Українські народні казки

Про гору, що верхом сягала неба
183
Пiдняли цар, цариця, царiвна страшенний плач i лемент. Напав на
них великий страх. Плач i крик почули слуги. Збiглися, побачили диво i
вiд страху повтiкали. Бо це було таке, що дивитися страшно.
По всьому мiсту i по всiй державi рознеслася вiстка, що в царя, в
царицi, в ¨ıх дочки виросли роги. Вiстка дiйшла i до редакцi¨ı. Редактори
написали про це в газетах. I так цiлий свiт довiдався, яке нещастя впало
на царську сiм’ю.
Газети були розкупленi пiд клiпом ока, бо кожен хотiв читати про тi
страшнi роги. Однi царя шкодують, iншi тiшаться i смiються. Звичайно,
останнiх завжди буває бiльше.
— Давно треба було ¨ıм такого!
Зiбралися лiкарi з цiло¨ı кра¨ıни, зiбралися з цiлого свiту. Пробують
лiкувати вiд рогiв: мастять, розтирають, хочуть зрiзати. Рогатi помирають
вiд болю. Та тiльки вiдрiжуть кусника, як роги ростуть ще бiльшi.
Хлопець продав яблука й вернувся до свого краю. I думає собi так:
«Нехай мало помучаться, потерплять». I досить довго був дома. Попра-
вився, вiдпустив собi черево (всi лiкарi череватi), купив собi лiкарську
одежину, ташку для медицини, купив собi бричку i пару красних коней.
Найняв собi i парадного кучера.
Сiв до брички, ¨ıде. Народ дивиться, забувається:
— Який красний лiкар!
— Який красний у нього кучер!
Справдi, кучер сидiв гордо попереду, в руках тримав вiжки, а за шап-
кою у нього красне перо трiпочеться, як лист па трепетi.
Доктор на параднiй бричцi явився до столичного мiста. Найняв собi в
готелi дорогу кiмнату i всiм сказав, що походженням вiн з далеко¨ı, дуже
далеко¨ı держави. Пани дивляться на заграничного доктора i говорять мiж
собою:
— Це має бути славний лiкар.
Поважають, честують не тiльки доктора, але i його кучера.
Пан доктор замовив дорогий обiд. Їсть i читає газети — вони валя-
лися по столах. Далi запросив дорогого напою. Випив, запалив сигарету.
Курить, покурює, почитує газети.
Дзенькнув до тарiла, тут же з’явився кельнер.
— Чим можу служити пановi доктору?
— Принесiть такого й такого вина! — I замовив собi з найдорожчих
вин — таке лише царi пили.
Кельнер принiс, а доктор його питає:
— Що сталося з вашим пресвiтлим царем? Я прочитав у газетах...
— Ой, вельможний пане, з нашим царем така бiда, що страшно ска-
зати. З цiлого свiту зiбралися лiкарi, а вилiчить його не можуть...
kazka.in.ua

184
Українськi народнi казки
— Та i я лiкар. Подорожую до iншо¨ı держави... Там хворий принц...
Я мiг би помогти вашому царю, та, на жаль, не маю часу. Треба менi
поспiшати до принца...
Вiдразу подзвонили телефоном до головного мiнiстра:
— Тут є славний заграничний лiкар. Вiн береться вилiчити нашого
царя. Але вiн поспiшає до iншо¨ı кра¨ıни — його викликають до хворого
принца. Швидко ходiть сюди! Може, якось припросите, щоб спас життя
нашому царю.
Мiнiстр сiв на доброго коня i гнав його так, скiльки мав душi, бо хотiв
чимшвидше бути у славного лiкаря. Познайомилися, подали руки:
— Я головний мiнiстр.
— Я лiкар такий i такий...
— Пане лiкарю! Царська родина в нещастi. Будьте ласкавi та добрi,
поможiть нам. Давно вже всi мучаться i страждають.
— Я вдячно допомiг би, але поспiшаю до сусiдньо¨ı кра¨ıни, бо там
захворiв принц.
— Пане докторе, вам по дорозi. Загляньте i до нашого бiдного, нещас-
ливого царя. Вiн вас обзолотить.
Доти просили, доти молили лiкаря, що той погодився.
— Гаразд, гляну! Якщо хворобу треба довго лiкувати, братися за не¨ı не
буду. Вiзьмуся тодi, коли буду ¨ıхати назад.
Привели лiкаря до царсько¨ı палати, а вiн парадно одягнений, повний,
червоний, лице як намальоване. I нiхто його не впiзнає. Вiдчинив лiкар
ташку, вийняв iнструмента i почав стукати по рогах. Цар плаче.
— Нелегке дiло! — каже лiкар.— Цiй хворобi можна допомогти, та
лiкувати треба довго, а зараз я поспiшаю.
Просять, молять лiкаря. Просить цар, цариця, царiвна, просить i мi-
нiстр.
— Пане докторе, поможiть в нашiй бiдi. Ми вам цiлими вагонами
золота повеземо...
Довго дався панькати хлопець. Нарештi погодився лiкувати царську
родину.
— Я тiльки так згоден лiкувати, коли в царськiй палатi залишаться однi
хворi, а всi слуги, урядники, кухарки заберуться геть... При мо¨ıй операцi¨ı
бути нiхто не може.
Цар погодився.
— Я виджу, що iншо¨ı допомоги нема. Якi муки не будуть, я ¨ıх витер-
плю. Якщо помру, помру бодай без рогiв.
Цар наказав слугам, мiнiстрам, урядникам вибратися з палати.
Коли в палатi залишилася одна царська родина, лiкар приступив до
операцi¨ı.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: