Українські народні казки

Звiрi пiд пануванням лева
163
викрутиться з бiди. Пручавсь, пручавсь, нiяк не мiг одiрваться. Кiлька раз
сикався понатужиться, щоб перервать мотузок, i не мiг, бо дуже крiпкий
був. Тодi вiн порiшив збуться свого хвоста, аби тiко самому буть живим.
Хоч i боляче було, почав перегризать свiй хвiст. Одгриз свiй хвiст i втiк.
Вибiг лис в поле i дума: ну, що його тепер робить? Як я покажусь
до сво¨ıх пiдвласних? Вони мене не впiзнають i не будуть мене слухаться.
До пiдвласних iще не так страшно показаться, вони у вiчi глузувать з
мене не посмiють, а за вiчi нехай собi балакають, що хочуть, а от як я
до царя покажусь, що я йому буду казать, як спита про хвоста? Стидно
буть мiнiстром без хвоста. Ех! Краще б вiн мене убив до смертi. Ну, та
тепер уже того не вернеш, що минуло; хоч i сором, а треба як-небудь
вiку доживать. Поки хвiст заго¨ıться, пiду до зайця в хату, полежу там.
Пiдiйшов до заячо¨ı хатки i каже:
— Пусти мене переночувать. Я тобi колись в пригодi стану.
— Нi, не пущу,— каже заєць,— у мене тiсно, малi дiтки...
— А я тобi кажу: одчиняй! Ти знаєш, хто я? Я мiнiстр польовий i
контрольор домашнiх птахiв, був на селi по государственним дiлам.
Заєць злякався, одчинив. Лис убрався в заячу хатку i лiг на м’яке
лiжко, а зайченяток скопирнув геть. Заєць промовчав, бо як же можна
гнiвить мiнiстра? Пiшов зайчик добувать дiткам корму, а лис тим часом
забажав по¨ıсти; схопив одно зайченя i з’¨ıв. Прийшов зайчик погодувать
дiток, дивиться — уже одного зайченятка нема. Заєць пита:
— Ваше степенство, а де ж моє зайченя? Одного нема.
— Як ти смiєш питать мене про сво¨ıх дiтей? Що я тобi, нянька, чи
що? Ти ¨ıх наплодиш тут цiлу сотню, а я буду щохвилини перелiчувать ¨ıх,
чи всi, чи не всi? Коли хочеш жить на свiтi, так не груби менi, а то живо
попадеш до царя в лапи.
Заєць вийшов з хати, заплакав i знов подався добувать корму сво¨ıм
дiтям. Вернувсь додому, дивиться — нема iще одного зайченяти. Заєць не
став нiчого казать, погодував останнiх дiтей, а сам вийшов з хати i плаче.
Бiг мимо нього другий заєць. Побачивши земляка, спинивсь i пита:
— Чого ти, братику, плачеш?
— Та як же менi не плакати? Убравсь до мене в хату наш мiнiстр, ¨ıсть
мо¨ıх дiтей, i не смiй йому слова сказать, грозить смертю, каже: «Донесу
царевi, так вiн тебе з’¨ıсть».
— А ти, братику, подай жалобу царевi. Як-таки так, має ж буть на
свiтi правда. Хоч вiн i мiнiстр, а перед законом одвiтить за душогубство.
— Ех, брате, брате, куди там нашому братовi поткнуться? Все одно
наша жалоба до царя не дiйде. Там ¨ı¨ı перехватять придворнi. Там всi са-
новники з нашим мiнiстром запанiбрата, так хiба ж вони захочуть топить
kazka.in.ua

164
Українськi народнi казки
свого приятеля? За його всi заступляться — i його оправдають, а за мене,
нещасного сiромаху, нiхто й слова не промовить.
Побалакали зайцi i розiйшлись.
Ображений зайчик прибiг до своє¨ı хатки, заглянув всередину, а там
уже нема нi одного зайченятка. Зайчик не став показуваться на очi мiнiс-
тра, побоявся зайти в хату, вернувсь в поле, сiв i гiрко заплакав. Бiг вовк,
побачив зайця, спинивсь i пита:
— Чого ти, зайчик, плачеш?
— Та як же менi не плакать, лис забравсь в мою хату, по¨ıв всiх мо¨ıх
дiток, а тепер осталась черга за мною, боюся показуваться додому.
— Не журись, зайчик, я його вигоню, ходiм зараз. Пiшли вони до
хати. Вовк пiдiйшов до дверей i каже:
— Хто ти такий, виходь геть з хати!
— Я мiнiстр польовий, хто смiє менi грубить?
— А! Так це ти, лис? — каже вовк.— Стидно, брат, зобiжать сла-
беньких нещасних звiркiв. Я теж мiнiстр луговий, прошу тебе ослобонить
хатку бiдного зайчика, а то пiду до царя i доложу йому про тво¨ı злi
вчинки. Цар тебе, я думаю, по головцi не погладе.
— Не твоє дiло, вовче, мiшаться в мо¨ı порядки; ти порядкуй в своєму
мiнiстерствi, а я буду в своєму.
Вовк, пiймавши облизня, розгнiвливий пiшов до царя. Прийшов до
лева i каже:
— Ваше величество! Маю честь висловить вам ось що: лис, мiнiстр
польовий, чинить грабiж, не сповня вашого указу, в дворах курей псує;
замiсть того, щоб оберiгать ¨ıх од звiркiв, вiн сам пожира ¨ıх. Потiм зобiдив
зайця, по¨ıв його дiтей i живе в його хатi, за малим самого зайця не з’¨ıв.
Я прохав його ослобонить заячу хату, а вiн сказав, що не моє дiло; каже:
«Що я хочу, те й роблю, нiкому до того дiла нема...»
Лев доручив вовковi послать оленя з указом до лиса, щоб вiн зараз
же з’явився до його на розправу. Лис, получивши указ, задумався, почав
пригадувать, як одбрехаться. Надумавши все, що було треба, пiшов до
царя. Доложили царевi, що прийшов польовий мiнiстр. Лев велiв пустить
його в хороми. Тiко лис на дверi, лев грiзно його спитав:
— Ти що там твориш безпорядки? Як ти смiв так немилосердно зо-
бидить зайця? Або навiщо ти псуєш курей, а вину спираєш на малих
звiркiв?
Лис баче, що лев з ним не шуткує, припав навколiшки, повiсив низько
голову i каже:
— Ваше величество, не велiть казнить, дозвольте слово промовить.
— Ну, кажи.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: