Українські народні казки

134
Українськi народнi казки
Архирей як розсердиться, як затупає ногами:
— Як ти смiєш мене так просити, щоб з цапа попа зробити?!
Але Гаврило не плошає, черес грошей виймає, на стiл висипає. Вiн
грошi висипає, а архирея вже хвороба розбирає. Бере вiн грошi, ховає, а
цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже:
— Стрижiть його зрiдка та й не пускайте до дiдька. Гаврило рад, i
архирей рад.
Ну, але приходить час архирею в село ¨ıхати. При¨ıжджає вiн у село,
йде до церкви i став там пiд стiною. А пiп у церквi править. Архирей
думає, що пiп не знає про цапа. Але пiп знає та й править i спiває:
Ви курите люльку,
Я нюхаю табаку.
Ви висвятили цапа на попа,
А я поховав собаку.
Ви не виннi,
Я не ви-и-и-не-е-е-ен!
А дяк йому в тон з клиросу:
Господи помилуй,
Господи помилуй,
Господи помилуй,
А-а-мiнь!
А люди нiчого не знають i хрестяться.
Ну, тодi архирей злякався та й сказав людям:
— Неправда ваша, люди добрi, пiп ваш поховав не пса рябого, а хрис-
тиянина старого.
Та з тим з села i по¨ıхав.
kazka.in.ua

135
Калиточка
Б
ув собi чоловiк та жiнка, i була у них пара волiв, а у ¨ıх сусiди — вiз.
Ото як прийде недiля або свято, то хто-небудь бере волiв i воза та й ¨ıде
чи до церкви, чи у гостi, а на другу недiлю — другий, та так i подiлялись.
От жiнка того чоловiка, чи¨ı воли, раз йому i каже:
— Поведи воли та продай, справимо собi коня та повозку, будемо самi
до церкви та до родичiв ¨ıздити. Та ще, бач, сусiда свого воза не годує, а
нам волiв треба годувати.
Чоловiк налигав воли i повiв. Веде дорогою, аж ось доганяє його чоло-
вiк конем.
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це воли ведеш?
— Продавать.
— Помiняй менi за коня.
— Давай.
Вимiняв коня, сiв верхи та й ¨ıде. Вiд’¨ıхав недалеко i зустрiчає чоловiка,
що жене корову:
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це ти ¨ıдеш?
— Коня продавать.
— Помiняй менi на корову.
— Давай!
Помiняв i веде дорогою, аж на полi пасуться свинi та вiвцi. Зговорився
вiн, вимiняв корову на свиню, а потiм на вiвцю i поспiшає додому. Овечка
гарна, аж де не вiзьмись розлилась велика рiка, а на нiй видимо-невидимо
гусей. Пiдiйшов вiн ближче, розбалакався з людьми, вимiняв вiвцю на
гуску, та й пiшов понад рiчкою, i зайшов у село. Аж стрiчає жiнку, а та:
— Здоров!
— Здорова!
— А помiняй менi на пiвня гуску!
— Давай!
Помiнялись. Iде далi, аж ось доганяє його чоловiк:
kazka.in.ua

136
Українськi народнi казки
— На продаж?
— Еге!
— А помiняй менi на калиточку.
— Давай!
Вимiняв за пiвня калиточку й поспiшає додому. Аж тут тобi рiчка
розлилась. На березi сто¨ıть перевiз, плату беруть, а в нього ж нi копiєчки.
— А перевезете мене? Дам калиточку.
— Сiдай!
Пере¨ıхав на другий берег.
А там та стояла валка чумакiв. Як розпитали ж вони його, за що вiн
вимiняв калиточку, смiються з нього.
— Що тобi,— кажуть,— жiнка за це зробить?
— Аж нiчого! Скаже, слава богу, що хоч сам живий вернувся.
Та й побились об заклад. Коли скаже жiнка так, то чумаки оддадуть
йому дванадцять маж хури iз батiжками. Зараз одiбрали одного з себе i
послали його до баби. От той приходить.
— Здоровi!
— Здоров!
— А ти не чула про свого старого?
— Нi, не чула.
— Вiн воли на коня промiняв.
— От добре, возик недорого сто¨ıть, як-небудь зберемось.
— Та й коня промiняв на корову.
— Це ще й краще, буде у нас молоко.
— Та й корову промiняв на свиню,
— I то добре, будуть у нас поросятка, а то чи заговляти, чи розговляться
— все треба купити.
— Та й свиню промiняв на вiвцю.
— I це добре, будуть ягнятка та вовночка, буде що у мене у спасiвку
прясти.
— Та й вiвцю промiняв на гуску.
— I це добре, будут у нас крашаночки та пiр’я.
— Та й гуску промiняв на пiвня.
— О, це i ще краще, пiвень раненько спiватиме та нас до роботи
будитиме.
— Та й пiвня промiняв на калиточку.
— I це добре, будемо, де хто заробить — чи вiн, чи я, в калиточку
складати.
— Та вiн i калиточку за перевiз вiддав.
— Ну що ж, слава богу, що хоч сам живий вернувся.
Так тим чумакам нiчого робити, вiддали йому дванадцятеро маж.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: