Українські народні казки

196
Українськi народнi казки
пiшов до комори. Прийшов i почав комору обплутувати, неначе павук
павутинням. Побачив оте гуменний, побiг до пана.
— Що менi з тим хлопцем робити? — питає.— Вiн каже, нiби пан
йому дозволив.
А пан все смiється, каже, що справдi дозволив i сам ще прийде поди-
витися на ту роботу. Закiнчив Iван комору обплутувати, тут i пан надiй-
шов.
— Що ж, неси,— глузує пан,— як перенесеш, все твоє буде!
Зiгнувся Iван, пiдсунувся пiд мотуззя, а потiм пiдвiвся, пiдняв комору
на плечi i пiшов. Люди дивуються, а хлопець iде до батькового городу та
там комору i становить. Є тепер в батька хлiб на довгi роки!
Пановi вже не до смiху, комори iз збiжжям шкода, та нiчого не вдiєш!
А Iван батьковi уклонився й каже:
— Живiть щасливо, а я пiду по свiту силу свою поспитати.
Попрохав коваля викувати йому довбню семипудову i з нею пiшов.
Iде Iван лiсом, бачить — заєць бiжить. Хотiв його забити, а заєць каже:
— Не бий мене, краще я тобi дам на службу моє зайченя, може, стане
в пригодi!
Взяв малого зайчика, iде далi. Надибав лисицю i ту хотiв забити, а вона
вiдпросилася i мале лисиченя на службу дала. Потiм ще вовка зустрiв i
вiд того взяв вовченя, а наостанку ще й вiд ведмедя дiстав малого.
Так i пiшов вiн по свiту iз сво¨ıми звiрами. Ходив собi довго i дiйшов
якось до перехрестя дорiг. Сто¨ıть на тому перехрестi стовп, а на стовпi
написано: «Праворуч пiдеш — щастя буде, лiворуч пiдеш — добре буде, а
просто пiдеш — смерть буде». Вiн i пiшов просто.
Тiльки недалеко вiдiйшов, бiжать назустрiч люди й гукають:
— Не йди цiєю дорогою, завертай назад! Ми здуру пiшли, бо читати
не вмiємо. Тут страшний шестиголовий Змiй живе, i щодня йому на
споживу людину дають. Сьогоднi повезуть йому на вечерю королiвну, бо
набридло проклятому мужицьке м’ясо.
— Нiчого,— каже Iван,— пiду далi.
Побiгли люди геть, а вiн далi попростував. Iде собi, дивиться — навколо
скрiзь кiстки людськi лежать, i що далi, то бiльше отих кiсток. Дiйшов
Iван до величезно¨ı гори кам’яно¨ı, не видно в нiй нi печери, нi дверей,
одна лише щiлиночка, нiби гора трiснула.
Аж ось незабаром при¨ıхала карета, фурман конi випрiг, не огляда-
ючись, утiк. Пiдiйшов Iван до карети, а там сидить королiвна, чорною
хусткою вкрита, i плаче. Заговорив вiн до не¨ı, вона зрадiла, що жива лю-
дина тут iз нею, пiдняла хустку, та як побачила купи людських кiсток
навколо, то так i зомлiла.
kazka.in.ua

Казка про Iвана-богатиря
197
Тут сонце до обрiю скотилося, стала гора трiщати, стала щiлина роз-
даватися. Стиснув Iван в руках свою довбню семипудову, прича¨ıвся бiля
щiлини, бачить — Змiй одну голову висовує. Як вдарить Iван по нiй дов-
бнею, так i одбив голову. Змiй другу голову висовує, а Iван i цю вiдбив.
I так усi шiсть голiв одбив, повирiзував з них язики i в хустку зав’язав.
Та сам втомився дуже, лiг i заснув богатирським сном. I всi звiрi його
заснули.
Вранцi при¨ıхав фурман по карету, бачить — спить у нiй королiвна
живiсiнька, а пiд горою хлопець спить i шiсть голiв Змiєвих лежать. Тут
фурман хлопця сонного забив, Змiєвi голови забрав i королiвну збудив:
— От бачиш,— каже,— Змiй цього хлопця забив, а я Змiєвi голови
вiдрубав i тебе врятував. Тепер твiй батько тебе замiж за мене вiддасть.
I повiз вiн ¨ı¨ı до батька.
Прокинулись звiрi, глянули — ¨ıхнiй хазя¨ıн убитий лежить. Що робити?
Тут зразу побiгли звiрi у дрiмучий лiс непрохiдний до чудесного джерела iз
водою живущою та гоящою. Бризнули на свого хазя¨ıна живущою водою,
вiн одразу й ожив, нiби прокинувся. Коли бачить — нема нi Змiєвих голiв,
анi королiвни, тiльки хусточка лежить, що в нiй Змiєвi язики зав’язанi.
Взяв вiн цю хусточку i пiшов до мiста, де та королiвна жила.
Приходить до мiста, а тут люди на вулицях ходять, радiють, що нема
вже страшного Змiя. I розповiдають люди Iвановi, що то фурман Змiя
вбив i королiвну врятував, i тепер король за нього дочку замiж вiддає.
Пiшов тодi Iван просто до королiвського палацу. Iде разом зi сво¨ıми
звiрами, всi бояться, з дороги вiдступаються. Так i заходить вiн у королiв-
ськi поко¨ı. А там уже гостi зiбралися. Сидить король, i той фурман бiля
нього, а королiвна поруч сумна та заплакана.
Став Iван перед королем i каже:
— Я Змiя забив, а то сидить лиходiй i облудник!
— Брешеш! — кричить фурман.— Ось i голови Змiєвi, що я одрубав!
Iван i каже:
— А язики в них є?
Кинулись дивитись — а голови без язикiв! Фурмана схопили i у в’язни-
цю кинули. Король з радiстю вiддав дочку за Iвана-богатиря, i стали вони
жити в щастi та згодi.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: