С. Макаренка щ щ е
Психологія праці як наука
жүктеу/скачать 1,01 Mb. Pdf көрінісі
|
Психологія праці посібник. Щербакова
|
1.2. Психологія праці як наука Психологія праці (psychology of labour) – це галузь психології, яка досліджує психологічні закономірності трудової діяльності людини, вивчає психологічні основи організації та підвищення продуктивності праці, оптимізацію стосунків у трудових колективах. Психологія праці займається розробкою наукових методів вирішення практичних завдань у сфері професійної діяльності суб’єктів праці. У великому психологічному словнику (Б. Г. Мещеряков, В. П. Зінченко, 2003) зазначено, що психологія праці (від англ. psychology of labour ) є галуззю психології, що вивчає закономірності формування та прояви процесів і станів, особливостей особистості у процесі праці. У психології праці виокремились промислова, транспортна, інженерна, авіаційна, космічна, юридична, військова, медична психологія, продовжують розвиватися дослідження в області воєнної психології, психології управління та обслуговування, та інші напрями, які сьогодні є самостійними науками [26]. Степанов О. М., автор-упорядник психологічної енциклопедії (Київ, 2006), визначає психологію праці як галузь психологічної науки, предметом вивчення якої є психологічні особливості й закономірності 16 формування конкретних видів трудової діяльності, ставлення людини до праці, питання організації праці і відпочинку робітників [33, 285]. Необхідно зазначити, що психологія праці як наукова галузь почала формуватися під впливом праць засновника психотехніки Г. Мюнстерберга (1863-1916) «Основи психотехніки» (1914) та «Психологія та ефективність виробництва» (1915). На формування зарубіжної психології праці вплинула діяльність В. Штерна (1871-1938), який у 1903 році запровадив термін «психотехніка», та Ф. У. Тейлора (1856-1915), який у 10-х рр. ХХ ст. обґрунтував концепцію наукового менеджменту. На становлення вітчизняної психології праці суттєвий вплив мали праці І. М. Сєченова (1829-1905) «Фізіологічні критерії для встановлення довготривалості робочого дня» (1897), «Норма робочих рухів людини» (1901) та С. М. Богословського (1870-1931) «Система професійної класифікації» (1913; 1925), «Методи статистичного дослідження професійних хвороб» (1913), завдяки яким, починаючи з 20-х років ХХ ст., було започатковано наукове дослідження раціональної організації праці та проектування трудової діяльності, зроблені перші кроки у напрямку систематики професій і охорони праці. Слушно зауваживши, що розвиток психології праці до певного часу відбувався у межах психотехніки, варто зазначити, що інтенсифікації досліджень у галузі психології праці в рамках психотехніки сприяло створення у 1921 р. Центрального інституту праці (м. Москва) і Всеукраїнського інституту праці (м. Харків). В інститутах досліджувалися умови досягнення максимальної ефективності праці, організовувалися наукові лабораторії та наукові центри, де працювали І. Н. Шпільрейн, Н. Д. Левітов, С. Г. Геллерштейн, А. А. Толчинський, А. А. Ухтомський, В. М. Бехтерев та ін. Значні труднощі у розвитку психології праці зумовив той факт, що з 30-х по 50-ті рр. ХХ ст. психотехніка фактично припинила своє існування. Проте, вже з 60-х років ХХ ст. наукові дослідження у галузі психології праці відновилися. Зокрема почали формуватися такі напрями досліджень як: раціоналізація режиму 17 праці та відпочинку, динаміка працездатності людини, формування професійної придатності, виховання позитивної професійної мотивації, оптимізація відносин у трудових колективах, психолого-педагогічні питання професійної консультації та професійної орієнтації та ін. [26]. жүктеу/скачать 1,01 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|