Українські народні казки

48
Українськi народнi казки
Приготувалися сватачi в дорогу, а з молодим рушило й вiйсько, аби
родина наречено¨ı одразу побачила, що царський син — з багато¨ı й сильно¨ı
держави, що його не просто бузьок висидiв.
Всi посiдали на коней i ¨ıдуть. Ще не дiйшли i до кордону, як зустрi-
ли старого царя, котрий програв вiйну i з рештками розбитого вiйська
вiдступав. Цар дуже зрадiв синовi, бо думав, що той поспiшає йому на
допомогу.
— В щасливу хвилину з’явився ти, сину,— сказав батько.— Зi свiжим
вiйськом виграємо вiйну!
— Няньку, се вiйсько не озброєне.
— Та чом не озброєне? Як ти на вiйну вирушив без збро¨ı?
— Я не на вiйну йду... Скажу правду: ¨ıду сватати дiвчину, бо не мiг
дочекатися вас...
Коли таке почув старий цар, то так розсердився, наче на нього хто
кинув вогню.
— Та тобi у головi одруження, коли наша держава висить на волоску?!
Знай, ти менi не син! Iди вже, куди розiгнався. Я тебе не спиняю. А твоє
вiйсько заберу собi. Дам йому зброю й виграю вiйну!
Так i вчинив. Во¨ıнiв озбро¨ıв i повiв на вiйну. А царевич залишився
сам. Лише вiрний помiчник у тяжку хвилину не кинув його.
Так два товаришi зосталися самi серед поля. Царевич смутно прогово-
рив:
— Непогано почався наш задум, айбо зле закiнчився. Нi батька, нi
держави — голi ми з тобою!
— Не треба журитися. Рушили ми на сватанки, то й пiдемо далi. Не
все ще пропало. Котра дiвка тебе покохає, буде любити й без багатства.
— Добрi, добрi... Раз ми забрели у воду, мусимо ¨ı¨ı перебрести.
I пiшли до короля сватати дочку.
Царевич вклонився, розповiв, хто вiн за один i з яким намiром при-
¨ıхав. Не замовчав i зустрiчi з батьком. Сказав, що батько розсердився й
вiдрiкся вiд нього.
Коли вислухав король, пошкодував хлопця й почав його втiшати:
— Не журися, не журися. Твоє дiло ще можна поправити. Нянько з
часом забуде свiй гнiв й вiдпустить провину. Як треба, то дамо йому i
допомогу. А тобi час женитися!
I згодився вiддати за царевича доньку. Справили весiлля. Зiйшлися
керманичi сусiднiх кра¨ıн, крiм тих, що на вiйнi. По весiллi каже король
зятевi:
— Спокiйно живи в мене. Держава моя багата й велика. Не журися
нiчим. А я сам поцiкавлюся, як сватовi справи. Спробую помирити вас.
Може, сват потребує од мене допомоги?
kazka.in.ua

Про вiрного товариша
49
Й одразу послав гiнцiв до старого царя. Написав йому, що так i сяк
сталося — його донька вiддалася за царевича. Тепер вони сватове, й треба
¨ıм жити в мирi. «Одпусти провину синовi. А як треба помiч проти ворога,
я зараз надiшлю...» — пропонував король.
Але помiч була не потрiбна, бо цар зi свiжим вiйськом перемiг i щас-
ливо вернувся додому.
— Дуже вам радiю,— сказав старий цар посланцям короля-свата.—
Радiю, що мiй син знайшов порядну дiвчину й добре оженився. Дякую
сватовi за ласку. Вiдпускаю синовi провину. Може повернутися разом iз
дружиною, моєю невiсткою. Раз жонатий, най цiла сiм’я живе у мене.
Та цi слова вiн нiбито процiдив крiзь зуби, i посланцi бачили, що цар
говорить не з щирого серця.
Царське слово — наказ; посланцi погостилися, красно подякували й
вернулися у свiй рiдний край. Вдома вони передали королевi свою бесiду
з царем. Усi дуже радiли, а найбiльше царевич, котрий мав дяку одразу
вертатися до нянька.
— Почекай мало,— радить йому король.— Не таке вже оце пильне
дiло. Ще повеселися, а потiм вас зберемо у далеку путь.
Так i вчинили. Молодi з пiвроку пожили в короля. Нудьга ¨ıла царевича,
не давала спокою. Думав про домiвку. Жiнка бачила, як чоловiк нудиться,
i сама захотiла чимскорiше ¨ıхати. I старий король погодився вiдпустити
¨ıх.
Вiдклонилися вiд нянька i сiли усi троє в золоту колiсницю: царевич,
його дружина й вiрний товариш. Проводжало ¨ıх аж цiле вiйсько.
Їдуть, ¨ıдуть. Як були на кордонi, помiчник говорить:
— Нiколи я тобi не хотiв поганого. Тепер раджу: охорону поверни
назад, навiть кучера.
— Слухав я тебе завжди i тепер послухаю, хоча не дуже маю дяку
завертати вiйсько,— вiдповiв царевич i наказав, аби охоронцi вернулися
додому.
А помiчник сiв на мiсце кучера. Коли вже смеркало, до¨ıхали до лiсу.
На узлiссi — корчма.
— Далi не по¨ıдемо. Тут переночуємо,— сказав помiчник i загнав конi
у двiр.
Найняли кiмнату. Хазя¨ıн обслуговував ¨ıх добре, бо бачив, що при¨ıхали
якiсь високi гостi.
Коли настала нiч i молодi полягали спати, помiчник узяв рушницю
й став пiд дверима на сторожi. «Буду цiлу нiч вартувати,— думає собi,—
корчма край глухого лiсу, може всяко статися».
Ходить довкола будинку. А нiч темна, хоч рiж ¨ı¨ı ножем.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: