Українські народні казки

Кирило кожум’яка
191
земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так i сплеснув руками: «Слава
тобi, господи!»
От Кирило, вбивши змiя, визволив князiвну i вiддав князевi. Князь
уже не знав, як йому й дякувати. Та вже з того-то часу i почало зваться
те урочище в Києвi, де вiн жив, Кожум’яками.
kazka.in.ua

192
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

193
Калинова сопiлка
Б
ув собi дiд да баба. У дiда дочка, i в баби дочка. От i пiшли вони в гай
по ягоди. Так дiдова збирає да й збира, да й назбирала повну миску, а
бабина вiзьме ягiдку, то i з’¨ıсть. От i каже дiдова:
— Ходiмо, сестро, додому, подiлимось.
От iдуть да йдуть шляхом, а бабина говорить:
— Ляжмо, сестро, вiдпочиньмо.
Полягали, дiдова, втомившись, заснула, а бабина взяла нiж да й устро-
мила ¨ıй у серце, да викопала ямку, да й поховала ¨ı¨ı. А сама пiшла додому
да й каже:
— Дивiться, скiльки я ягiд назбирала. А дiд i пита:
— Де ж ти мою дочку дiла?
— Iде ззаду.
Коли ж iдуть чумаки да й кажуть:
— Станьмо, братця, от тут одпочинем.
Да й стали. Глянуть — над шляхом могила, а на могилi така гарна
калина виросла! Вони вирiзали з тi¨ı калини сопiлку, да й став один чумак
грає, а сопiлка говорить:
Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
Да не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця з свiту згубила —
Нiж у серденько да й устромила.
А другi кажуть:
— Щось воно, братця, значить, що калинова сопiлка так промовляє.
От прийшли вони в село да й натрапили якраз на того дiда:
— Пусти нас, дiду, переночувать, ми тобi скажемо пригоду.
Вiн ¨ıх i пустив. Тiльки вони увiйшли у хату, зараз один сiв на лавi, а
другий став бiля його да й каже:
— А ну, брате, вийми сопiлку да заграй!
Той вийняв. Сопiлка i говорить:
Ой помалу малу, чумаченьку, грай,
kazka.in.ua

194
Українськi народнi казки
Да не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця з свiту згубила —
Нiж у серденько да й устромила.
Тодi дiд каже:
— Що воно за сопiлка, що вона так гарно грає, що аж менi плакати
хочеться! А ке, я заграю!
Вiн йому й дав. А та сопiлка говорить:
Ой помалу-малу, мiй таточку, грай,
Да не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця з свiту згубила —
Нiж у серденько да й устромила.
А баба, сидя на печi:
— А ке, лиш сюди, старий, i я заграю!
Вiн ¨ıй подав, вона стала грать,— сопiлка й говорить:
Ой помалу-малу, матусенько, грай,
Да не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця з свiту згубила —
Нiж у серденько да й устромила.
А бабина дочка сидiла на печi у самому куточку. I злякалась, що дiз-
наються. А дiд i каже:
— А подай ¨ıй, щоб заграла!
От вона взяла, аж сопiлка й ¨ıй одказує:
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Да не врази мого ти серденька вкрай!
Ти ж мене, сестро, з свiту згубила —
Нiж у серденько да й устромила!
Тодi-то вже всi дiзналися, що воно є. По дiдовiй дочцi обiд поставили,
а бабину прив’язали до кiнського хвоста да й рознесли по полю.
kazka.in.ua

195
Казка про Iвана-богатиря
Б
ув собi на свiтi бiдний селянин i мав вiн двох синiв. Один парубок як
парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.
Якось у жнива пiшли всi в поле, зостався слабий сам у хатi. Коли це
приходить старець iз бiлою бородою i просить чогось напитися.
— Рад би, дiдуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.
— Iди й принеси! — каже дiд.
I так вiн ото вимовив, що хлопець забув про свою недужiсть, встав i
пiшов. Принiс кварту пива, дiд надпив трохи, а решту наказав хлопцевi
випити.
— Що ти тепер в собi чуєш? — питає.
— Чую — така в мене сила ввiйшла,— каже хлопець,— що дайте менi,
дiдуню, об що обпертись, то свiт переверну.
— Забагацько в тобi сили,— каже дiд,— пiди ще пива принеси.
Принiс хлопець, дiд i наказав йому всеньке випити.
— А тепер що в собi чуєш?
— Тепер, дiдуню, наполовину сили не стало.
— Ото й досить, як для чоловiка! — сказав дiд i пiшов собi.
А хлопець вже й в хатi не може всидiти. Треба, думає, що-небудь для
старого батька зробити, бо вiн стiльки рокiв його, калiку, жалiв та годував.
От i пiшов вiн до багатого пана.
— Чи вiддаси ти менi, пане, комору iз збiжжям, якщо я ¨ı¨ı на плечах з
мiсця на мiсце перенесу?
Здивувався пан.
— Хто ти такий,— питає,— та чи не здурiв, що комору iз збiжжям на
плечах переносити хочеш?
— Я,— каже хлопець,— Iван, селянський син, а комору таки перенесу,
якщо ти ¨ı¨ı менi вiддаси.
— Ну що ж,— смiється пан,— перенесеш — твоя буде!
От повернувся Iван додому, та як прийшов батько з поля, почав його
просити, щоб позичив в цiлому селi, де тiльки є якi, мотузки та посто-
ронки, бо вiн буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить
мiцно та ще й таке говорить, але послухав i пiшов по мотузки. Збирав
цiлий вечiр по селу, а вранцi Iван узяв ¨ıх цiлу купу, закинув на плечi й

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: