Українські народні казки

Звiрi пiд пануванням лева
165
— Ваше величество, я добре знаю, що на мене по злобi наклягузничав
вовк, а як сказать по правдi, вовк кругом сам винний. Не я, а вiн зайченят
по¨ıв. Я заступивсь за зайця, так вiн i менi хвоста одгриз, i мене за малим
не задушив, ледве утiк. Ось звольте подивиться, як вiн мене обезчестив,
одгриз хвоста по саме нiкуди. А тепер, бач, свою вину зверта на мене; я i
так зобиджений.
Лев подумав трохи i каже:
— Ну, ти остаєшься прав, тiко мiнiстром польовим ти не будеш, а
останешся у мене при дворi за начальника охранно¨ı дружини, а вовка я
накажу.
Лев послав гонця за вовком, а сам почав обдумувать дiло; хто з них
прав, хто виноват, дуже трудно розбираться, можна покладать, що оби-
два брешуть. А кого з них оставить живим, треба обдумать. Лис хитрий
гимонський, вiн, похоже, нашкодив, тiко наказувать його якось не з ру-
ки, бо вiн мене своєю хистрiстю посадив на царство. А вовк що, вiн хоч
i помагав перегризать дуба, так то не дуже велика пригода, гризти вся-
кий дурак зумiє. Так що краще доведеться вовка задрать. Оставить обох
живими — не пiдходе дiло...
Привели вовка до царя. Лев не став i розмовлять з ним, схопив вовка
в сво¨ı лапи i задушив його. Узнали вовки, що лев казнив мiнiстра луго-
вого безвинного напрасно, почали радиться, як i чим оддячить лисицям i
самому царевi. Почали вовки збираться в купи. Кiлька табунiв розбiглись
по всiх полях, по долинах i ярах, нападали на лисичi хати, розоряли ¨ıх,
душили старих i малих. А дванадцять штук вовкiв пiшли на розвiдки до
царського подвiр’я. Виглядали з-за кущiв, де саме сидить цар i що вiн
робе. А найбiльше всього вони пильно придивлялися, де там ворочається
лис.
Лис, помiтивши вовкiв, одразу догадався, з яко¨ı причини вони ника-
ють бiля царських палат. Видно було, що вовки недарма шлялись цiлим
табуном. Лис, недовго думавши, пiдiйшов до лева i каже:
— Ваше величество! Я розвiдав, що вовки хочуть мене убить i вас теж
хочуть лишить жисти.
— Ну, це дурне, куди ¨ıм, грiшним? Я як розвернусь, так всiх вовкiв
пороздавлюю, як жаб.
— Воно-то так, ваше величество, самi вовки вам нiчого не заподiють,
а вони умудряться пiдпрохать кого-небудь. Слон на ваше величество не-
задоволений, може стать на бiк вовкiв i, чого доброго, тигрiв зiб’ють з
пантелику, пiдмовлять на свою руку, тодi нам круто прийдеться. Так от,
поки вони не пiдмовили слона i тигрiв, дайте указ, щоб тигри всiх вовкiв
розiгнали i щоб не давали ¨ıм збираться в купи.
Лев миттю написав указ i одiслав його до тигрiв, щоб вони мерщiй
kazka.in.ua

166
Українськi народнi казки
розiгнали вовкiв. Тигри як двинули на вовкiв, розiгнали ¨ıх далеко-далеко,
i гарненько ¨ıх поколошматили, чимало роздерли на клоччя, а iнших знi-
величи, а останнi повтiкали, куди який попав. З того часу вовки покинули
намiряться лишити жисти царя i лиса. Всi мають злобу на лева i на лиса,
тiко подушить ¨ıх нiхто не одважується, бояться...
kazka.in.ua

167
Сiрко
В
одного чоловiка був собака Сiрко — тяжко старий. Хазя¨ıн бачить, що
з нього нiчого не буде, що вiн до хазяйства нездатний, i прогнав його вiд
себе. Цей Сiрко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й
питає:
— Чого ти тут ходиш?
Сiрко йому:
— Що ж, брате, прогнав мене хазя¨ıн, а я i ходжу тут.
Тодi вовк йому каже:
— А зробить так, щоб тебе хазя¨ıн iзнов прийняв до себе?
Сiрко вiдповiдає:
— Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тобi вiддячу.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твiй хазя¨ıн iз жiнкою жать i вона дитину
положить пiд копою, то ти будеш близько ходить коло того поля — щоб
я знав, де те поле,— то я вiзьму дитину, а ти будеш забирати у мене ту
дитину,— тодi неначе я тебе i злякаюсь та й пущу дитину.
У жнива той чоловiк i жiнка вийшли у поле жать. Жiнка положила
свою маленьку дитину пiд копою, а сама i жне коло чоловiка. Коли це
вовк бiжить житом, та за ту дитину — i несе ¨ı¨ı полем. Сiрко за тим
вовком. Доганяє його. А чоловiк кричить:
— Гидж-га, Сiрко!
Сiрко якось догнав того вовка i забрав дитину: принiс до того чоловiка
та й оддав йому. Тодi той чоловiк вийняв iз торби хлiб i кусок сала та й
каже:
— На, Сiрко ¨ıж,— за те, що не дав вовковi дитини з’¨ıсти!
Ото увечерi iдуть iз поля, беруть i Сiрка. Прийшли додому, чоловiк i
каже:
— Жiнко, вари лишень гречанi галушки та сито ¨ıх iз салом затовчи.
Тiльки що вони iзварилися, вiн садовить Сiрка за стiл та й сам сiв коло
його i каже:
— А сип, жiнко, галушки, та будем вечерять.
Жiнка i насипала. Вiн Сiрковi набрав у полумисок; так уже йому
годить, щоб вiн не був голодний, щоб вiн часом гарячим не опiкся!

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: