Українські народні казки

Лисичка-сестричка i вовк-панiбрат
153
— Нащо ж такого нарубав?
— Коли воно таке рубається!
— А чом же ти не казав так, як я тобi велiла?
— Нi, я так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве!
— Ну i дурний же ти який i до того недотепний! Сиди ж тут, бичка
доглянь, а я сама пiду нарубаю. Пiшла вона.
А вовк сидить сам собi, та так йому хочеться ¨ıсти! Почав вiн перекида-
ти, що було в саночках,— нi, нема нiде нiчого. Думав, думав та й надумав:
«З’¨ıм бичка та й утечу!..» Про¨ıв дiрку в бичка, з середини все ви¨ıв, а туди
горобцiв напустив i соломою заткнув, а бичка пiд тином поставив i палич-
кою пiдпер. Тодi сам на втiки. Приходить лисичка до бичка, аж у нього з
боку вiхоть стримить. . . Лисичка хап за той вiхоть, а звiдтiля горобцi —
хрррр!.. Вона за паличку, тiльки прийняла ¨ı¨ı, а бичок гуп — i впав!
— Ну, стривай же ти, капосний вовцюгане! Я ж тобi це згадаю!
Та й побiгла шляхом.
Бiжить, коли це ¨ıде валка запiзнiлих чумакiв з рибою. Вона впала
серед шляху i ноги вiдкинула — прита¨ıлась, мов нежива. Чумаки зараз ¨ı¨ı
й побачили:
— Дивiться, хлопцi, яка здорова лисиця лежить!
Обступили ¨ı¨ı, перевертають.
— Треба взяти — дiтям шапочки будуть.
Кинули ¨ı¨ı на заднiй вiз й знову рушили.
Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, i
давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибцi на шлях, усе кидає...
Накидала багато та нишком i зiскочила з воза. Чумаки по¨ıхали собi далi,
а вона позбирала ту рибку, сiла та й ¨ıсть.
Зирк — аж i вовк-панiбрат бiжить.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров!
— А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибку ¨ıм.
— Дай же й менi!
— Отак! Я скiльки морочилась, ловила та й вiддам йому? Пiди, сам
собi налови!
— Та як же я наловлю, коли не вмiю? Хоч навчи, як ¨ı¨ı ловити!
— Та як же ловити? Пiди до ополонки, встроми хвоста в ополонку
i сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То
вона й наловиться.
— Спасибi за науку!
Побiг вовк мерщiй на рiчку, та до ополонки, та хвiст в ополонку...
kazka.in.ua

154
Українськi народнi казки
— Ловись,— каже,— рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, вели-
ка та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!
Не хочеться йому мало¨ı. А мороз надворi такий, що аж шкварчить!
Лисичка ж бiгає по березi та все:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвiст! Мерзни, мерзни, вовчий хвiст!
А вовк:
— Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
— Та то ж i я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
— А, ну й я так: ловися, рибко, велика та все велика!
Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка:
— Ото вже рибка почала чiплятися.
Трохи згодом:
— Ану, вовчику, тягни!
Вовк як потяг, а хвiст уже прикипiв до ополонки, — не витягне. А
вона його ще й лає:
— А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко,
велика та все велика»,— от велика начiплялася, тепер i не витягнеш. Треба
ж тобi помочi дати, побiжу покличу.
Та й майнула на село. Бiжить селом та гукає:
— Iдiть, люди, вовка бить! Iдiть, люди, вовка бить!
Як назбiгалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з цiпами, а баби
з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бiдолаху-вовка перiщити!
А лисичка тим часом ускочила в одну хату, — нiкого нема, хазяйка по-
бiгла на рiчку вовка бити i дiжу немiшену покинула. Вона взяла вимазала
голову в тiсто — та в поле... Коли дивиться — вовк насилу лiзе,— доб-
ре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тiльки
тюпає, стогне... А вовк побачив ¨ı¨ı.
— А,— каже,— така ти! Наробила ти менi добра, що й хвоста збувся!
А вона:
— Ой вовчику-братику, хiба ж то я? Хiба ж ти не бачиш, що з мене
й мозок тече, так мене побили, що й голову провалили менi. Вовчику-
братику, пiдвези мене!
— Та я й сам нездужаю!..
— Та в тебе ж тiльки пiвхвоста нема, а менi й голову провалили.
Ой-ой-ой, не дiйду додому!..
— Та сiдай уже, нема чого з тобою робити.
Вона вилазить йому на спину, вмощується та так стогне.
Повiз ¨ı¨ı вовк.
От вона ¨ıде та все приказує:
— Битий небиту везе! Битий небиту везе!
— Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: