Українські народні казки

50
Українськi народнi казки
Нараз коло пiвночi на стрiху будинку сiли три ворони i почали межи
собою говорити.
— Гарна пара молодих заночувала у цьому за¨ıздi,— каже перший во-
рон.— Таких славних гостей ся корчма ще не приймала.
— Та що воно варт,— каже другий ворон.— I краснi, i славнi, а завтра
погинуть, бо старий цар дiзнався, що його син вертається, i наказав на
рiчцi мiст пiдрiзати. Як будуть про¨ıздити, заломляться й затопляться.
— А хто се чув i скаже комусь iншому, той по колiна стане соляним,—
проговорив третiй.
З тим ворони знялися й полетiли.
А на те мiсце сiли три соколи й також розмовляють:
— Ой прекрасна пара! Хоч би й оминула бiду на рiцi, та смертi не
мине. Бо старий цар хитрий. Як почує, що не затопилися, пошле синовi
золоту карету. А як хто в не¨ı сяде, вона вiдразу загориться, i люди в нiй
погорять на порох. А хто се чує й скаже комусь iншому, той до попiдплеч
стане соляним каменем.
Соколи знялися на крила й полетiли.
На ¨ıх мiсцi сiли три орли й говорять межи собою:
— Краснi й розумнi молодята, що ночують тут. Годнi би, може, обiйти
i мiст, i золоту карету, та смертi не минуть. Бо старий цар, як будуть
наближатися до головного мiста, пошле синовi в дарунок золоту шаблю
на золотому поясi, а для невiстки золотий пояс i золотi перснi. Дуже
дорогий подарунок, але зроблений так, що, як пiдпережуться, ¨ıх вибухом
рознесе на порох. А хто нашу бесiду iншому передасть, той станеться
цiлий соляним стовпом.
— Я хоч i стану каменем, айбо розповiм! — скрикнув товариш коро-
левича, але орли його вже не чули, бо знялися й полетiли геть.
А як розвиднялося, всi троє поснiдали, помiчник впряг конi в колiс-
ницю, й рушили в путь.
Їдуть, ¨ıдуть... Бачать: рiка, а через не¨ı — мiст. Помiчник спинив коней,
вiдчинив дверцi й каже:
— Виходьте!
— Що таке? — зачудувався царевич.— Ти нiби наказувати хочеш? — I
засмiявся.
— Виходьте з карети! — повторив помiчник. Зганьбився царевич перед
жiнкою, але послухав вiрного товариша.
— У нього така манiя,— говорить,— коли прийде на нього, треба його
слухати.
Пiшки перейшли мiст. А помiчник оглянувся направо-на-лiво: броду
нема. Побачив бiдних людей i вiддав ¨ıм коней в колiсницею, а сам теж
перейшов мiст.
kazka.in.ua

Про вiрного товариша
51
— Що ти наробив? — дивується царевич.—Як ти смiєш роздавати моє
майно iншим!
— Слухай мене — добре буде...— А далi товариш не сказав нi слова,
пiшов уперед.
Царевич з жiнкою — за ним. Iдуть, iдуть... Нараз дивляться — на-
зустрiч ¨ıм цiлий загiн вiйська, а навпередi царевi посланцi. Вклонилися
царевичевi та його дружинi й кажуть:
— Пресвiтлий цар послав молодим золоту карету, аби не йшли пiшки.
Зрадiв царевич, бо усе ще думав, що батько сердиться на нього.
— Тепер уже вiрую, що нянько вiдпустив менi вину. Iз такою славою
зустрiв нас на кордонi! — й хоче сiдати у золоту бричку.
Але товариш перегородив йому дорогу. В його руках сокира, — й не
знати звiдки роздобув ¨ı¨ı, — i почав рубати цареву карету. Молодi постов-
пiли. Думають: розум втратив. Але не кажуть нiчого.
Як порубав усе на трiски, царевич проговорив:
— Досi я завжди тебе слухав, i добре було. А тепер сумнiваюся у тобi.
Ти все чиниш проти мене i проти волi мого няня. Й ганьбу менi робиш
перед високими особами. Як так i далi буде, можемо розiйтися. Нашiй
дружбi настане кiнець!..
— Я тобi добра хочу,— каже вiрний товариш.— Ти мене слухав i не
шкодував. Дай слово, що ще одну пораду послухаєш.
— Нi! Як такi будуть поради, не можу тебе слухати...
I з тим рушили далi. Iдуть, iдуть... Дiйшли до столицi, де жив царевичiв
старий. А перед мiстом i сам цар з великою процесiєю зустрiчає сина та
невiстку. Почав ¨ıх обнiмати, цiлувати, а тодi на радощах передає молодим
пакунок. А в пакунковi шабля iз золотим поясом — для сина — i золотий
пояс з самоцвiтами та дорогi перснi — для його дружини.
Молодi аж цвiтуть з радостi. Але то¨ı хвилини пiдскочив друг царевича,
вихопив пояс з шаблею iз рук свого товариша й золотий пояс та перснi з
рук молодо¨ı жiнки, кинув на землю i посiк.
Старий цар, молода пара i всi присутнi аж пополотнiли: такi дорогi
подарунки знищив! Царевич злий, а його жiнка плаче з жалю та ганьби.
— Нiчого, нiчого,— каже старий цар,— се дiло вдома розберемо. А те-
пер, сину дорогий, i ти, невiстко, ходiмо до мене. З радiстю вас приймаю,
як батько.
I повiв ¨ıх у сво¨ı палати. А приятель царевича — за ними, без слова, як
нiмий.
Старий цар приготував велику гостину, нiби синовi й невiстцi друге
весiлля правив. На гостинi були й мiнiстри, й командири, й суддi, всякi
високi урядовцi. Їдять, п’ють, веселяться. Коли ж гостина була в розпалi,
старий цар пiднявся:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: