Українські народні казки

108
Українськi народнi казки
Та й побiг... Аж iде ведмiдь.
— Колобок, колобок, я тебе з’¨ıм!
— Не ¨ıж мене, ведмедику, я тобi пiсеньки заспiваю.
— Ану заспiвай!
Я по засiку метений,
Я iз борошна спечений,—
Я вiд баби втiк,
Я вiд дiда втiк,
Я вiд зайця втiк,
Я вiд вовка втiк,
То й вiд тебе втечу!
Та й побiг. Бiжить та й бiжить дорогою... Стрiчається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з’¨ıм!
— Не ¨ıж мене, лисичко-сестричко, я тобi пiсеньки заспiваю.
— Ану заспiвай!
Я по засiку метений,
Я iз борошна спечений,—
Я вiд баби втiк,
Я вiд дiда втiк,
Я вiд зайця втiк,
Я вiд вовка втiк,
Вiд ведмедя втiк,
То й вiд тебе втечу!
— Ну й пiсня ж гарна! — каже лисичка.— От тiльки я недочуваю
трохи. Заспiвай-бо ще раз та сiдай до мене на язик, щоб чутнiше було.
Колобок скочив ¨ıй на язик та й почав спiвати:
Я по засiку метений...
А лисичка — гам його! Та й з’¨ıла!
kazka.in.ua

109
Про жар-птицю та вовка
Б
уло у одного царя три сини — два розумних, а третiй дурень. От при-
йшли вони до батька до свого та й просять, щоб вiн вiдпустив ¨ıх по¨ıздити
по свiту, подивитися на iншi царства. Батько вислухав ¨ıх i каже:
— Вибирайте собi коней з табунiв яких завгодно i ¨ıдьте куди хочете.
От пригнали тi табуни; почали вони вибирати.
Обидва старшi вибрали коней щонайкращих, а менший, дурень, узяв
найпоганшого коня. Зiбравшись, ви¨ıхали вони усi троє однiєю дорогою.
¨ıдуть та ¨ıдуть. Коли дивляться — стоять три стовпи i вiд кожного стовпа
йде дорога: одна прямо, друга налiво, а третя направо. На тих стовпах бу-
ло щось написано; вони i пiд’¨ıхали прочитати. На однiм стовпi значилось:
«Хто по¨ıде дорогою цiєю, той сам буде ситий, а кiнь його голодний»; на
другiм: «Хто по¨ıде цiєю дорогою, той сам буде голодний, а кiнь ситий»; на
третiм: «Хто по¨ıде цiєю дорогою, у того вовк коня з’¨ıсть». По¨ıхали вони:
старший по тiй дорозi, що сам буде ситий, а кiнь голодний; середульший
по тiй, що сам буде голодний, а кiнь його ситий, а менший, дурень,— по
тiй, що вовк коня з’¨ıсть.
Тiльки що менший трохи про¨ıхав, iде вовк назустрiч йому i каже:
— Злазь з коня, я його з’¨ıм!
Нiчого робити — узяв дурень сiдло на плечi та й пiшов собi дорогою,
а коня покинув. Коли це доганяє його знову той же самий вовк:
— Сiдай,— каже,— на мене i кажи, куди тебе везти?
А дурень йому вiдповiдає:
— Вези куди сам знаєш!
Привiз його вовк у великий лiс, а посеред того лiсу стояла хата велика;
бiля тiє¨ı хати сто¨ıть стовп, на стовпi висить клiтка, а у тiй клiтцi сидить
птиця така, аж сяє. От дурень як уздрiв ¨ı¨ı та й каже вовковi:
— Як би менi украсти цю птицю?
— Iди,— каже йому вовк,— та полiзь по стовпу, та не берись за вiрьо-
вочку, а прямо бери клiтку.
Пiшов дурень, злiз на стовп та замiсть клiтки i зачепив рукою вiрьовку
— коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибiгають сторожi, що стерегли
птицю, та до нього:
— Чого тобi треба?
kazka.in.ua

110
Українськi народнi казки
— Хотiв,— каже вiн ¨ıм,— птицю вкрасти.
А сторожi й кажуть:
— Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобi ¨ı¨ı дали,
приведи нам коня до половини золотого, до половини срiбного.
Пiшов вiд них дурень, а вовк i питає його:
— Де ж птиця, що ти хотiв украсти?
— Нема! — каже дурень.
Розказав йому все, як було, i що треба привести коня до половини
золотого, до половини срiбного.
— Сiдай же,— каже вовк,— швидше та по¨ıдемо.
Сiв дурень на вовка — i по¨ıхали. Їхали, ¨ıхали, от вовк i привiз його
знов-таки у лiс, а в тiм лiсi стоять усе кам’янi конюшнi, а в конюшнях
iржуть конi. Вовк i каже дурневi:
— Iди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а
за гриву.
Пiшов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк,
бере коня за уздечку, а удила тiльки брязь-брязь... Тут зараз i вискакують
сторожi та до нього:
— Чого тобi треба?
— Хотiв украсти коня.
— Е, привези нам панну, що живе за сiм верст вiдсiль у дубовiм гаю,
тодi вiзьмеш коня.
З тим i пiшов дурень вiд них. Прийшов до вовка, а вiн його i питає:
— Де ж кiнь?
— Нема! — та й розказав йому, як було i чого вимагали вiд нього
сторожi.
— Сiдай же швидше та по¨ıдемо,— каже вовк.
От по¨ıхали. Вовк i привiз його знов у гай дубовий. Коли дивляться —
аж по горi ходить панна з дiвчиною, своєю слугою.
— Iди ж,— каже йому вовк,— до тiє¨ı панни та скажи ¨ıй, що тобi дуже
хочеться пити: нехай вона пошле ту дiвчину по воду, а ти бери ¨ı¨ı скорiш
на оберемок та й неси до мене.
Пiшов дурень до панни та й просить ¨ı¨ı:
— Пошлiть, панно, по воду: дуже пити хочеться.
Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; вiн вiдмовляється,
що йому не можна зайти.
— Вiзьмiть та пошлiть дiвку по воду.
Та й послала, а дурень тодi як ухопить ¨ı¨ı на оберемок та мерщiй до
вовка, сiв на нього i полетiв, як птиця. Прибiгли до того мiсця, де вiн
крав коня до половини золотого, до половини срiбного, вовк став та й
каже йому:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: