Українські народні казки

Дерево до неба
21
— Понесу!
Дiвчина бере сво¨ı речi, а Йван вийшов надвiр, проходжується й думає:
«Сюди я вилiз. А як звiдси вибратись? Може, менi самому вдалося би
злiзти, а з дiвчиною...»
Сказав про це принцезнi. Тепер обоє журяться, ходячи по дворi.
— Лiпше було б зi змiєм помиритися,— каже дiвчина. Ходять смутнi.
Нараз перед ними — дурк! — з’явився кiнь.
— Чого журишся, мiй газдо?
— Тяжке дiло вибратися звiдси...
— Не журися! Готовi обоє?
— Готовi...
— Тодi сiдайте на мене! Сiли на коня. Татош каже:
— Зажмурiться!
Зажмурили очi й лише чують, як гучить повiтря. Летять кудись зi
страшною швидкiстю.
Через кiлька хвилин кiнь дубнув ногами, гейби на тверде скочив.
— Розплющiть очi й розгляньтеся...
Вiдкрили очi, бачать — вони у нянька серед двору! А тут багато людей.
Всi засмученi.
— Що сталося?
— Цар на смертi!
Принцезна й Iван швидко побiгли до палати. Цар лежить — одна нога
в могилi...
А коли донька проговорила, старий, почувши ¨ı¨ı голос, нараз розплю-
щив очi. Вiдразу схопився зi смертно¨ı постелi. Здоров’я повернулося, почав
говорити. Коби була музика, то i танцював би! Аж помолодшав.
— Як ти тут опинилася?
Тодi дiвчина розповiла няньковi про все, що трапилося. Цар вислухав
i каже:
— Iванку, був час, що я тебе хотiв призначити помiчником дурня. Ай-
бо межи нами була й така угода: як приведеш мою дочку, будеш мо¨ıм
зятем. Даю за тебе єдину доньку i призначаю сво¨ıм наслiдником.
Загнав за гудаками. З’явилися цигани, й почалася велика гостина.
Два тижнi справляли молодим весiлля. Цар прикликав не лише царе-
дворцiв, але й весь народ. I кривi, i слiпi гуляли, танцювали.
Iван перебрав царство i ще й тепер царює, як не вмер...
kazka.in.ua

22
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

23
Кобиляча голова
Я
к був собi дiд та баба. У дiда була дочка i в баби дочка; обидвi вже
були дiвки. Дiдово¨ı дочки баба не любила. Усе, було, лає ¨ı¨ı, сердешну,
та знущається над нею, та ще, було, й дiда пiдцьковує, щоб згриз голову
сво¨ıй дочцi. Оце, було, пiдуть обидвi дiвки на досвiтки; бабина ж дочка усе
тiльки жирує з хлопцями, поки тi й мички попалять, i пряжу порвуть, а
дiдова дочка усе робить — пряде там або що iнше, а вже нi часиночки не
згуляє. Оце ж уранцi йдуть додому; дiйдуть до перелазу, то бабина дочка
й каже дiдовiй:
— Дай я тобi, сестричко, починки подержу, поки ти перелiзеш!
Та вiзьме та й оддасть ¨ıй починки, а вона мерщiй вскочить у хату до
матерi:
— Дивись,— каже,— мамо, скiльки я напряла; а та, сяка-така, усе
тiльки з хлопцями жирувала.
А матерi того й треба — напуститься зараз на ту сердешную: «Ти сяка
й така, ти й ледащо, ти й робити не вмiєш.»
А вона, бiдна, вже тiльки плаче.
Що дальше — баба все гiрше й гiрше ненавидить свою пасербицю. Раз
i каже дiдовi:
— Одведи-таки та й одведи свою дочку в лiс: нехай ¨ı¨ı там звiряки
з’¨ıдять. Вона, ледащо, не хоче нiчого робити,— нехай пропада.
Дiд довго одказувався: жаль було йому дочки,— та що ти зробиш з
бабою?.. Вона й його добре держала в руках, i вiн ¨ı¨ı боявся, як той
ладану.
— Збирайся ж, дочко, та й ходiм,— каже дiд.
А баба така вже рада, мов ¨ı¨ı на вилах пiдсадило: мотається так про-
ворно по хатi та лагодить харчi.
— Оце ж тобi, дочко, й борошенця нав’язала: в одному вузлику пше-
ничне — галушечку або що коли звариш, а оце пшiнця на кулешик i
сало.
Забрала вона тi харчi, заплакала та й пiшла з батьком. Йшли-йшли,
дiйшли до лiсу; дивляться — дорiжка. Батько й каже:
— Ходiмо ж оцiєю дорiжкою. Куди вона нас приведе, там тобi й жити.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: