Українські народні казки

Про гору, що верхом сягала неба
179
— Я такий i такий! Виповiдаю тобi вiйну. Якщо не приведеш свою
армiю на границю, знищу всю твою державу.
Цар зiбрав величезне вiйсько, став на границi фронтом, А хлопець
проти нього один, з голими руками. Всi дивуються:
— Як думає цей воювати?
А хлопець вийняв пищалку, запищалив. Почало вiйсько валити, так
сипатися, як з мiха сиплеться зерно. Закрило вiйсько усi поля. Примчав
генерал:
— Що потребуєш, пресвiтлий царю?
— Усiх офiцерiв ворожо¨ı армi¨ı побийте, простих воякiв не рушайте,
бо вони не виннi. Царя тимчасово живим залишiть!
— Наказ буде виконано!
За хвилину всiх офiцерiв було побито. Залишилася армiя без команди-
рiв. I вже нема кому нею командувати.
Цар пiддався i визнав, що вiйну програв. Повернувся сумним з фронту.
— Що сталося, няньку? — питає дочка.
— Так i так... Легiнь як тiльки запищалив, вiйсько почало сипатися,
хмарою валити. Стiльки, як морського пiску, як па деревах листя, як
на землi трави. Всiх наших офiцерiв було побито, командувати армiєю
нiкому.
Царiвна була мудрiша за батька i каже йому:
— Няньку, оголоси йому вiйну ще раз. Я пiду з тобою на фронт. Я
невидимо наближуся до нього, вихоплю з його рук чарiвну пищалку.
Так i було. Цар знову оголосив вiйну, повiв свою армiю на границю.
Як тiльки почалася битва, царева донька одягла чарiвну шапку. Невидимо
наблизилася до хлопця i вихопила пищалку. Тiльки посмiхнулася:
— Чи довоював ти уже?
Тепер вона запищалила, i вiйсько почало сипатися, як зерно з мiха.
Прибiг до не¨ı генерал:
— Що потребуєш, пресвiтла царице?
Недалеко стояла висока гора. Була вона такою, мов острiв. Довкола
гора гладка, як мур. Вершок гори сягав самого неба. I нiхто не знав,
що є на тiй горi, бо хмари завжди ховали ¨ı¨ı вiд людських очей. Царiвна
показала гору генераловi:
— Винеси цього ледацюгу на вершину гори, щоб нiколи бiльше в доли-
ну не повернувся. Звiдти не скочить, бо коли б i скочив, вiд нього пороху
не залишилось би.
Вояки генерала хлопця вхопили i понесли на вершок гори.
Довго вiд страху лежав хлопець на одному мiсцi. Лежав, як труп, бо
думав, що помер i вже попав на другий свiт.
kazka.in.ua

180
Українськi народнi казки
Мало-помалу опам’ятався i дивиться довкола себе: сонце свiтить си-
льнiше, бо сюди ближче свiтити. На цiй вершинi теплiше, повiтря тут
чистiше i свiжiше, нiж в долинi.
— Тут можна жити! — каже сам до себе.
На вершинi гори рiс прекрасний сад, родилася тут садовина, яко¨ı
тiльки можна було загадати. А вiд садовини такi чарiвнi запахи пливли,
що вже ними можна було жити.
Хлопець почав ¨ıсти яблука, грушi, черешнi, сливи. Їсть те, що тiльки
його душа забагне. А сливи, грушi, яблука на горi в сто разiв добрiшi,
смачнiшi тих, що на землi.
Довго, дуже довго прожив хлопець в саду. Не заслаб, а навпаки —
поправився, змiцнiв. Ходить садом, оглядається довкола. Якось пiдiйшов
до краю гори, лiг на черево i дивиться униз. «Ой! Як далеко, як глибоко
земля! Навiть не видно ¨ı¨ı!» — подумав.
Одного дня, мандруючи садом, хлопець помiтив горiха-велета. Розрiсся
горiх широко, так широко, що собою заслонив би цiле село. А пiд горiхом
криниця. Хлопець напився свiжо¨ı води. I так йому вода полюбилася, що
гукнув:
— Тако¨ı води я за життя ще не пив.
Коли води випив, почав розумiти бесiду всiляко¨ı звiрини. Ще й бесiду
птахiв, комах — всього живого — розумiв.
Сiв собi пiд горiхом i вiдпочиває... Ураз прилетiла ворона, сiла на
кiнець стовпа. Стовп з нею поколисався, ворона на крилах тримається,
щоб гiлка не зломилася. Дужим голосом ворона закранкала. Незадовго
прилетiла ще одна. Ця теж кранкнула. I «заговорили» ворони мiж собою.
Та хлопець не тiльки все чує, але й розумiє:
— Добрий день, мамко!
— Доброго здоров’я, донько!
— Що нового, мамко?
— Та нового стiльки, що ця гора пiсля трьох мiсяцiв сяде донизу i буде
стояти рiвно з землею. А коли цей чоловiк, що став нашим царем, пiшов
би край гори, мiг би зiйти на землю. Бо гора своєю вершиною опуститься
рiвно до поверхнi землi, i так буде за годину. А потiм знову пiдросте i
стане такою, як тепер.
Ворона-дочка закранкала й полетiла:
— Бувай здорова, мамко!
— Бувай здорова, донько!
I мати полетiла собi в iншу сторону.
Хлопець уважно вислухав воронячу «бесiду» й задумався: «А чи правду
сказала ворона-мати? Чи дiйсно гора сяде вершиною до землi?»

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: