Українські народні казки

Звiрi пiд пануванням лева
159
кида он у те дупло кожен по одному горiху, а хто бажа царем слона, той
хай кида жолудi.
— Добре ти пригадав,— гукнули всi,— значить, так i зробим.
Назбирали цiлий ворох жолудiв i горiхiв i змiшали ¨ıх докупи. Лисиця
стала на заднi лапи i заявила:
— Ну, господа, тепер приступайте до дiла.
Всi почережно почали пiдходить до вороха жолудiв i орiхiв i кожен
брав по одному зерну, кому що нравилось,— i кидали в дупло. Хижi звiрi,
якi любили кров, тi брали горiхи, а якi вживали овочi i траву, тi брали
жолудi. Лисиця побачила, що на бiк лева менше кидають, почала хвостом
вертiти, пiдбiгала до кожного i пiдморгувала, щоб брали горiхи, а коли
пiдходили брать жеребки малi звiрки, так лисиця кожному шептала на
вухо: «Бери горiх, а то лева прогнiвиш, вiн тебе задаве, як жабу, i я на
тебе розсерджусь, не дам тобi просвiтку».
Малi звiрки боялись, щоб не попасти в опалу, брались за горiхи. Сама
лисиця замiсть одного горiха зачепила жменю i кинула в дупло так, що
нiхто не мiг помiтить. Стали провiрять жеребки, i виявилось однакове
число горiхiв i жолудiв. Медвiдь i каже:
— Ну, що ж тепер будем робити? Тут щось не так. Давайте знов
кинем жеребки i будем пильно придивлятися, щоб хто не кинув бiльше,
чим треба, i щоб нiхто не пiдказував, що кому брать.
Лисиця вискочила наперед i каже:
— Нi, господа, знов кидать жеребки не подобає, а тепер давайте ми
зробим ось що: ходiм ми до намiчених нами чергових i заявим, що вони
для нас однаковi, а кому з них буть царем, ми там що-небудь пригадаєм
i порадим ¨ıм зробить, що треба буде.
Пiшли вони всiєю громадою до чергових на посад i повiдомили ¨ıх, що
жеребкiв випало на обох по однаково.
Лисиця в першу голову виступила наперед i каже:
— Ясновельможнi пани! Громада намiтила в царi одного кого-небудь з
вас, пана лева або пана слона. Кинули ми жебраки, кому з вас буть царем,
i, перелiчивши тi жебраки, виявились однаково одному й другому. Тепер
треба пригадать що-небудь iнше. По-моєму, нехай буде так: хто кого
перегоне, той i буде царем. От попробуйте зараз побiгти навперегонки,
хто з вас прудкiший, той, значить, цар.
Слон каже:
— Прудко бiгать я не можу од природи. Менi здається, що царевi
прудко бiгать нема чого. Нужен порядок, i розумна розправа, i правдивий
суд, а коли треба буде за ким погнаться, так я прикажу, кому захочу.
— Ну, так тодi нехай буде так: хто з вас вище пiдскоче, той i буде
царем.
kazka.in.ua

160
Українськi народнi казки
Слон знов те ж саме сказав:
— Нi, я пiдстрибнуть вгору не можу, бо я нелегенький.
— Ну, так, значить, хай буде лев царем,— гукнули всi, хто бажав лева.
А слон i каже:
— Про мене все одно, тiко так буде неправдиво. Що лев може зробить,
того я не можу, а що я можу, того лев не може. Коли вже так, нехай вiн
зо мною побореться; як лев поборе мене, тодi вiн буде царем.
Лисиця засумувала, а далi пригадала одну хитрiсть i каже:
— Добре, нехай буде так, зведем вас бороться, тiко зараз уже пiзно,
ми всi поморились, охляли, а хай краще ранком, так, як в снiданню
пору. Тiко ви, господа, рано нiхто не приходьте дивиться, як вони будуть
бороться, а то ми ¨ıм будем мiшать, вони будуть соромитись нас. Краще
ми прийдем трохи згодом i побачим, хто кого зборе.
Всi згодились. Настала нiч, слоновi побажалось спать. Пiшов вiн до лi-
су, притуливсь до одного не зовсiм товстого дуба i заснув. Слони звичайно
сплять стоячи, обпершись об дерево, а якби вiн лiг боком, так тодi б сам
пiдняться не змiг. Лисичка здалека слiдкувала за слоном, де вiн встано-
виться, i, коли побачила, що слон уже крiпко заснув, побiгла до лева i
каже:
— Ясновельможний пане, ходiм мерщiй до слона, вiн уже заснув, так
щоб не гаять дарма часу, будем за дiло браться.
— А яке ж ми будем робить дiло?—спитав лев.— Задушить слона я не
подолiю, вiн проснеться i оборониться од мене.
— Нi, я не про те, душить його не треба, а вiн має звичай, коли спить,
опираться об дерево; так от: давай ми перегризем дерево, дерево упаде, i
слон упаде, тодi ми скажем, що ти слона поборов.
— Добре ти пригадала, тiко я сам не вправлюсь до ранку перегризти
дерево, зуби заболять, ти пiди гукни iще кого-небудь на пiдмогу.
Лисиця побiгла i зiбрала штук з дванадцять вовкiв, мишей, крис, при-
вела до слона, i почали вони гризти дуба. Гризли, гризли до само¨ı зорi, а
дуба ще чимало зоставалось. Дуб уже трохи похилився, а ще не подавався.
Що робить? Уже свiтало, слон мiг проснуться, а дуб ще не падав. Лисичка
i на цей раз пригадала одну штучку. Позвала трьох медведiв i каже:
— Слон, наш майбутнiй цар, надибав ось на цьому дубi мед. Так ось
коли вiн нагодивсь спать, велiв менi позвать вас, щоб ви достали йому
меду. Поки вiн проснеться, так щоб мед був напоготовi, а iнакше вiн вас
накаже.
Медведi радi стараться, подрались на дуба всi три. А лисичка дивилася
вгору i кричала ¨ıм в половину голоса:
— Ви лiзьте он туди в той бiк,— показувала ¨ıм на грачачi гнiзда, котрi
чорнiлись в той бiк, куди дуб похилився. Медведi зiбрались на саму ма-

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: