Українські народні казки

Убогий та багатий
61
подивився — аж там грошi, от я й набрав грошей — i це трохи розжився...
А це знову хотiв ¨ıхати, та нiяк не проберусь.
Ото багатий брат i каже:
— Скажи менi, будь ласка, братику, де це той льох чи хата ¨ıх i як
ти одчиняв, бо то у гайдамакiв повиннi бути добрi замки, i, мабуть, так
живуть, що i непомiтно, де ¨ıх хата, що стiльки ¨ıх шукали громадою, та й
пан сам скрiзь ¨ıздив, та й не знайшов.
От бiдний брат i каже:
— Я тобi скажу, братику, тiльки нiкому не кажи i сам не ¨ıдь, а колись
по¨ıдемо удвох.
— Добре,— каже багатий брат. А убогий i каже:
— Знаєш же ти, брате, того граба, що скоро ви¨ıхати з Довгого яру, i
там сто¨ıть дуже великий граб, а проти того граба, у ярку, єсть дверi того
льоху.
— А як ти вiдчинив? — питає багатий брат.
— А так,— каже убогий.— Я сказав: дверi, одчинiться! То вони й од-
чинились, а сказав: замкнiться, то вони й замкнулись.
Ото, погулявши, побалакавши, розпрощалися, пiшов багатий брат iз
жiнкою додому, а убогий став убираться у ярмарок.
От склався i по¨ıхав, а багатий брат цiлу нiч не спав, усе складався та
приготовляв вози, а вранцi запрiг дванадцять пар волiв i по¨ıхав у лiс, де
живуть гайдамаки, щоб усе забрати, а жiнцi сказав:
— Як хто спитає, то щоб сказала, що по¨ıхав у лiс по дрова.
Ото при¨ıхав туди, де брат казав, аж воно так i є усе, тiльки не було
розбiйникiв: кудись ¨ıздили. От вiн позавертав воли, пiшов до дверей та й
каже:
— Дверi, одчинiться!
Дверi одчинилися. Ото увiйшов вiн туди i не знає, на що уперед ди-
витись i що брати. От кинувся багатир зараз до грошей i насипав ¨ıх на
шiсть возiв, а на шiсть возiв усякого збiжжя — тiльки ¨ıхати, та й годi!
От сподобалась багатиревi одна iкона, котра стояла на покуттi, у самому
золотi i дуже гарна. Вiн став на лавку i взяв ¨ı¨ı, а повернувся до дверей, то
дверi зачинилися, i вiн остався у хатi. Кинувся одчиняти — не одчинить.
Вiн уже усяк казав — не одчиняються.
Ото поставив iкону, де вона стояла, сам став вiдчиняти — не одчинить.
Шукав сокири, щоб прорубати дiрку i вилiзти,— та не знайшов. Хотiв у
вiкно лiзти — залiзнi вiкна, не можна, уже вiн i плакав, i кричав — нiчого
не помоглося...
Уже день минув, а вечiр настав. Гайдамаки при¨ıжджають додому, а
отаман попереду, як побачив воли i вози з добиччю, то аж крикнув:
kazka.in.ua

62
Українськi народнi казки
— Ей, брати, щось у нас хазяйнує! Глядiть, щоб у вас були готовi ружжя
й самопали, бо, може, тут i багато декого є!
Ото при¨ıжджають до хатки — нема нiкого, тiльки воли та вози стоять
наготовленi. Отаман скочив з коня — до дверей: дверi були зачиненi, вiн
каже:
— Скорiш, хлопцi, кругом хати ставайте! А деякi нумо у хату!
От i кажуть:
— Дверцi, одчинiться!
Дверцi одчинилися... А багатир прожогом хотiв утекти помiж ними,
так його й схопили на списи, не дали йому й пирхнуть. I закололи, тiльки
засмiялись:
— Отака ловись! Один чоловiк, а нас сорок, та й перелякались!.. Нумо
шукати по кутках, щоб дехто не зостався iще... I як вiн сюди добився?
Ото шукали скрiзь — нiде не знайшли нiкого.
От поскидали все, як було, позносили з волiв, а воли позагонили у
далекi льохи. От отаман i каже:
— Отепер, брати, посiдаймо, одпочинем i порадимося, що будемо ро-
бити з чоловiком оцим, бо вiн не один, а видно, що в його сiм’я є; як би
дiзнатися?
Ото порадили: закопати на притинi два стовпи i повiсити його за руки
й за ноги: хто буде йти повз нього як рiдна, то заплаче, то тодi можна
буде дiзнатись. От так i зробили: закопали стовпи i повiсили тiло, i два
гайдамаки стерегли, поки хто йтиме.
А того багатиря жiнка ждала, ждала — нема чоловiка, вона до брата
побiгла та й братовi:
— Будь ласковий, Охрiме, iди, шукай свого брата, бо уже, мабуть, нема
його i на свiтi: з волами десь по¨ıхав по тi грошi!
Брат з ляку аж за голову ухопився:
— Тепер же нема його живого! Я йому казав, щоб вiн сам не ¨ıхав!..
От запрiг конячку й по¨ıхав туди прямо; коли дивиться — бiля притини
сто¨ıть два стовпи i висить його брат; вiн узяв i по¨ıхав далi — кругом об’¨ıхав
i вернувся додому.
Ото й каже братовiй:
— От я бачив брата, пiди, коли хоч, i ти подивись: там на стовпах
висить; тiльки не плач, не журись. У мене жiнка плоха, то ти будеш менi
за жiнку, та й будемо собi жити тихенько — однаково можна i по двi, i
по три жiнки брати.
Ото вона пiшла, оддалiк подивилась та й вернулась:
— Не витерплю,— каже,— щоб не плакати!
От вiн каже:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: