Українські народні казки

Котигорошко
97
— Дай боже здоров’я!
— А що ти, чоловiче, робиш?
— Та воду одвертаю, щоб рiчку перейти.
— А куди йдеш?
— Щастя шукати.
— Ну, та й ми туди. А як звешся?
— Крутивус. А ви?
— Котигорошко, Вернигора, Вернидуб. Ходiм разом.
— Ходiм!
Пiшли. I так ¨ıм добре йти: де гора на дорозi,— Вернигора перекине;
де лiс,— Вернидуб виверне; де рiчка,— Крутивус воду одверне. От зайшли
вони в такий великий лiс,— коли бачать, аж у лiсi сто¨ıть хатка. Увiйшли
в хатку, — нiкого нема. Котигорошко й каже.
— Отут ми й заночуємо.
Переночували, а на другий день Котигорошко й каже:
— Ти, Вернигоро, зоставайся дома та вари ¨ıсти, а ми втрьох пiдемо на
полювання.
Пiшли вони, а Вернигора наварив ¨ıсти та й лiг спочивати. Коли хтось
стукає в дверi.
— Одчини!
— Не великий пан, одчиниш i сам,— каже Вернигора.
Дверi одчинились та й знов хтось кричить:
— Пересади через порiг!
— Не великий пан, перелiзеш i сам.
Коли влазить дiдок маленький, а борода на сажень волочиться. Як
ухопив Вернигору за чуба та й почепив його на гвiздок на стiну. А сам
усе, що було наварене, ви¨ıв, випив, у Вернигори з спини ремiнь шкiри
видрав та й подався.
Вернигора крутивсь-крутивсь, якось одiрвав свого чуба космик, кинув-
ся знову варити; поки товаришi поприходили, уже доварює.
— А чого ти запiзнився з обiдом?
— Та задрiмав трохи.
На¨ıлись та й полягали Спати. На другий день устають. Котигорошко
й каже:
— Ну, тепер ти, Вернидубе, зоставайся, а ми пiдемо на полювання.
Пiшли вони, а Вернидуб наварив ¨ıсти та й лiг спочивати. Аж
хтось стукає в дверi:
— Одчини!
— Не великий пан, одчиниш i сам.
— Пересади через порiг!
— Не великий пан, перелiзеш i сам.
kazka.in.ua

98
Українськi народнi казки
Коли й лiзе дiдок маленький, а борода на сажень волочиться. Як ухо-
пить Вернидуба за чуба та й почепив на гвiздок. А сам усе, що було
наварене, ви¨ıв, випив, у Вернидуба з спини ремiнь шкiри видрав та й
подався.
Вернидуб борсався, борсався, якось уже там з гвiздка зiрвався та й нум
швидше обiдати варити. Коли це приходить товариство.
— А що це ти з обiдом опiзнивсь?
— Та задрiмав,— каже,— трохи...
А Вернигора вже й мовчить: догадався, що воно було. На третiй день
зостався Крутивус,— i з ним те саме. А Котигорошко й каже.
— Ну, та й лiнивi ви обiдати варити! Уже ж завтра ви йдiть на полю-
вання, а я зостануся дома.
На другий день так i є: тi троє йдуть на полювання, а Котигорошко
дома зостається. От наварив вiн ¨ıсти та й лiг спочивати. Аж грюкає хтось
у дверi.
— Одчини!
— Стривай, одчиню,— каже Котигорошко.
Одчинив дверi,— аж там дiдок маленький, а борода на сажень волочи-
ться.
— Пересади через порiг!
Узяв Котигорошко, пересадив. Коли той пнеться до його, пнеться.
— А чого тобi? — питає Котигорошко.
— А ось побачиш чого,— каже дiдок та доп’явсь до чуба та тiльки хотiв
ухопити, а Котигорошко;
— То ти такий! — та собi хап його за бороду, вхопив сокиру, потяг його
до дуба, розколов його, заправив у розколину дiдову бороду й защiкнув ¨ı¨ı
там.
— Коли ти,— каже,— такий, дiдусю, що зараз до чуба берешся, то
посидь собi тут, поки я знову сюди прийду.
Приходить вiн у хату,— вже й товариство поприходило.
— А що обiд?
— Давно впрiв.
Пообiдали, а тодi Котигорошко й каже:
— А ходiть лиш — я вам таке, диво покажу, що ну!
Приходить до того дуба, коли нi дiдка, нi дуба нема: вивернув дiдок
дуба з коренем та й потяг так за собою. Тодi Котигорошко розказав
товаришам, що йому було, а тi вже й про своє призналися, як ¨ıх дiдок за
чуба чiпляв та ремiння з спини драв.
— Е,— каже Котигорошко,— коли вiн такий, то ходiм його шукать.
А де дiдок того дуба тяг,— там так i знать, що волочено,— вони за
тим слiдом i йдуть. I так дiйшли аж до глибоко¨ı ями, що й дна не видно.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: