Українські народні казки

75
Дiвчина-тростинка
У
одному селi жив сирота Iванко. Як умирали його тато й мама, то
лишили йому стару хатку i городу латку.
А в тому селi був дiдич Стульморда. Люди його обходили десятою
дорогою, бо нiхто з ним не хотiв мати дочинiння. Якось дiдич став коло
Iванково¨ı хати i крикнув:
— А ти хто такий?
— Я собi Iванко.
— А нащо тобi хата, та ще й город?
— У хатi живу, а з города годуюся. Про це й дурень знає.
Пан подумав i сказав:
— Iди до мене фiрманом, бо цей город я забираю. На ньому буде
пасiка.
— Хiба у вас, паночку, мало свого поля? Грiх будете мати!
— Грiх най iде в мiх — зверху макогоном. Не хочеш бути фiрманом,
то забирайся iз села.
Iванко напiк собi картопляникiв, кинув у торбину кiлька яблук i по-
мандрував. На березi Пруту побачив журавку. Пiдiйшов — а птаха не
тiкає, взяв у руки — крило перебите. Вона попросила:
— Допоможи, легiню. Уже п’ять днiв сиджу тут голодна, бо рани
болять.
Iванко помив рани, порвав сорочку й перев’язав ¨ıх. Вiдтак зловив у
Прутi рибку й нагодував птицю. Хотiв зробити ¨ıй i хатку, але тiльки
пiдiйшов до трощi, то почув:
— Не рви мене, легiню, бо, може, прийде той, що я його чекаю.
— А ти що за одна?
— Дiвчина-тростинка.
— Кого чекаєш?
— Свого визволителя.
— Ану, покажися.
Голос вiдповiв:
— Два рази я вже показувалася... Та що з того? Як пiшли, так i нема
по сьогоднiшнiй день. Ще можу показатись один-єдиний раз.
— Останнiй раз менi й покажись. Бiгме, не обдурю.
kazka.in.ua

76
Українськi народнi казки
— Ну, добре, дивися на вершечок трощi.
Раптом Iванко побачив перед собою чарiвну дiвчину. Вона була така
файна, як перша квiтка навеснi, але дуже сумна.
— Чому ти сумна?
— Мене украла вiд батькiв зла вiдьма. Хотiла, щоб я вiддалась за ¨ı¨ı
сина-велетня. Я не схотiла i втекла, сховалася в цiй трощi. Вiдьма мене
знайшла i обернула в тростинку. Аби мене визволити, треба викрасти мiй
перстень i покласти його на вершечок...
I дiвчина зникла. Вона дуже сподобалася нашому Iванковi. I вирiшив
¨ıй допомогти. Повернувся до журавки й каже:
— Нам треба розлучитися.
— Куди пiдеш? — спитала журавка.
— Пiду шукати те, про що не можна говорити.
— Най тобi щастить!
Iванко йшов полями, лiсами. Якось при дорозi побачив хатку. Увi-
йшов. У сiнях були три коти, прив’язанi до трьох стовпiв. Iванко погладив
кожного кота i дав по шматку риби.
— Няв, няв, няв...— озвалися до нього коти.
З хатки почувся якийсь голос:
— Хто там збиткується над вами?
— Не збиткується нiхто. Легiнь дав нам ¨ıсти.
— Тодi заходь до хати, легiню!
У хатi Iванко нiкого не побачив, бо там було темно. Викресав вогню i
посвiтив. На печi лежала стара-старезна баба.
— Добре, синку, що не минув моє¨ı хатки, бо в мене щось у боку коле.
Нема кому водицi принести.
— Водицi? Зараз, бабко...
— Сам не принесеш, бо заблудишся. Спусти одного кота, вiн очима
буде присвiчувати дорогу.
Iванко вийшов у сiни i спитав:
— Котрий iз вас пiде зi мною по воду?
— Всi по одному разовi,— вiдповiв найстарiший.
I пiшли. Дорогою Iванко зацiкавився:
— Скажи, котику, чому це ви прив’язанi?
— Не можу сказати, стара прожене мене. Спитай другого.
Iванко зварив кулешу, нагодував бабку i котiв. Переночував i хоче йти
далi. А стара не пускає:
— Побудь тут ще трохи, доки не перестануть менi болiти крижi.
Другого дня Iванко пiшов по воду з другим котом.
— Скажи, котику, чому це ви прив’язанi?
— Не можу сказати, я боюсь баби...
kazka.in.ua

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: