Українські народні казки

10
Українськi народнi казки
грошi, додому, а циган — на коня та й по¨ıхав. А то не циган, то Ох
перекинувся циганом.
Той кiнь несе та й несе Оха — вище дерева, нижче хмари... От спусти-
лись у лiс, при¨ıхали до Оха; вiн того коня поставив на степу, а сам пiшов
у хату.
— Не втiк-таки вiд мо¨ıх рук, вражий син! — каже жiнцi.
От у обiдню пору бере Ох того коня за повiд, веде до водопою, до
рiчки. Тiльки що привiв до рiчки, а той кiнь нахилився пить — та й
перекинувся окунем, та й поплив. Ох, недовго думавши, перекинувся i
собi щукою та давай ганяться за тим окунем. Так оце що нажене, то
окунь одстовбурчить пiрця та хвостом повернеться, то щука й не вiзьме...
От оце вона дожене та:
— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з то-
бою!
— Коли ти, кумонько, хочеш балакати,— каже окунець щуцi,— то я i
так чую!
Та це що нажене щука окуня та:
— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!
А окунець одстовбурчить пiрця та:
— Коли ти, кумонько, хочеш, то я й так чую!
Довго ганялись щука за окунем — та нi! А це випливає той окунь
на берег — аж там цариця шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим
перснем у золотiй оправi. Царiвна й побачила, та й пiдняла той перстень
з води. Приносить додому, хвалиться:
— Який я, таточку, гарний перстень найшла! — Батько любується, а
царiвна не знає, на який його й палець надiть: такий гарний!
Коли це через якийсь там час доложили царю, що прийшов купець.
(А то Ох купцем перекинувся). Цар вийшов:
— Що тобi треба, старичок?
— Так i так: ¨ıхав я,— каже Ох,— кораблем по морю, вiз у свою землю
своєму царевi перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи
нiхто з ваших не знайшов?
— Нi,— каже цар,— моя дочка знайшла.
Покликали ¨ı¨ı. Ох як узявсь ¨ı¨ı просить, щоб оддала, бо менi, каже, i на
свiтi не жить, як не привезу того персня! Так вона не оддає, та й годi!
Тут уже цар уступився:
— Оддай,— каже,— дочко, а то через нас буде нещастя чоловiковi,
оддай! — А Ох так просить:
— Що хочете, та й берiть у мене, тiльки оддайте менi перстень!
— Ну, коли так,— каже царiвна,— то щоб нi тобi, нi менi! — та й
кинула той перстень на землю...
kazka.in.ua

Ох!
11
Той перстень i розсипався пшоном — так i порозкочувалось по усiй
хатi. А Ох, недовго думавши, перекинувся пiвнем та давай клювати те
пшоно. Клював-клював, все поклював... А одна пшонина закотилася пiд
ноги царiвнi, вiн тiє¨ı пшонини i не з’¨ıв. Як поклював, та в вiкно й вилетiв
собi геть, та й полетiв собi...
А з тiє¨ı пшонини перекинувся парубок — i такий гарний, що царiвна
як побачила, так i закохалася одразу, та так щиро просить царя й царицю,
щоб ¨ı¨ı оддали за нього:
— Нi за ким,— каже,— я щаслива не буду, а за ним моє щастя!
Цар довго морщився, що за простого оддає свою дочку, а далi пора-
дився цар, взяли ¨ıх поблагословили та подружили, таке весiлля справили,
що увесь мир скликали. I я там був, мед-вино пив, хоч в ротi не було, а
по бородi текло — тим вона в мене й побiлiла!
kazka.in.ua

12
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

13
Цап та баран
Б
ув собi чоловiк та жiнка, мали вони цапа й барана. I були тi цап та
баран великi приятелi — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту
— i баран туди, цап у сад — i баран за ним.
— Ох, жiнко,— каже чоловiк,— проженiмо ми цього барана й цапа, а
то за ними нi сад, нi город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране,
собi з богом, щоб вас не було у мене в дворi.
Скоро цап та баран теє зачули, зараз iз двору майнули. Пошили вони
собi торбу та й пiшли.
Iдуть та й iдуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий,
та несмiливий; а цап — смiливий, та не дужий:
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, цапе, бо ти смiливий. Узяли вдвох i вкинули в торбу.
Iдуть та й iдуть, коли горить вогонь.
— Ходiмо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’¨ıли. При-
ходять туди, аж то вовки кашу варять.
— А, здоровi, молодцi!
— Здоровi! Здоровi!.. Ще каша не кипить — м’ясо буде з вас. Ох, так
цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.
Цап i роздумавсь:
— А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран i принiс.
— Та не цю, а подай бiльшу! — каже цап. Баран знову цупить ту ж
саму.
— Та подай ще бiльшу!
Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як вiдцiля
втiкати: «Бо це,— кажуть,— такi молодцi, що з ними й голови збудешся,—
бач, одну по однiй вовчi голови тягають».
От один вовк i починає:
— Славна, братцi, компанiя, i каша гарно кипить, та нiчим долить,—
пiду я по воду.
Як пiшов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанiєю!» Як зачав
другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собi вiдтiля драла дати:
— Е, вражий син: пiшов та й сидить, нiчим кашi долить; ось вiзьму я
ломаку та прижену його, як собаку.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: