Українські народні казки

168
Українськi народнi казки
Ото Сiрко i думає:
«Треба подякувати вовковi, що вiн менi таку вигоду зробив».
А той чоловiк, дiждавши м’ясниць, вiддає свою дочку замiж. Сiрко
пiшов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у недiлю увечерi до города мого хазя¨ıна, а я тебе зазву у
хату та вiддячу тобi за те, що ти менi добро зробив.
Ото вовк, дiждавши недiлi, прийшов на те мiсце, куди йому Сiрко
сказав. А в той самий день у того чоловiка було весiлля. Сiрко вийшов до
його та й увiв у хату i посадовив його пiд столом. Ото Сiрко на столi узяв
пляшку горiлки, м’яса доволi i понiс пiд стiл. А люди хотiли ту собаку
бить. Чоловiк каже:
— Не бийте Сiрка: вiн менi добро зробив, то я i йому добро буду
робить, поки його й вiку.
Сiрко, що найсмачнiше на столi лежить, бере та подає вовковi. Обго-
дував i упо¨ıв так, що вовк не витерпiв та каже:
— Буду спiвать!
Сiрко каже:
— Не спiвай, бо тут тобi буде лихо! Лучче я ще тобi подам пляшку
горiлки, та тiльки мовчи.
Вовк, як випив ту пляшку горiлки, та каже:
— Отепер уже буду спiвать!
Та як завиє пiд столом... Тодi деякi люди повтiкали з хати, а деякi
хотiли бить вовка. А Сiрко i лiг на вовковi, наче хоче задушити. Хазя¨ıн
каже:
— Не бийте вовка, бо ви менi Сiрка уб’єте! Вiн i сам йому раду дасть
— ось не займайте!
Ото Сiрко вивiв вовка аж на поле та й каже:
— Ти менi добро зробив, а я тобi! Та й розпрощались.
kazka.in.ua

169
Казка про билинку i горобця
С
тояла в полi билинка, на ту билинку сiв горобець-молодець.
— Билинко, билинко, поколиш горобця-молодця.
— Не хочу!
— То я пiду до кiз, нехай тебе з’¨ıдять. Кози, кози, ходiте билинку
гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.
— Не пiдемо!
— То я закличу вовка, щоб вас подушив. Вовче, вовче, ходи кози ¨ıс-
ти: кози не хочуть билинку гризти, билинка не хоче горобця молодця
колихати.
— Не пiду!
— То я попрошу стрiльця, щоб тебе застрелив. Стрiльче, стрiльче, ходи
вовка бити; вовк не хоче кiз душити, кози не хочуть билинку гризти,
билинка не хоче горобця-молодця колихати.
— Не пiду!
— То я скажу огневi, щоб тебе спалив. Огонь, огонь, ходи стрiльця
палити, стрiлець не хоче вовка бити, вовк не хоче козу душити, коза не
хоче билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати.
— Не хочу!
— То я пiду по воду, щоб тебе загасила. Вода, вода, ходи огонь гасити,
огонь не хоче стрiльця палити.
— Не пiду!
— То я закличу вола, щоб тебе випив. Воле, воле, ходи воду пити, вода
не хоче огню гасити, огонь не хоче стрiльця палити.
— Не пiду!
— То я попрошу дуба, щоб тебе бив. Дубе, дубе, ходи вола бити, вiл
не хоче води пити.
— Не пiду!
— То я закличу червiв, щоб тебе сточили. Черви, черви, ходiте дуба
точити: дуб не хоче вола бити, вiл не хоче води пити, вода не хоче огню
гасити, огонь не хоче стрiльця палити, стрiлець не хоче вовка бити, вовк
не хоче кiз ¨ıсти, кози не хочуть билинку гризти, билинка не хоче горобця-
молодця колихати.
kazka.in.ua

170
Українськi народнi казки
Кинулись черви до дуба, дуб до вола, вiл до води, вода до огню, огонь
до стрiльця, стрiлець до вовка, вовк до кiз, кози до билинки, а билинка
налякалась, стала горобця-молодця колихати: а-а-а, люлi, i до сих пiр
колише.
kazka.in.ua

171
Бiдний чоловiк i смерть
К
азка починається з бiдного чоловiка. Той чоловiк мав дуже багато дi-
тей. Мав одинадцять хлопцiв, а дванадцятий уродився. Вже у сво¨ıм селi
соромився хрестити, бо не мав що покласти на стiл кумовi. Каже жонi:
— Вiзьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловiка, котрий
подержить дитину, й не треба гостину.
Iде вiн i зустрiчає жiнку. У жiнки лице завите. Вiн поклонився, а жiнка
вiдклонилася. Почав чоловiк казати:
— Жiнко, ви б не подержали мою дитину, не були б за маточку?
— Та чому нi?
I похрестили дитину, й маточка несе дитину додому. Приходять додо-
му, а кумi нiчого дати ¨ıсти.
— Ой кумо, не знаю, чим вас погостити.
— Ану ж, iди до сiней. Там i калачi, й вiдро вина.
Пiшов чоловiк до сiней, а там повно калачiв. Такi бiлi, аж очi вбира-
ють. А у вiдрi вино.
Занiс те все чоловiк до хижi й гостяться. Як погостилися, каже кума:
— Чи знаєш, куме, хто я?
— Не знаю. Хто?
— Я — Смерть. Та я тебе покладу на середнього чоловiка. Оголоси,
що ти добрий лiкар. Набери у скляночки води, цвiту. I коли прийдеш
до хворого чоловiка, будеш бачити мене: якщо буду стояти коло голови,
кажи, що вже спiзнилися лiкувати, а якщо буду стояти кiнець нiг, кажи,
що ти його вилiкуєш.
I чоловiк прославився як добрий лiкар. Запомiгся, купив корови, воли,
справив хлiв, словом, став середнiм газдою.
А тут прийшло, що вiн постарiв, i вмирати б. Дiтей поженив, повiдда-
вав. Як розболiвся, зробив собi на постелi колесо: коли приходить Смерть,
вiн собою махне — i там, де голова була, стануть ноги, а там де ноги —
голова.
— Ей куме! — каже Смерть. — Круть не круть, а вмирати мусиш.
I Смерть засмiялася:
— Та що, куме, ще хотiв би жити?
— Хотiв.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: