Про сiмох братiв-гайворонiв i їх сестру
41
Як зiбрались брати на вечерю, той, другий брат, що варив вечерю,
каже, що страва порушена.
— Певно, знову хтось куштував! — каже вiн братам.
— Брехня! То тобi так здається! — каже третiй брат. Повечеряли брати
та й полягали спочивати. I снилося одному, що начебто до них сестра
прийшла в гостину. Як повставали брати вранцi, то почали розповiдати,
кому й що снилося вночi, той i розповiв ¨ıм свiй сон.
Зготувавши собi снiдання й обiд та поснiдавши, подалися вони на ро-
боту. Дiвчина вилiзла iз своє¨ı схованки, з’¨ıла трохи страви з ¨ıх обiду, а
потiм знову сховалася, але вже пiд лiжко третього брата. Опiвднi посхо-
дилися брати на обiд.
— Знову, брати мо¨ı, страви менше стало! Здається, що хтось таки
куштує ¨ı¨ı потроху,— каже ¨ıм уже третiй брат, що варив обiд сьогоднi.
— Та хто там має ¨ı¨ı куштувати, коли ми живемо тут уже скiльки рокiв,
але за цей час нiколи не бачили в цих краях ще нi одно¨ı живо¨ı людини?
— загули в один голос всi брати.
Пообiдали вони та й подалися знову в лiс. Четвертий брат лишився
вдома варити вечерю, а зваривши, пiшов собi за братами.
Зiбралися вони на вечерю додому, але бачать, що знову страви менше,
нiж зварено. Посiдали вечеряти та й балакають помiж собою.
— Це диво! Вже кiлька разiв хтось подiляє з нами i снiдання, i обiд, i
вечерю. Тут щось таке та є! Давайте-но пошукаємо!
Почали дивитися скрiзь по хатi, а потiм i пiд лiжка заглядати. Аж пiд
лiжком третього брата найшли дiвчину.
— Встань, дiвчино! Чого ти тут шукаєш? — питають вони у не¨ı.
— Я шукаю братiв сво¨ıх, яких мати прокляла, щоб вони стали гайво-
ронами, а воно так i сталося. Це менi батько казав, але його тодi не було
вдома, вiн по¨ıхав у лiс по дрова,— почала вона розповiдати братам.
— Та як тво¨ı брати гайворонами поставали, то нащо ж ти батька
покинула? — кажуть вони дiвчинi.
— Бо мене дiти гайвороненям дражнили, як я, бувало, ганяла волiв на
пасовисько!
Тодi упевнились брати, що дiвчина правду ¨ıм каже i що вона справдi-
таки сестрою ¨ıм доводиться.
— Зоставайся тут жити з нами,— кажуть вони ¨ıй,— варитимеш нам
¨ıсти, а ми всi гуртом будемо на полювання ходити.
Лишилася вона. Брати дуже ласкаво поводилися з нею, шанували ¨ı¨ı та
одягали у розкiшну одiж, яка личить молодiй, гарнiй дiвчинi. Жила вона
так рокiв зо три. Аж по трьох роках сталося в тiм лiсi нещастя. Раз убили
брати дику козу, а то не коза була — то була дочка баби-яги. От баба-яга
i поклялася вiдомстити ¨ıм. Одного разу, коли дiвчина була сама вдома,
Достарыңызбен бөлісу: