Українські народні казки

42
Українськi народнi казки
прийшла туди погана баба, принесла з собою коралi, показала ¨ıй через
вiкно та й каже:
— Дiвчино, може б, ти купила у мене оцi коралi?
— Добре! — вiдповiдає дiвчина.
Вона взяла грошей i вiддала бабi, а та взяла ¨ıх та й пiшла собi геть. Як
надiла ж дiвчина тi коралi собi на шию, то вони вiдразу й задушили ¨ı¨ı.
Позбиралися брати на обiд i бачать, що сестра ¨ıх лежить нерухома на
землi. Розумiючи дещо в лiкарських справах, зараз заходилися вони гуртом
бiля не¨ı, найшли коралi, розiрвали ¨ıх, i вона стала помалу дихати, а потiм
почали розтирати ¨ıй тiло i таки врятували дiвчину вiд смертi. Як встала
вона, то брати сказали ¨ıй, щоб вона нiкому й нiколи не показувалася.
Зосталась вона знову господарювати, як i вперше. Минуло пiвроку, а та
проклята баба знову прийшла, принесла з собою хороше червоне яблуко
та й каже:
— Може, ти бажаєш яблук, дiвчино, то на тобi оце одно! Знову дiвчина
дiстала грошей та вiддала бабi за яблуко.
Потiм одкусила шматочок його та й подавилася: упала на долiвку по-
серед хати, та по одному тiльки й можна було примiтити, що вона жива,
бо ще дихала, хоч i дуже рiдко.
Прийшли брати з поля, почали оглядати ¨ı¨ı, щоб довiдатись, що це
таке вдруге пошкодило ¨ıх сестрi. Пошукали, та так нiчого й не знайшли.
Дуже жалко ¨ıм стало сестри, та що ж мають дiяти? Зробили вони з
кришталю труну iз срiбними ланцюжками, поклали туди мертву сестру,
але не ховали труни в землю, а повiсили у лiсi, неначе колиску, помiж
двома деревами на тих ланцюжках, а самi з жалю та туги за сестрою
померли.
А один царський син, ще нежонатий, пiшов iз сво¨ıм челядинцем на
полювання у той лiс та й заблукав там. Так проблукали вони лiсом аж три
мiсяцi i за цей час анi однiє¨ı живо¨ı людини не побачили тут. Ненароком
якось наблизилися вони до того мiсця, де мiж деревами висiла кришталева
труна, i заночували там недалечко. Уночi той царський син побачив, що
мiж деревами неначе щось мигтить, та й каже челядинцевi:
— А ходiмо лиш та подивимось, що таке мигтить мiж деревами.
Пiшли на те мiсце, аж бачать, що то кришталева труна, i як розкрили
¨ı¨ı, то побачили, що там лежить дуже гарна мертва дiвчина. Почали вони
прислухатись, чи не дише часом, i довiдалися, що вона ще не зовсiм
умерла, бо у не¨ı пiд плечима ще було тепло.
Звелiв царський син челядинцевi вiдв’язати вiд дерева ланцюжки, щоб
спустити труну на землю. Як вiдв’язав вiн один ланцюжок, то той якось
несподiвано висунувся у нього з рук, i труна впала та так сильно вдарилася,
що у дiвчини той шматочок яблука вiдразу вискочив. Встала вона та й
kazka.in.ua

Про сiмох братiв-гайворонiв i їх сестру
43
розповiла ¨ıм, як це трапилося з нею. Потiм поховала вона у землю братiв,
що тут недалеко лежали, та й пiшли всi троє геть з лiсу до мiста, де жив
царевич.
Незабаром пiсля цього царевич одружився з дiвчиною, але у нього
була мачуха, що дуже ненавидiла його. От раз вона i каже царевi, своєму
чоловiковi:
— Чи ти бачиш, що твiй син робить? Якусь жебрачку надибав собi та
й одружився з нею! Хiба ж можна нам тримати ¨ı¨ı у сво¨ıх покоях?
Дуже хотiла мачуха звести з свiту невiстку, але нiяк це не вдавалось
¨ıй, бо царський син дуже кохав свою жiнку i доглядав за нею, як за сво¨ıм
оком.
— Як не згубить твiй син своє¨ı жiнки, то згуби ¨ıх обох! — каже мачуха
царевi.— Звели повiсити ¨ıх або розстрiляти! А як не зробиш цього, то я
тобi не жiнка, ти менi не чоловiк.
Мусив-таки цар послухати ¨ı¨ı.
— Слухай, сину! Як ти не вiдведеш своє¨ı жiнки туди, звiдкiль узяв ¨ı¨ı,
та не уб’єш ¨ı¨ı, а до того ще не принесеш iз не¨ı серце, очi й обидвi руки
по лiктi, то я мушу убити тебе самого! — каже вiн своєму синовi.
Покiрний був царевич, заплакав вiн гiрко та й пiшов iз своєю дружи-
ною на край свiту. Слiдом за ним побiгла й царська собака. Вистрелив вiн
i вбив собаку. Потiм вийняв з не¨ı серце та очi, але не знає, де йому ще й
руки дiстати, щоб не вiдрубувати у жiнки. А вона й каже йому:
— Коли вже моя така доля, що я мушу так мучитись, то вiдiтни вже
менi руки, бо без цього ти сам маєш загинути!
Дуже плакали вони обоє, як царевич вiдрубав ¨ıй руки. Шкода ¨ıм обом
було тих гарних бiлих рук, та що ж дiяти?
Скiнчивши цю справу, царевич пiшов додому i понiс iз собою руки,
очi та серце, щоб показати батьковi та мачусi, що вiн убив свою коха-
ну дружину. А та, сердешна, пiшла собi, плачучи, без рук. Як же вона
житиме на свiтi, коли ¨ıй нема чим навiть страви до рота покласти?
Блукаючи отак, прийшла вона до однiє¨ı рiчечки, нахилилася та на-
пилася води, а потiм лягла собi на бiк вiдпочивати. Несподiвано якось
обрубок руки, що був обкутаний рядном, зсунувся та й умочився в воду,
i вмить рука у не¨ı виросла. Побачивши це, вона й другий обрубок вже
сама намочила, i так у не¨ı знову виросли обидвi руки. «Тепер,— подумала
вона,— пiду до тiє¨ı хати, де я жила з братами, та й зостанусь там жити».
Живе вона та й журиться про те, що ¨ıй доведеться робити, як родиться
у не¨ı дитина, бо вона дитини чекала. Певно, загинуть обоє! А якби не
дитина, то вона б, здається, зосталась тут навiки жити!
Прийшов час, i вона родила двоє дiтей вiдразу, та обидва хлопчики. I
такi гарненькi були сини ¨ı¨ı! Один мав на чолi такий знак, як сонечко, а

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: