Українські народні казки
жүктеу/скачать 0,94 Mb. Pdf көрінісі
|
Ukrajinsjki narodni kazky
| Дiвчина-тростинка
77 На третiй день Iванко пiшов по воду з третiм котом. Напо¨ıв його, погладив, дав кавальчик рибки. — Скажи, котику, чому це ви на прив’язi? — Боюся говорити, але тобi скажу. Баба — найстарша вiдьма. Вночi до не¨ı злiтаються всi нечистi сили i радяться, як мають людям шкодити. Сьогоднi теж зберуться на збiговисько. А щоб ти не чув, баба залiпить тобi вуха воском. То я про все тобi розповiм. — Скажи менi, котику, вони нiколи не говорили про дiвчину, що стала тростинкою? — Як нi? Баба навiть казала, що вже були два легiнi, якi хотiли вкрасти в не¨ı перстень. Вона ¨ıх обернула у два каменi. Там, пiд хатою, й лежать. Як припече сонечко, баба на них сiдає й вигрiвається. — А що треба робити, щоб повернути ¨ıм життя? — Треба скропити каменi водою з озерця, з якого ще нiхто не пив. Iванко зварив вечерю, нагодував бабу, котiв i лiг спати. Стара сказала: — Iванку, се¨ı ночi буде дуже гримiти. Я тобi залiплю вуха свiжим воском, абис не оглух. Опiвночi до хати почали злiтатись всiлякi вiдьми, упирi й чорти. На- билося ¨ıх стiльки, що не було де нi спати, нi стати. Iванко вийняв вiск з одного вуха i почув: — Чула, що йде i третiй легiнь визволяти дiвчину з тростини. Але я йому покажу, по чому лiкоть квашi. Я перстень заховала в Залiзнiй горi. Уранцi вiдьма розбудила хлопця i спитала: — Ти щось чув, Iванку? — Нi, бабко, я спав, як камiнь. Хлопець почав збиратися в дорогу. — Я йду з тобою,— сказав третiй кiт.— Бабу ми обдуримо. Ти зло- виш кота й прив’яжеш замiсть мене. Баба стара й пiдслiпувата, не скоро помiтить. Iванко так i зробив. Довго йшли чи мало — прийшли у чисте поле. Раптом у повiтрi загу- дiло. Котик сказав: — Це баба вже летить за нами. Видно, упiзнала пiдкинутого кота. Але я хитрiший... Вiн вигрiб яму i сказав: — Залiзай сюди! Iванко залiз, сховався разом з котиком. Баба пролетiла i пропала. Iванко i котик вибралися з ями i вирушили далi. Iшли день, другий, третiй — прибули до печери. Котик сказав: — Тут живе ворожбит, який дуже сердитий на вiдьму. Ти зайди до нього, а я доти мишей половлю. kazka.in.ua 78 Українськi народнi казки Ворожбит був старий i слабий, як муха восени. Лежав i ледве дихав. Побачивши Iванка, сказав: — Добре, що прийшов, легiню. Принеси водички, бо я не годен встати. Iванко принiс води, зварив обiд, нагодував старого. Ворожбит розповiв: — Як я був молодий, то всi вiдьми мене шанували. А коли зiстарився, то спалили мою книгу й покинули мене в цiй печерi. Мене чекає смерть. Я тобi, легiню, видам найбiльшу таємницю. Хочеш знайти Залiзну гору? Тодi слухай добре. Коло печери, з пiвденного боку, закопанi чарiвнi капцi. Розкопай ¨ıх i вiзьми собi. Як прийдеш до моря, кинь ¨ıх у воду — вони стануть човником i повезуть тебе до Залiзно¨ı гори. Там є й озерце, з якого ще нiхто не пив... Ворожбит не встиг бiльше сказати. Заплющив очi i помер. Iванко поховав ворожбита так, як це має бути. Вiдтак викопав собi чарiвнi капцi i вирушив з котиком в дорогу. Довго йшли чи мало — але дiйшли до синього моря. Iванко кинув капцi у хвилi, i перед ним вирiс iз води човен. Сiли й попливли. За одну днину допливли до якогось острова. Коли вийшли на берег, човен знову обернувся в капцi. На островi був дуже густий лiс. Височезнi дерева пiднiмалися до самого неба. Тодi котик видряпався на верх найвищого дерева i роздивився в усi боки. Крикнув: — Iванку, Залiзна гора — близько. Побiгли туди, куди повiв кiт. Перед горою залiзли в корчi й почали дивитися, з якого боку в не¨ı увiйти. Вони мовчали, i гора мовчала. Раптом гора заскреготала й отворилася. З не¨ı вийшли дванадцять дiв- чат з кошиками в руках. — Добридень, дiвчата,— привiтався Iванко.— Куди йдете? — По ягоди. А ти хто такий? — Я прийшов до вас у гостi. — Ми гостей не приймаємо, нам вони заказанi. Як наш господар-велет побачить тебе, бiльше не будеш нi до кого в гостi ходити. — А ви що за однi? — Ми — полонянки господаря-велета. — А вiн не бо¨ıться пускати вас по ягоди самих? — Не бо¨ıться, бо iз цього острова не можна втекти. Є лише один- єдиний човен, якого приймає це море. — А де той човен? — У ворожбита, що доживає вiку в якiйсь печерi. Того човна не на- здожене нiяка сила. жүктеу/скачать 0,94 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|