Українські народні казки

Про гору, що верхом сягала неба
185
— Пресвiтлий царю, треба вашу кров мiняти. А як мiняти? Я мушу
вас бити. Їсти можна тiльки дуже мало. Протягом чотирнадцяти днiв
мушу вас щодня бити... Тодi роги вiдпадуть. Даю гарантiю.
Цар на все погодився. Лiкар приступив до роботи. Мав лiкар жилу iз
бика i почав нею швакати царя по голому тiлу. Б’є, б’є, а цар так риче,
як бугай. Та не так швидко дiялося, як говориться. Чотирнадцять днiв
лупив хлопець царя по тiлу i змащував роги. Так домучив пресвiтлого, що
той вже ледве дихає. Нарештi хлопець вийняв грушу, порiзав на кусни-
ки, кинув до погара, змiшав з водою i подав хворому. Тiльки цар випив
медицину, як роги вiдпали.
По телефону лiкар подзвонив, щоб з бричкою прибули за царем i
повезли його до лiкарнi, бо рогiв уже нема. Привезли царя, доктори див-
ляться на нього, шкодують, чого такий побитий, чому на ньому чистого
мiсця нема. Але радi, що й слiду нема, де стирчали роги. Хвалять загра-
ничного лiкаря.
— Мудрий чоловiк, якщо таку страшну недугу вилiчив.
Настала черга лiкувати царицю. З пресвiтлою лiкар робив те саме, що
й з царем. Правда, так ¨ı¨ı не бив, бо вона була слабша. Заводила жiночим
тонким голосом, як коза. На чотирнадцятий день хлопець дав ¨ıй грушу, i
роги вiдпали.
Повезли царицю до лiкарнi. Навiть в газетах з великою радiстю пона-
писували кореспонденти, що царська родина врятована вiд страшно¨ı бiди.
I вславляли всi заграничного лiкаря до самого неба.
Прийшла черга до царiвни. Лiкар взявся i ¨ı¨ı лiкувати. Приступив до
не¨ı, постукав iнструментом по рогах i каже:
— Ой, небого, тут буде найтяжча операцiя. Бо в тебе молода кров. А
то значить, що тебе треба найдужче бити.
Царiвна м’яка, тучненька дiвчинка. Тiло таке бiле, що й на гусцi такого
пiр’я нема. Коли почав ¨ı¨ı швакати лiкар, вона так пищала, що слухати не
можна було. Лiкар б’є, не шкодує. Б’є до смертi, а помирати не дає. Та
дарма. Так ¨ı¨ı домучив, що й роги готова б носити, тiльки б уже не бив.
Лiкар вiдчиняє дверi до кiмнати, ще не починає «операцiю», а вона
вже на все горло пищить. Так чотирнадцять днiв лiкував хлопець царiвну.
А на чотирнадцятий день вийшов з палати на короткий час i вiдразу
повернувся. Каже ¨ıй:
— Пообiцяй, що виконаєш усi мо¨ı накази. Iнакше тобi ще нинi буде
кiнець.
— Обiцяю, обiцяю.
— Ти мене впiзнаєш?
Придивилася до нього.
— Не впiзнаю.
kazka.in.ua

186
Українськi народнi казки
Зняв шапку.
— А тепер впiзнаєш?.. Я легiнь, з яким ти грала в карти, якого ти
обдурила, вiд якого викрала гаманця, чарiвну шапку i пищалку. Я той,
кого ти велiла кинути на високу гору.
Принцеса впiзнала хлопця.
— Що зараз хочеш? Померти чи повернути мо¨ı речi?
Царiвна налякалася так, що говорити не могла. Та повертати чарiвного
гаманця, чарiвну шапку i чарiвну пищалку не хотiла.
Лiкар знову почав «операцiю». Та так почав рвати бичою жилою по
голому тiлу, що царiвна тiльки застогнала.
— Ой, даю, даю, даю!
— Де тi речi?
— Там i там... Пiд пiччю викопана яма... Яма замазана глиною так,
що слiду не видно! Iськай i там знайдеш гаманця.
Довго, досить довго шукав, доки знайшов. Перевiрив гаманця й поклав
до кишенi. Повернувся до царiвни:
— Де чарiвна шапка?
— Там i там. Пiд шафою викопана яма. Iськай, знайдеш.
Знайшов i шапку. Перевiрив, поклав до своє¨ı торбини.
— Де пищалка?
— Там i там. Копай пiд столом, пiдривай пiдлогу.
Знайшов i пищалку. Перевiрив, поклав у торбину.
А тепер приступився до царiвни:
— На прощання хочу дати тобi ще мало «лiкiв», щоб ти мене не забула
скоро.
I бичою жилою почав знову швакати царiвну по бiлому тiлу. Так бив,
що ледь не померла.
Зробивши «операцi¨ı», давши «лiкiв», хлопець добув грушку. З’¨ıла вона,
i роги вiдпали. Подзвонив лiкар по телефону, щоб прийшли за принцесою
i повезли ¨ı¨ı до лiкарнi. Ще сказав ¨ıй:
— Декому скажеш про мене щось, вiдразу погинеш.
Нiкому не сказала, як лiчив ¨ı¨ı, царя i царицю.
А хлопець сiв собi на бричку i по¨ıхав до невiдомого мiста. Мiсяць тут
вiдпочивав, поки звичайнi лiкарi лiкували царя, царицю i ¨ıх доньку вiд
побо¨ıв. А коли почув, що вони вже здоровi, виповiв ¨ıм вiйну.
Царське вiйсько стало фронтом. Хлопець вийняв пищалку, i з’явилося
вiйська стiльки, як морського пiску, як по деревах листя, як по землi
трави. Прибiг генерал:
— Що потребуєш, пресвiтлий царю?
— Царя, царицю, царiвну знищити! Знищити мiнiстрiв, старших офi-
церiв, всiх панiв-зрадникiв! Коли всiх голови ляжуть, спитайте молодих

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: