Українські народні казки

kazka.in.ua

210
Українськi народнi казки
Полiзла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того
парубка:
— Чого ти, сину, тут шукаєш? А вiн ¨ıй каже:
— Золотого зайця. Вона йому каже:
— Де тут вiн узявся: тут його нема!
Сказала це та й пiшла вiд нього. Коли це виходить та дiвка та й
питається його:
— А що, нема зайця? I нiщо з нори не виходило? Вiн каже:
— Ба, нi: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю, а я
сказав, що золотого зайця. А вона каже: тут його немає, то я ¨ı¨ı й пустив.
Тодi вона каже:
— Чом ти не держав: ото ж заєць! Ну, тепер бiльше нiде його не
пiймаєш, хiба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш i покладеш на
стiльцi, тiльки не вiддавай змi¨ı у руки, бо як вiддаси, то вона пiзнає та
розiрве i тебе i мене.
От вона так i зробила: перекинулась золотим зайцем, вiн узяв принiс
того зайця, поклав його на стiльцi та й каже змi¨ı:
— Нате ж вам зайця, а я пiду вже вiд вас. Вона каже:
— Добре, йди! Вiн пiшов.
А змiя тiльки з хати, а заєць знову перекинувся дiвчиною та за па-
рубком. Почали вони вдвох утiкати. Бiжать та й бiжать. Коли це змiя
побачила, що то не заєць був, а ¨ı¨ı дочка,— давай доганяти, щоб ¨ı¨ı розiр-
вати. Та сама не побiгла змiя, а послала свого чоловiка. Змiй бiжить за
ними: коли вони чують — аж стугонить земля... Тодi дiвка каже:
— Оце вже за нами бiжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дiдом, та
будеш стерегти мене. Та як буде питаться тебе, чи не бачив парубка й
дiвки, чи не йшли сюди, то ти скажеш, що тодi, як ця пшениця сiялась.
Коли це змiй летить та й питається того дiда:
— Чи не бачив тут — не йшли парубок з дiвкою? А вiн каже:
— Ба, йшли. Той питається:
— Давно ж вони йшли?
Дiд:
— Тодi, як оця пшениця сiялась. Змiй каже:
— Цю пшеницю вже пора косить, а ¨ıх учора не стало.
Та й вернувся назад. Змi¨ıна дочка зробилась iзнов людиною, а той дiд
парубком, та давай утiкати.
Прилiтає змiй додому. Змiя його питається:
— А що, не догнав? I нiкого не зустрiчав на дорозi? А вiн каже:
— Ба, нi! Зустрiчав: дiд стерiг пшеницю, а я його питавсь: чи не бачив,
тут не йшли парубок iз дiвчиною? А вiн каже: iшли тодi, як оця пшениця
сiялась, але ж та пшениця така, що пора косити,— так я i вернувсь.
kazka.in.ua

Яйце-райце
211
Тодi змiя йому каже:
— Чом ти того дiда й ту пшеницю не розiрвав? То вони самi! Бiжи
вдруге за ними, та щоб доконче розiрвав!
Летить змiй. Коли тi чують, що летить iзнов, аж земля реве, так дiвка
каже:
— Ей, летить iзнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, от-от роз-
валиться, а ти — ченцем; та як буде вiн тебе питатися, чи не бачив таких-
то — скажеш: «Бачив тодi, як оцей монастир будувався».
Коли це летить змiй та й питає того ченця:
— Чи не бачив — не йшли тут парубок i дiвка? А вiн каже:
— Я бачив тодi, як оцей монастир роблено. А змiй каже йому:
— Їх учора не стало, а цей монастир уже годiв сто, як роблено. Сказав
це та й вернувся назад.
Приходить додому та й розказує змi¨ı:
— Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то
вiн сказав, що бiгли тодi, як оцей монастир роблено, але тому монастиревi
уже рокiв сто, а ¨ıх учора не стало.
Тодi вона йому каже:
— Чому ти не роздер того ченця i монастиря не розвалив, то ж вони!
Тепер я сама побiжу!
Побiгла.
Ото бiжить... Коли тi чують — аж земля реве i гаряча. Дiвчина тодi
каже йому:
— Ей, отепер ми пропащi: уже сама бiжить! Ну, я тебе зроблю рiчкою,
а сама зроблюсь рибою-окунем.
Зробила.
Прибiгла змiя та й каже до тiє¨ı рiчки:
— А що, втекли?
Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тiєю рибою: що хоче
вхопити, то окунь повернеться сво¨ıм пiр’ям гострим до не¨ı, то вона не
вiзьме його. Гонилась, гонилась — так-таки не вловила та надумала всю
воду з рiчки випити. Стала пити: пила-пила, напилась багато та й лопнула.
Ото тодi та дiвка, що була рибою, каже тому парубковi, що був рiчкою:
— Тепер ми вже не бiймось! Ходiмо до твоє¨ı господи; то ти пiдеш
у хату, та гляди: усiх поцiлуєш, тiльки дядьково¨ı дитини не цiлуй, бо як
поцiлуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я пока наймусь у цiм селi в
кого-небудь.
Ото вiн прийшов у хату, з усiма поздоровкався та й думає собi: «Як
же менi не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають
щось погане про мене». Поцiлував i дитину дядькову. Як поцiлував, так i
забув за ту дiвку.
kazka.in.ua

212
Українськi народнi казки
Ото побув пiвроку та задумав жениться. Йому нарадили одну гарну
дiвку, щоб вiн ¨ı¨ı брав; вiн за ту й забув, що його врятувала вiд змi¨ı, з
iншою заручився.
От перед весiллям, увечерi, кличуть на шишки молодиць. Прикликали
i ту дiвку, що вiн з нею втiкав,— хоч ¨ı¨ı й нiхто не знав, що воно за дiвка.
Стали бгати шишки; та дiвка злiпила з тiста голуба й голубку та й пустила
додолу, а вони стали живi. Голубка й почала говорити до голуба:
— А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сiяла,
а з тiє¨ı пшеницi паляницю спекла, щоб ти до змi¨ı вiднiс?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Потiм знов голубка каже:
— А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала i туди Днiпро пустила,
щоб байдаки ходили до комор i щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
А вiн каже:
— Забув, забув!
Потiм знов голубка каже:
— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене
забув?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Тодi парубок згадав за ту дiвку,— за цю-таки саму, що голуби пороби-
ла, та ту покинув, а з цiєю оженився. I тепер живе добре.
kazka.in.ua

Укра¨ıнськi народнi
КАЗКИ
Укра¨ıнська казка: http://www.kazka.in.ua
ВГО „долЯ”: http://www.dolya.org.ua