Українські народні казки

54
Українськi народнi казки
вона не хоч кому поможе. Навперед дiзнається, чи заслужив той чоловiк,
котрому треба допомогти, на ¨ı¨ı прихильнiсть.
Тодi царевич розповiв про свою бiду. Так смутно говорив, що госпо-
дарка його пошкодувала.
— Добрi, синку, добрi. Лягай i спи, а рано я скажу тобi, що маєш
робити.
Так i вчинив. А рано встав i бачить: жiнка знов сама.
— А де ваша донька?
— Вона вже давно перекопує винницю. Ти теж вiзьми мотику, йди у
винницю й копай. До полудня копай i мовчи. Не говори жодного слова,
хоч би як розпитувала. А ополуднi розкажи про свою бiду.
Царевич взяв мотику i пiшов на виноградник. Дiвка на вид не така
красна, але працює — аж горить. Вiн i не вклонився, став коло не¨ı i почав
копати. Копає, копає... Дiвка його то се, то те звiдує, але вiн мовчить. Як
настав полудень, затяла мотику в землю й каже:
— Н-но, багато свiту походила-м i з багатьма людьми мала-м дiло.
Кожний лащиться, прибрiхує, канючить. Тому одне треба, тому iнше. А
такого чоловiка, як ти, ще-м не зустрiчала. Хто ти за один? Може, ти
нiмий?
— Нi, я не нiмий. У мене великий тягар на серцi, через те й мовчу,—
i розповiв геть-чисто всю свою пригоду.
— Ну от, бачиш, мiг же й ранiше розповiсти. Якщо ти за свого то-
вариша не шкодував стiльки сил покласти, то заслужив помочi. Вертайся
додому. Доки прийдеш, у твоє¨ı жiнки народиться хлопчик. Розрiж ма-
лому лiву руку, i потече кров. Тою кров’ю помасти соляному стовповi
колiна, плечi й чоло — тодi оживе!
Зрадiв царевич, подякував i поспiшає йти. А дiвка спиняє:
— Чекай, чекай... За роботу пополуденкуєш.
А пiд час полуденку ¨ıх бесiда стала веселiшою.
«Ой,— здогадався царевич,— добре, що я не втiк. Таж у мене є ще що
спитати». I пригадав:
— Там i там є рiчка, чому в нiй немає нi риби, нi рака, хоч вода
чистенька?
— Тому, бо в тiй водi нiхто не втопився. I ти мiркуй: дай вiдповiдь
рiчцi аж тодi, як перейдеш на другий бiк.
— Там i там є хижа, де живуть три дiвки. Чому вони не вiддаються,
хоч такi робiтнi й краснi?
— Тому, що смiття з хижi проти сонця мечуть.
— А як це розумiти?
— Так, що пiзно встають. Допiзна роблять й довго не встають. А люди
собi думають, що вони лiнивi. Радше най скорше iдуть спати i скорше
kazka.in.ua

Про вiрного товариша
55
встають. Тодi матимуть щастя.
— Там i там є мельник. Чому вiн нещасливий, хоч має всього доста?
— Бо за цiле життя бiдному ще нич не дав. Усе собi збиває багатство,
усе йому мало. Коби не так, совiсть би мав чисту i був би щасливий.
Як вислухав царевич вiдповiдi дiвчини, подякував i рушив додому.
Iде, йде... Добрався до рiки.
— Но, що? — звiдує рiка.
— Усе гаразд.
— А за мене чи спитав?
— Спитав.
— Кажи!
— Перепусти мене на той бiк, тодi й розповiм.
Рiка розступилася, й царевич по сухому перейшов на другий бiк. Вилiз
на дуба й крикнув:
— Через те нема у тобi нi риби, нi рака, бо у тво¨ıй водi ще нiхто не
втопився!
Рiка, як це почула, розлила сво¨ı води, що аж пiднялися до середини
дуба. Але до царевича вона не досягла й вернулася в сво¨ı береги.
Злiз царевич з дуба i йде далi. Дiйшов до дiвчат. Розповiв ¨ıм, через що
вони не вiддаються. Зустрiвся i з мельником i теж сказав, що має той
робити, аби був щасливий. Iде i все думає: чи є в нього дитина?
Коли прийшов додому, ледве його впiзнали — так обiдрався i обрiс...
А тут вiдразу йому сповiстили, що народився син. Побiг до дружини
— запорошений, обдертий, босий. Нiкому нiчого, лише схопив ножа i до
дитини.
Жiнка закричала... Збiглися люди...
— Що ти робиш?
А царевич швидко розрiзав ручку хлопчика, взяв кровi й побiг на двiр
до соляного стовпа.
Помастив колiна, плечi й чоло, i соляний стовп заворушився, загойдав-
ся й... ожив!
Люди тiльки йойкнули. Старий цар, коли про се дiзнався, упав i помер.
Царем тодi обрали молодого й зажили щасливо. Розбився горнець —
нашiй казцi кiнець...

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: