Яйце-райце
209
— Добре!
Вона йому каже:
— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змi¨ı
паляницю.
От пiшла дочка змi¨ı до того лугу та як свисне: той луг трiщить, лущить
— на тiм мiсцi ореться, пшениця сiється...— до свiту спекла паляницю,
дала йому. Вiн принiс до змi¨ı в хату i поклав на столi.
Змiя прокинулася, вийшла в двiр та й дивиться на той луг, тiльки сама
стерня та скирти стоять. Тодi йому каже:
— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб i вдруге дiло зробив! Та зараз йому й
загадала:
— Щоб ти оту гору розкопав, i щоб туди Днiпро йшов, а коло то-
го Днiпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту
пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Вiн iзнов iде до того стовпа та й плаче. Та дiвка його питається:
— Чого ти плачеш?
Вiн ¨ıй розказав те все, що йому змiя загадала. Так вона йому каже:
— Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Днiпро туди йде, коло нього
комори будуються... Тiльки прийшла та збудила його, щоб вiн пшеницю
видав купцям на байдаки з тих комор. Змiя встає та й дивиться, що все
так iзроблено, як вона йому загадала.
Тодi загадує йому втретє:
— Щоб ти цю нiч уловив золотого зайця i раненько щоб принiс менi
в хату.
Вiн iзнов iде до того стовпа та й плаче. Та дiвка питається його:
— Що вона загадала? Вiн каже:
— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
— Одначе ходiм до тiє¨ı скелi. Стань над норою, ти будеш ловити, а я
буду гонити з нори, i гляди ж: що тiльки буде виходити з нори — бери
його: то золотий заєць!
Ото вона пiшла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й
сичить. Вiн ¨ı¨ı i пустив. Дiвчина виходить iз нори та й питається його:
— А що, нiчого не вилазило? А вiн каже:
— Ба, нi: лiзла гадюка, а я побоявся ¨ı¨ı, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
— А щоб тебе! Ото i є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз пiду; та як буде
хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вiр, а
хапай його!
Достарыңызбен бөлісу: