Українські народні казки

30
Українськi народнi казки
От тодi дiд розсердився, пiшов до коваля, висталив нiж, став козу
рiзати, а вона вирвалась та й утекла в лiс. У лiсi бачить коза зайчикову
хатку,— вона туди вбiгла та й заховалась на печi.
От прибiгає зайчик, коли чує — хтось є в хатцi. Зайчик i питається:
— А хто, хто в мо¨ıй хатцi?
А коза сидить на печi та й каже:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобi й смерть.
От зайчик злякавсь, вибiг з хатки, сiв пiд дубком. Сидить та й плаче.
Коли йде ведмiдь та й питається:
— Чого ти, зайчику-побiгайчику, плачеш?
— Як же менi, ведмедику, не плакати, коли в мо¨ıй хатцi звiр страшний
сидить!
А ведмiдь:
— От я його вижену! Побiг до хатки:
— А хто, хто в зайчиковiй хатцi? А коза з печi:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобi й смерть!
Ведмiдь i злякався.
— Нi,— каже,— зайчику-побiгайчику, не вижену — боюсь.
От iзнов пiшов зайчик, сiв пiд дубком та й плаче. Коли йде вовк i
питається:
— А чого це ти, зайчику-побiгайчику, плачеш?
— Як же менi, вовчику-братику, не плакати, коли в мо¨ıй хатцi звiр
страшний сидить!
kazka.in.ua

Коза-дереза
31
А вовк:
— От я його вижену!
— Де тобi його вигнати! Тут i ведмiдь гнав, та не вигнав.
— Отже, вижену.
Побiг вовк до хатки та й питається:
— А хто, хто в зайчиковiй хатцi? А коза з печi:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобi й смерть!
Вовк i злякався.
— Нi,— каже,— зайчику-побiгайчику, не вижену — боюсь.
Зайчик iзнов пiшов, сiв пiд дубком та й плаче. Коли бiжить лисичка,
побачила зайчика та й питається :
— А чого ти, зайчику-побiгайчику, плачеш?
— Як же менi, лисичко-сестричко, не плакати, коли в мо¨ıй хатцi
страшний звiр сидить!
А лисичка:
— От я його вижену!
— Де тобi, лисичко, його вигнати! Тут i ведмiдь гнав — не вигнав, i
вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
— Отже, вижену.
Побiгла лисичка до хати та:
— А хто, хто в зайчиковiй хатцi? А коза з печi:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобi й смерть!
От лисичка теж злякалась.
kazka.in.ua

32
Українськi народнi казки
— Нi,— каже,— зайчику-побiгайчику, не вижену — боюсь.
Пiшов зайчик, сiв пiд дубком та й знову плаче. Коли це лiзе рак-
неборак та й питається:
— Чого ти, зайчику-побiгайчику, плачеш?
— Як же менi не плакати, коли в мо¨ıй хатцi страшний звiр сидить!
А рак:
— От я його вижену!
— Де тобi його вигнати! Тут ведмiдь гнав, та не вигнав, i вовк гнав, та
не вигнав, i лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
— Отже, вижену!
От полiз рак у хатку та й питається:
— А хто, хто в зайчиковiй хатцi? А коза з печi:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобi й смерть!
А рак усе лiзе та лiзе, вилiз на пiч та:
— А я, рак-неборак,
Як ущипну,— буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печi, та з хати
— побiгла, тiльки видно! От тодi зайчик радий, прийшов у хатку та так
уже раковi дякує. Та й став жити в сво¨ıй хатцi.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: