i ¨ıх сестру
39
8 Про вiрного товариша
47
9 Убогий та багатий
57
10 Про злиднi
65
11 Троє братiв i песиголовець
69
12 Розум та щастя
73
13 Дiвчина-тростинка
75
14 Iван-побиван
81
15 Молодильна вода
85
16 Як соловейко чоловiка розуму навчив
91
17 Котигорошко
93
kazka.in.ua

4
Українськi народнi казки
18 Як дядько чорта дурив i дiжку грошей вiд нього здобув
103
19 Колобок
107
20 Про жар-птицю та вовка
109
21 Мудрий Iванко
113
22 Дурень та чарiвна сопiлка
123
23 Пан Коцький
127
24 Названий батько
129
25 Похорон
133
26 Калиточка
135
27 Чорт-змiй i запроданi дiти
137
28 Як заєць ошукав ведмедя
147
29 Лисичка-сестричка i вовк-панiбрат
151
30 Звiрi пiд пануванням лева
157
31 Сiрко
167
32 Казка про билинку i горобця
169
33 Бiдний чоловiк i смерть
171
34 Про гору, що верхом сягала неба
173
35 Кирило кожум’яка
189
36 Калинова сопiлка
193
37 Казка про Iвана-богатиря
195
38 Дiд, баба i вовк-спiвак
199
39 Рукавичка
203
40 Яйце-райце
205
kazka.in.ua

5
Ох!
К
олись-то давно, не з моє¨ı пам’ятi, мабуть, ще й батькiв i дiдiв наших не
було на свiтi, жив собi убогий чоловiк з жiнкою, а у них був одним один
син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що господи!
Нiзащо i за холодну воду не вiзьметься, а все тiльки на печi сидить та
просцем пересипається. Уже йому, може, годiв з двадцять, а вiн усе без
штанцiв на печi сидить — нiколи й не злазить; як подадуть ¨ıсти, то й ¨ıсть,
а не подадуть, то й так обходиться... Батько й мати журяться:
— Що нам з тобою, сину, робить? Чужi дiти сво¨ıм батькам у помiч
стають, а ти тiльки дурно у нас хлiб переводиш!
Так йому не до того; сидить та просцем пересипається... Журились-
журились батько з матiр’ю, а далi мати й каже:
— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже вiн зросту дiйшов,
а така недотепа — нiчого робить не вмiє? Ти б його куди оддав, куди
найняв, то, може б, його чужi люди чому вивчили.
Порадились, батько i оддав його у кравцi вчитись. От вiн там побув
день зо три та й утiк; залiз на пiч — знов просцем пересипається. Батько
його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так вiн i
звiдтiля втiк. Батько знов його побив i оддав ковальству вчитись. Так i там
не побув довго — втiк. Батько бiдкається — що робить?
— Поведу,— каже,— вражого сина ледащо у iнше царство; де найму,
то найму, може, вiн вiдтiля не втече.— Взяв його i повiв.
Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увiйшли у такий темний лiс,
що тiльки небо та земля. Увiходять у лiс, притомилися трохи; а там над
стежкою сто¨ıть обгорiлий пеньок; батько й каже:
— Притомився я, сяду, одпочину трохи.
От сiдає на пеньок та:
— Ох! Як же я втомився! — каже.
Тiльки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий
маленький дiдок, сам зморщений, а борода зелена аж по колiна.
— Що тобi,— пита,— чоловiче, треба од мене?
Чоловiк здивувався: де воно таке диво взялося? Та й каже йому:
— Хiба я тебе кликав? Одчепись!
— Як же не кликав,— каже дiдок,— коли кликав!