Українські народні казки

82
Українськi народнi казки
— Що ти, хлопче, робиш?
— Е, буду я тобi по одному носити, я всiх зразу хочу забрати.
— Та ну тебе к бiсу, ти менi всю худобу переведеш.
Стяг змiй з вола шкуру i поволiк. От дає вiн хлопцевi ту шкуру.
— Iди,— каже,— води повну шкуру принеси.
Взяв хлопець шкуру, насилу-насилу дотяг ¨ı¨ı до колодязя, та як упустив
туди, то вже i не витягне. Тодi взяв лопату та й ходить кругом криницi,
пiдкопує ¨ı¨ı.
Прибiгає змiй.
— Що ти робиш?
— Е, буду я тобi шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й
приволочу.
— А щоб тебе,— каже змiй, а сам злякався хлопцево¨ı сили.
Понiс сам шкуру.
— Пiди ж,— каже,— хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та
й буде з нас.
— Е, буду я тобi трошки носити! Якби дубiв двадцять заразом, то б
так! — Та й удав, нiби розсердивсь, не пiшов.
От змiй наварив, сiв i ¨ıсть, а хлопець нiби сердиться i обiдати не йде,
бо ж як пiде, то змiй зразу здогадається, що вiн не такий сильний, як
побачить, що хлопець менше вiд нього ¨ıсть. А як зосталось небагато, то
тодi хлопець сiв i собi посьорбав та й каже:
— Мало.
— Ну,— каже змiй,— коли мало, то ходiм тепер до моє¨ı матерi, вона
нам вареникiв наварить.
— А як iти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Тепер я пропав».
От як почали ¨ıсти,— а вареникiв сто¨ıть бочок двадцять,— то змiй все
¨ıсть та ¨ıсть, уже й на¨ıдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає,
усе ховає. Вже казанiв з двадцять подала, а вiн одно ховає. Як по¨ıли, то
змiй i каже:
— Ходiм на камiнь крутитись.
— А як iти, то йти,— каже хлопець.
Змiй як крутнувсь — аж вогонь пiшов.
— Дурниця,— каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка потекла.—
Та як притисне до каменя тi вареники, що в його одежi, а з них юшка i
бризнула.
— От так,— каже,— крутись! Та ще, та ще! От як дави!
Ну, змiй вже вкрай злякався Iвана-Побивана. Але ще каже:
— Ану, давай хто сильнiше засвище.
— Давай.
Ну, змiй як свиснув, то аж дерева пригнулись.
kazka.in.ua

Iван-побиван
83
«Ну,— думає Iван-Побиван,— що його робити?» А тут лежала одна
залiзяка. Глянув Iван на не¨ı та до змiя:
— Зажмури очi, бо я як свистатиму, то тобi можуть очi повилазити.
Змiй зажмурив, а Iван-Побиван як огрiє змiя тiєю залiзякою межи
очi, то той аж здригнувсь.
— Правду кажеш,— каже змiй,— ледве очi не повискакували.
Та вже щоб хоч не бути з Iваном вкупi, побудував ото йому хату на
одшибi; хлопець i живе собi. А змiй давай з матiр’ю радитись, як би ¨ıм
його звести зi свiту.
— Давай,— кажуть,— його спалимо.
А хлопець пiдслухав це та десь i сховавсь на цю нiч. От як спалили ту
хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується, нiби тiльки
що вилiз.
Приходить змiй.
— Що ти, хлопче, хiба ще живий?
— Живий, тiльки цiє¨ı ночi мене щось нiби блоха вкусила.
«Ну,— думає змiй,— од такого треба подалi». Та як дременув з тих
кра¨ıв, то тiльки його i бачили.
kazka.in.ua

84
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

85
Молодильна вода
Б
ув один цар i мав трьох синiв. Два були розумнi, а один дурний. Той
цар був уже в глибокiй старостi. Однiє¨ı ночi мав вiн красний сон: снилося
йому, що є така вода, коли вмитися нею, то можна стати молодим. Рано
пробудився вiн, став оповiдати сво¨ıм синам i сказав:
— Котрий з вас дiстане менi тiє¨ı води, наполовину царства матиме.
Вiдозвався старший син:
— Я вам, тату, дiстану тiє¨ı води.
Зараз наказав майстрам робити корабель. В той час зробили корабель.
Взяв вiн собi кiлька жовнiрiв i по¨ıхав за водою. Вже рiк немає його.
Середульший син каже до тата:
— Я ¨ıду, аж я вам, тату, тiє¨ı води дiстану. По¨ıхав i другий.
Немає i того вже рiк, а старшого два роки. Тепер каже третiй:
— Тату, я по¨ıду, аж я вам тiє¨ı води дiстану. Вiдповiдає йому тато:
— Iди, дурню! Тi розумнi по¨ıхали, та й стiльки часу ¨ıх немає.
Почав просити тата. I дозволив йому цар ¨ıхати. По¨ıхав вiн, взяв з
собою лиш два стареньких жовнiри.
Ну, ¨ıдуть вони морем, ¨ıдуть мiсяць, ба й два мiсяцi, немає нiде чужо¨ı
землi. Їдуть далi, забачили гору, таку високу, що аж страшно дивитися на
не¨ı. Каже царевич до сво¨ıх воякiв:
— Будемо пiд нею ночувати:
При¨ıхали пiд не¨ı, стали i уздрiли свiтло в тiй горi. Прив’язали корабель,
а царевич пiшов до того свiтла. Приходить туди, бачить старичка i каже:
— Добрий вечiр, татуню!
Старичок вiдповiв йому i питається його, звiдки вiн там узявся. Той
почав йому розказувати всю правду, який татовi сон снився за воду.
Каже йому той пустельник:
— Є така вода, але далеко. Я тут уже сто рокiв живу, а ще не бачив
я нi пташки, нi мурашки, аж тебе перший раз. Що б тобi подарувати?
Подарую я тобi це весло — що раз погорнеш ним, то й сто миль пройдеш.
Подякував старичковi, а старичок каже:
— Їдь попiд цiєю горою, там iще мо¨ıх два брати живуть, щось i вони
подарують тобi.
Подякував i по¨ıхав.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: