Українські народні казки

Про злиднi
67
— Ну, чоловiче, ти освободив нас, забери ж тепер нас усiх у свою
господу!
— Що ж ви,— питає вiн,— за люди?
— Ми,— кажуть,— злиднi.
— Е,— каже,— коли ви злиднi, так цур вам i пек вам: навiщо ви менi
здались?
— Нi вже, чоловiче, коли освободив, так забирай нас усiх у свою гос-
поду.
— Не хочу!
Як сказав вiн «не хочу», так усi злиднi i кинулись йому на шию.
Роздiймав вiн ¨ıм руки, роздiймав, нiчого не вдiє. Так i пiшов iз злиднями
додому. Увiйшов у хату — вони так i посипались на долiвку, i з того часу
стали жить у багатого.
Пiсля того бiдний розжився трохи, як у нього не стало злиднiв, а
багатий ще бiднiший став, як той був.
kazka.in.ua

68
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

69
Троє братiв i песиголовець
К
олись на Верховинi жили троє братiв: Петро, Микола й Iван. Були вони
такi бiднi, що крiм живо¨ı душi нiчого не мали. Заробити не було де, а ¨ıсти
треба. Думали вони, думали, що робити i вирiшили найнятись пастухами.
Прийшла весна, весела, рум’яна, запашна. Все ожило, зазеленiло. За-
струменiли потоки, заспiвали пташки, повiяв над полонинами вiтерець.
Погнали брати овець на полонину. Пасли через цiлу весну й лiто. А як
прийшла осiнь, зiбрались в село. Лиш стали спускатись з гiр, як пiднялася
буря. Вiвцi втекли до лiсу, i нiяк пастухи не могли ¨ıх звiдтам вигнати.
Прийшлося заночувати в лiсi. Стали розводити багаття, щоби зiгрiтись i
висушити одяг. Якось назбирали попiд колодами сухого листя, розвели
вогонь, зварили вечерю, а потiм лягли й стали по черзi казки розповiдати.
Довго ¨ıх повiдали, аж поки сон ¨ıх не зморив. Раптом чують: хтось в лiсi
кричить:
— Буй, бу-у-уй!
Микола озвався:
— Гей, Ге-е-ей!
I знову хтось вже ближче крикнув:
— Буй, бу-у-уй!
Микола знову:
— Гей, ге-е-ей!
I втретє голос почувся вже зовсiм близько:
— Буй, бу-у-уй!
Глянули брати й понiмiли з жаху: сто¨ıть перед ними песиголовець.
Сам величезний, тiло людське має, а голову псячу. На лобi око, як жарина
палає.
Микола першим оговтався i крикнув псам, щоби песиголовця нагнали.
Але пси песиголовця не чiпають.
— На що-сти мене кликали? — питає песиголовець.
Брати мовчать, не знають, що мають казати.
— Ну раз так, то пiдете зi мнов. Або буде вам тут кiнець.
Налякались брати, пiшли за песиголовцем. Де вже ¨ıм було боротись з
таким чудовиськом. Пiшли пастухи, а за ними й вiвцi.
kazka.in.ua

70
Українськi народнi казки
Йшли брати цiлу нiч, а на ранок прийшли до велетенських скель.
Песиголовець загнав овець в сарай, а братiв замкнув в сiнях. Сидять брати
й не знають, що песиголовець розклав в печi вогонь, щоби засмажити на
ньому котрогось iз них, а то й всiх зразу. Як пiч добре розтопилась,
прийшов песиголовець i став вибирати, котрого з братiв взяти. Айбо були
всi три такi худi, що вирiшив песиголовець ¨ıх трохи пiдгодувати спочатку.
А сам тим часом пiшов в сарай, вибрав двох жирних овець, засмажив i
з’¨ıв.
Микола то все бачив крiзь шпару в дверях i дуже зажурився. Не хотiв
вiн вмирати такою поганою смертю, та й братiв йому було шкода. Став
вiн думати, як би вберегтись вiд напастi.
— Мусимо щось робити, iнакше згинемо,— сказав вiн братам.
Коли песиголовець лiг спати, Микола взяв велике полiно, пробрався в
його кiмнату i з усiє¨ı сили вдарив песиголовця по головi. Хоч i не вбив, але
око вибив. Петро й Iван тим часом вискочили з хати й сховались помежи
скелями.
Скочив з болю песиголовець, та так, що головою стелю проламав. А
на горищi мав багато горiхiв, i вони стали сипатись в дiрку. Почув песи-
головець, що горiхи сиплються, й каже:
— Добре, що горiхи сюди посипались. Тепер не втечеш вiд мене, чу-
тиму де ти ступатимеш.
Микола злякався, сховався пiд лавку й сидить тихенько. А як минув
перший страх, то став думати, як має обдурити песиголовця. Почав кида-
ти горiхи в рiзнi кути. Песиголовець думає, що то Микола ходить i давай
бiгати по хатi, щоби його зловити. Тодi Микола назбирав цiлу жменю
горiхiв i кинув ¨ıх до дверей. Песиголовець вирiшив, що Микола вискочив
з хати, i кинувся у двiр. Вибiг так швидко, що й дверi не закрив. А за
ним у вiдкритi дверi вискочив i Микола.
— Ну тепер вже тебе не боюся. Нiц вже ти менi не зробиш! — крик-
нув песиголовцевi.
Спинився песиголовець i думає, як має вiдомстити своєму вороговi.
— Слухай, ти! Я подарую тобi дорогого персня. Йди бери його.
Микола здалека глянув на перстень, а той i справдi дуже файний.
Лиш страшно Миколi пiдiйти за перснем i почав казати, щоби поклав
песиголовець персня на землю.
— Тепер бери, я тебе не зачеплю,— сказав песиголовець, поклавши
перстень. А сам подумав: «Ти лиш вiзьми його, подивимось, що далi буде!»
Взяв Микола персня i лиш одiв його на палець, як перстень почав
кричати:
— Ходи, ходи!

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: