Українські народні казки

147
Як заєць ошукав ведмедя
Б
ув собi в одному лiсi ведмiдь. Та такий дужий та лютий!.. Пiде було
по лiсi i душить та роздирає все, що здибає. Лiс був великий, i звiрини
в ньому багато, та проте страх пiшов на всiх. Адже ж так i року не
мине, а в цiлому лiсi душi живо¨ı не лишиться, коли бурмило буде так
господарювати.
Рада в раду, присудили звiрi вислати до ведмедя посланцiв i сказати
йому: «Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного з’¨ıси,
а десятьох iз злостi роздереш i покинеш!.. Адже так до року, то й душi
живо¨ı в лiсi не стане. Лiпше ти ось що зроби: сиди собi спокiйно в сво¨ıм
гаврi, а ми тобi будемо щодня присилати одного з-помiж нас, щоб ти
його з’¨ıв».
Вислухав ведмiдь тiє¨ı мови та й каже: «Добре! Але пам’ятайте собi: як
мене хоч одного дня одурите, то я вас усiх пороздираю!»
Вiд того дня почали звiрi день поза день ведмедевi одного з-помiж себе
посилати. Почали кидати день у день жеребки: на кого впав, той i мусив
iти до ведмедя i датися йому з’¨ıсти.
Одного дня випав жеребок на зайця.
Перелякався бiдний заєць... Та що було робити? Ходили другi, мусить
i вiн. I не змагався. Тiльки випросив собi годинку часу, щоб iз жiнкою,
дiточками попрощатися. Та поки жiнку знайшов, поки всю сiм’ю скликав,
поки попрощались, та наплакалися, та наобнiмалися, то вже сонце геть з
полудня звернуло.
Врештi прийшлося зайцевi рушати в дорогу.
Iде бiдолаха до ведмежо¨ı гаври. Та не думайте, що йде заячим кроком-
скоком, що бiжить вiтровi навздогiн! Гай, гай! Тепер бiдному зайцевi не
до скокiв. Iде нога поза ногу, iде та й постоює та все ряснi сльози втирає
та зiтхає так, що аж лiсом луна йде. Аж ось бачить: серед лiсу криниця
кам’яна, оцямрована, а внизу вода глибока.
Стає заєць над цямриною, заглядає вниз, а його сльози тiльки кап-кап
у воду. Та й зразу повеселiшав i аж пiдскочив з радостi. В його головi
з’явилася щаслива думка: якби це йому й самому вiд смертi врятуватися
i всiх звiрiв вибавити вiд цього лютого та безрозумного ведмедя. I вже не
плачучи i не зiтхаючи, а щодуху бiжучи, вiн поспiшав до ведмежо¨ı гаври.
kazka.in.ua

148
Українськi народнi казки
Було вже надвечiр. Ведмiдь весь день сидiв у сво¨ıй гаврi та ждав, коли-
то звiрi пришлють йому когось на обiд. Ждав i не мiг нiкого дiждатися.
Голод почав йому докучати, i разом з голодом почала злiсть пiдступати пiд
серце. «Що ж це? — ревiв ведмiдь. — Що вони собi думають? Чи забули
про мене, чи, може, ¨ıм здається, що одною вороною я маю бути два днi
ситий? О, проклятi звiрi! Коли менi зараз не прийде вiд них страва, то
кленуся буком i берестом, що завтра скоро свiт рушу до лiсу i повидушую
все, що в ньому є живого! I одного хвоста не лишу!..»
Та минала хвиля за хвилею, година за годиною, а страва не йшла.
Надвечiр вже ведмiдь не знав, що з собою зробити з голоду й лютостi.
В такому настрою застав його заєць. «Га, ти, помано, ти, хлистику, ти,
гусяче повiтря, — кричав на нього ведмiдь. — Що ти собi думаєш, що
так пiзно приходиш? Та я тебе, такого комаря, маю цiлий день голодний
ждати?..»
Затремтiв заєць, почувши ведмежий крик i лютi ведмежi слова, та
скоро стямився i, ставши на заднiх лапках перед ведмедем, промовив, як
мiг, найчемнiше: «Вельможний пане! Не моя в тому вина, що так пiзно
приходжу. I звiрiв не можеш винуватити. Сьогоднi, в день тво¨ıх iменин,
вони, ще вдосвiта зiбравшися, послали для тебе нас чотирьох, i ми всi
вiтром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний паночку, мав сьогоднi
добрий баль». — «Ну, i що ж? Чому ж так пiзно приходиш i де там
тих троє?» — запитав ведмiдь. «Трапилася нам дуже погана пригода,—
мовив заєць.— Мiркуючи, що в тому лiсi нема iншого пана, крiм тебе,
йдемо собi спокiйнесенько стежкою; коли iз кам’яного замку вискочив
величезний ведмiдь та й до нас: «Стiйте!» — кричить. Ми стали. «Куди
йдете?» Ми розповiли по правдi. «Го, го, — крикнув вiн.— Нiчого з того
не буде. Це мiй лiс, i я не дозволю, щоб ви сво¨ıм м’ясом годували якогось
приблуду, що тут не має нiякого права! Ви мо¨ı, i я беру вас собi на обiд!»
Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нинi тво¨ı iменини, i
дуже негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обiду. Та де тобi!
Анi слухати не хоче. «Я тут пан,— кричить, — i я один маю до вас право!
I нiхто менi тут не смiє втручатися!» I взяв нас усiх чотирьох до свого
замку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе.
Тепер, вельможний пане, сам помiркуй, чи ми виннi тому, що ти сьогоднi
з голоду намлiвся i що тобi далi робити».
Почувши це, ведмiдь аж увесь на¨ıжачився. Вся його злiсть обернулась
на того нового супiрника, що так несподiвано став йому на дорозi. «Це ще
який непотрiб непотрiбний посмiв сюди вдертися! — ревiв вiн, дряпаючи
землю пазурями. — Гей, зайче, зараз веди мене до нього, нехай його
розiрву на дрiбнi шматочки!» — «Вельможний пане, — мовив заєць.—
Це дуже могучий пан, страшний такий».— «Що? Ти думаєш, що я буду

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: