Українські народні казки

137
Чорт-змiй i запроданi дiти
Д
есь у якомусь-то царствi, в якомусь государствi був жив собi старий
чоловiк та жiнка. I зроду в них не було дiтей.
По¨ıхав чоловiк на базар, от як би й у нас у Корсунi, поторгував вiн,
що йому було треба, купив собi рибу солону та й по¨ıхав з базару додому.
Їде собi та й захотiв вiн пить дуже. Аж сто¨ıть на горi криниця. Припав
вiн до не¨ı, а чорт вiдти хвать за бороду i не пускає.
— Пусти,— каже чоловiк.
— Нi, не пущу,— одвiчає бiс.
— Чом же ти не пустиш?
— Подаруй,— каже чорт,— менi те, що в тебе дома є найдорожче, тодi
пущу.
Чоловiк i каже:
— Що ж у мене є найдорожче? Є в мене дома конi — вiзьми ¨ıх.
— Нi,— каже чорт i держить за бороду.
— Є в мене воли дома,— каже чоловiк.— Вiзьми ¨ıх собi.
— Нi,— каже чорт.
Переказав чоловiк усе, що в нього було найкращого, а чорт все каже
«нi» i за бороду держить. Бачить чоловiк, що чорт нiчого не бере та й
каже:
— Є в мене жiнка стара, то вiзьми ¨ı¨ı та тiльки пусти.
— Нi,— вiдповiда чорт.
Думав-думав чоловiк: якщо вже й жiнку не бере, котру я зоставив на
останок, а вона ж у мене найдорожча за все, то що ж йому треба? Нiчого
робить:
— Бери,— каже,— те, що сам знаєш.
Розписався, що оддасть непремiнно, тодi чорт i пустив його. Сiв собi
чоловiк та й по¨ıхав.
А поки його не було дома, народилось у жiнки двiйко дiтей, i ростуть
вони не по днях i не по часах, а по минутах. Уже такi бiгунцi гарнi.
Тiльки угледiла чоловiка жiнка, зрадiла йому дуже i вибiгла насупроти
його з дiтьми. Чоловiк як побачив дiтей, та й мало не зомлiв. От вiн i
розказує ¨ıй свою пригоду.
kazka.in.ua

138
Українськi народнi казки
— Жiнко моя люба. Їхав я з ярмарку i захотiв дуже пить. От нахилився
я до криницi, а чорт з не¨ı хап мене за бороду та й не пускає. Я i просився i
молився, а вiн не пускає. Дай менi, каже, що в тебе є дома найдорожчого,
тодi пущу. Я йому i воли давав, i конi, а вiн не бере. Є в мене жiнка люба,
кажу, бери ¨ı¨ı та тiльки пусти. А вiн не бере. Я й не подумав, що в нас є
дiтки. Де ж ми тепер ¨ıх заховаємо, щоб не вiддати йому?
— А що ж,— каже жiнка,— треба якось заховати. Викопаймо ми яму
пiд хатою, пiд причiлком, та й сховаємо.
Викопали вони яму пiд причiлком, поставили води i ¨ıсти всього i ¨ıх
туди повпускали. Зверху взяли накрили i замазали, а самi ви¨ıхали з дому.
От прилiтає до хати змiй. А чорт той у змiя перетворився. Прилетiв,
шатнувся по хатi — нема нiкого. Вiн тодi насамперед до кочерги:
— Кочерга, кочерга, де господар дiтей подiвав?
Кочерга йому й одговорює:
— В мене господар добрий чоловiк був: мною вогонь загребе, то я собi
й стою.
Не допитавшись у кочерги, вiн до помела:
— Помело, помело, де господар дiтей подiвав?
А помело сказало:
— В мене господар добрий чоловiк був: вимете мною пiч, то я собi й
стою.
I помела не допитався. Вiн тодi до сокири:
— Сокиро, сокиро, де господар дiтей подiвав? Сокира говорить:
— В мене господар добрий чоловiк був, мною дров наруба, положить
мене, то я собi й спочиваю.
Вiн до долота:
— Долото, долото, де господар дiти подiвав?
А долото каже:
— У мене господар добрий чоловiк був: мною дiрку продовба та поло-
жить мене, то я собi й лежу.
А змiй йому говорить:
— Чи ж то добрий чоловiк був твiй господар? Дивись, як вiн тобi
голову побив. А ти кажеш, що вiн добрий чоловiк був.
— I то правда,— каже долото.— Вiзьми ж мене та винеси на кiнець
хати на причiлок та кинь через себе, то де я впаду та загрузну, то там i
копай.
От змiй так i зробив, i там, де загрузло долото, почав копать i викопав.
А дiти вже великi виросли, парубком i дiвчиною стали. Забрав ¨ıх змiй i
несе. От притомився вiн, сiв вiдпочивати. Лежав-лежав i заснув. Дiвчина
ськає йому в головi, а хлопець сидить, горює. Аж бiжить кiнь. Добiгає й
каже:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: