Українські народні казки

90
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

91
Як соловейко чоловiка розуму
навчив
О
дин чоловiк пiймав соловейка i хотiв його з’¨ıсти. Але пташок каже до
нього:
— Нi, ти мною не на¨ıсися, чоловiче; краще пусти мене, i я тебе навчу
трьох речей, якi тобi у великiй пригодi стануть.
Той чоловiк втiшився i пообiцяв вiдпустити, якщо той добре скаже.
I каже соловейко:
— Нiде того не ¨ıж, що не годиться. Нiде того не шкодуй, чого вже не
можна повернути. Нiколи рiчам неподобним не вiр.
Почувши це, чоловiк пустив соловейка.
А соловейко хотiв довiдатись, чи навчився той чоловiк його ради. По-
летiв угору i каже до нього:
— О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у
собi маю, нiколи не пустив би мене! Бо в мене є дорога i велика перлина;
якби ти ¨ı¨ı дiстав, зараз би багачем зробився.
Почувши те, чоловiк дуже засмутився, пiдскочив угору до соловейка i
просив, щоб вiн повернувся до нього.
Тодi соловейко каже:
— Тепер я пiзнав, що ти дурний чоловiк. Все, що я тебе вчив, пiшло
марно. I шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неподiбнiй речi
ти повiрив! Дивися, який я маленький. Де ж у менi може вмiститися
велика перлина?!
Та й полетiв собi.
kazka.in.ua

92
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

93
Котигорошко
Б
ув собi один чоловiк, мав шестеро синiв та одну дочку. Пiшли вони в
поле орати i наказали, щоб сестра винесла ¨ıм обiд. Вона каже.
— А де ж ви будете орати? Я не знаю. Вони кажуть.
— Ми будемо тягти скибу вiд дому аж до тi¨ı ниви, де будемо орати,—
то ти за тiєю борозною i йди.
По¨ıхали.
А змiй жив над тим полем у лiсi та взяв тую скибу закотив, а свою
витяг до сво¨ıх палацiв. От вона як понесла братам обiдати та пiшла за
тiєю скибою i доти йшла, аж поки зайшла до змiєвого двора. Там ¨ı¨ı змiй
i вхопив.
Поприходили сини ввечерi додому та й кажуть матерi.
— Ввесь день орали, а ви нам не прислали й пообiдати.
— Як-то не прислала? Адже Оленка понесла, та й досi ¨ı¨ı нема. Я
думала, вона з вами вернеться. Чи не заблукалась?
Брати й кажуть.
— Треба йти шукати ¨ı¨ı.
Та й пiшли всi шiсть за тiєю скибою i зайшли таки до того змiєвого
двора, де ¨ıх сестра була. Приходять туди, коли вона там.
— Братики мо¨ı милi, де ж я вас подiну, як змiй прилетить? Вiн же вас
по¨ıсть!
Коли це й змiй летить.
— А,—каже,— людський дух пахне. А що, хлопцi, биться чи мириться?!
— Нi,— кажуть,— биться!
— Ходiть же на залiзний тiк!
Пiшли на залiзний тiк биться. Не довго й бились, як ударив ¨ıх змiй,
так i загнав у той тiк. Забрав ¨ıх тодi тiльки живих та й закинув до глибоко¨ı
темницi.
А той чоловiк та жiнка ждуть та й ждуть синiв,— нема. От одного
разу пiшла жiнка на рiчку прати, коли ж котиться горошинка по дорозi...
Жiнка взяла горошинку та й iз’¨ıла.
Згодом народився в не¨ı син. Назвали його Котигорошком.
Росте та й росте той син, як з води,— не багато лiт, а вже великий
вирiс. Одного разу батько з сином копали колодязь,— докопались до вели-
kazka.in.ua

94
Українськi народнi казки
кого каменя. Батько побiг кликати людей, щоб допомогли його викинути.
Поки батько ходив, а Котигорошко узяв та й викинув. Приходять люде,
як глянули — аж поторопiли, так злякались, що в його така сила, та й хо-
тiли його вбити. А вiн пiдкинув того каменя вгору та й пiдхопив,— люде
й повтiкали.
От копають далi та й докопалися до великого шматка залiза. Витяг
його Котигорошко та й забрав.
От i питається раз Котигорошко в батька, в матерi.
— Десь повиннi були в мене бути брати й сестри.
— Е-е, — кажуть,— синку, була в тебе i сестра й шестеро братiв, та
таке й таке ¨ıм трапилось.
— Ну,— каже вiн,— так я ж пiду ¨ıх шукати. Батько й мати умовляють
його.
— Не йди, сину, шестеро пiшло, та загинуло, а то ти один щоб не
загинув!
— Нi, таки пiду! Як же таки свою кров та не визволити? Узяв те
залiзо, що викопав, та й понiс до коваля.
— Скуй,— каже,— менi булаву, та велику!
Як почав коваль кувати, то скував таку, що всилу з кузнi винесли. Узяв
Котигорошко тую булаву, як замахнув, як кинув угору... Та й каже до
батька.
— Ляжу я спати, а ви мене збудiть, як летiтиме вона через дванадцять
суток.
Та й лiг. На тринадцятi сутки гуде тая булава! Збудив його батько, вiн
схопився, пiдставив пальця, булава як ударилась об його, так i розскочи-
лась надвоє. Вiн i каже.
— Нi, з цiєю булавою не можна йти шукати братiв та сестру,— треба
скувати другу.
Понiс ¨ı¨ı знову до коваля.
— На,— каже,— перекуй, щоб було по менi!
Викував коваль ще бiльшу. Котигорошко й ту шпурнув угору та й лiг
знов спати на дванадцять суток. На тринадцятi сутки летить тая булава
назад, реве,— аж земля труситься. Збудили Котигорошка, вiн схопився,
пiдставив пальця,— булава як ударилась об його,— тiльки трошки зiгну-
лась.
— Ну, з цiєю булавою можна шукати братiв та сестру. Печiть, мамо,
буханцi та сушiть сухарцi,— пiду.
Узяв тую булаву, в торбу буханцiв та сухарцiв, попрощався, пiшов.
Пiшов за тiєю скибою, за тiєю давньою, що ще трохи знати було, та
й зайшов у лiс. Iде тим лiсом, iде та й iде, коли приходить до такого

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: